Isotta Fraschini
_(4640428760).jpg) | |
| |
| Тип | Акціонерне товариство |
|---|---|
| Правова форма | акціонерне товариство |
| Галузь | Автомобілебудування |
| Доля | 1907 - компанію купує фірма Lorraine-Dietrich |
| Наступник(и) (спадкоємці) | Isotta Fraschini Motori |
| Засновано | 27 січня 1900 |
| Засновник(и) | Чезаре Ізотта Вінченцо Фраскіні Оресте Фраскіні Антоніо Фраскіні |
| Закриття (ліквідація) | 24 вересня 1949 |
| Штаб-квартира | Мілан, Італія |
| Попередні назви | Società Milanese Automobili Isotta, Fraschini & C |
| Ключові особи | Людовіко Мацотті Джустіно Каттанео |
| Продукція | Транспортні засоби |
| Дочірні компанії | Reggianed |
| Isotta-Fraschini Motori S.p.A. | |
 Isotta Fraschini у Вікісховищі | |
Isotta Fraschini (Ізотта Фраскіні) — з 1900 року італійський виробник автомобілів. У 1907 році компанію купує фірма Lorraine-Dietrich. Штаб-квартира розташована в Мілані. У 1949 році компанія припинила виробництво автомобілів. У 1996 році була спроба відродити марку.
Наприкінці 1899 року юрист Чезаре Ізотта і механік Вінченцо Фраскіні вирішили продавати автомобілі в Італії, які вони купували б у Франції, оскільки Франція - колиска автомобілізму, і 27 січня 1900 року вони заснували Società Milanese Automobili Isotta, Fraschini & C. Вони стали продавати готові автомобілі, і разом з тим збирати самі з машинокомплектів автомобілі марок "Рено" і "Морс", а також продавати мотори фірми "Астер". Незабаром до бізнесу приєдналися два брати Фраскіні - Оресте і Антоніо.
Через 2 роки товариші вирішили, що пора випускати автомобілі власної марки, і побудували свій перший автомобіль, який дуже був схожий на "Рено 12НР", і навіть також мав кардан замість ланцюга, як і "Рено", під капотом був встановлений 6.5-сильний 700-кубовий одноциліндровий мотор фірми "Астер".
Потім з'явилася 2-циліндрова машина з мотором 2.2 л "Де Діон". У 1903 році з'являється перша справжня IF - 24-сильна 4-циліндрова машина, сконструйована Джузеппе Стефаніні. У листопаді 1904 року фірма переїжджає в більші і сучасні приміщення на віа Монтероза зі старого гаража, що був на віа Мельці. У тому ж році модельний ряд складали 12-, 16- і 24-сильні автомобілі.
У квітні 1905 року в фірму помічником Джузеппе Стефаніні приходить працювати Джустіно Каттанео. Разом вони розробляють спортивний 17.2-літровий 120-сильний автомобіль для гонок - Тipo D.
У вересні того ж року два автомобілі були виставлені на гонки "Кубок Флоріо", за кермом перебували Ле Блонь і Вінченцо Трукко, проте ні перший, ні другий гонщики до фінішу не доїхали.
Тим часом брати Франкіні і їх друг Ізотта стали частими гостями в будинку багатого міланського бізнесмена - Б'янкі Андерлоні, у нього був син Феліче, який став працювати в "Ізотта Фраскіні" тест-пілотом, але головною причиною частих візитів стали зовсім не тест-пілот, а його 3 сестри, незабаром Ізотта одружився зі старшою сестрою Марією, Вінченцо Франскіні - із середньою сестрою Теодоліною, а Антоніо - з Кларою. Головним випробувачем на фірмі був Вінченцо Фраскіні, який прищепив любов до швидкої їзди і своїй дружині. Проте були на фірмі й інші випробувачі, як наприклад Альф'єрі Мазераті, крім Альф'єрі на "Ізотта Фраскіні" механіками працювали ще 3 брата з 6ти - Карло, Етторе та Біндо.
У 1906 році фірма випускала 4-циліндрові моделі від 2-х до 17.2 літрів, ставши другим за величиною виробником автомобілів в Італії, однак "Фіат" випускав незрівнянно більше автомобілів, ніж ІФ, а саме - 1800 шт на рік, що в 6 разів більше можливостей міланської фірми.
У лютому 1907 року фірма почала експорт автомобілів в США, який залишався важливим ринком збуту до самого її кінця. Однак фірма перебувала в не найкращому фінансовому стані, і весь її контрольний пакет акцій купила французька фірма Lorraine-Dietriсh, за договором з ЛД італійці повинні були поставити 500 шасі французам. Однак й італійцям була вигідна ця угода, по-перше, "Лоран-Дітріх" мала солідну репутацію, по-друге, італійські інженери отримали доступ до знань французьких інженерів, які в той час були найкращими умами в цій сфері.
У 1907 році команда на їх 4-х "Ізотта Фраскіні Тип І" виступають на Тарга Флоріо в Сицилії, за кермом болідів сидять Трукко, Мінойа, Тамагіні і Сорель.
До фінішу дійшли Тамагіні (7-м) і Мінойа (10-м).
Через рік Трукко зайняв 4 місце в цих перегонах.
Однак у США ці гоночні автомобілі виявилися куди вдалішими, так на "кубку Вандербілда", який проходив на Лонг Айленд, машина прийшла другою після "Локомобіля", який мав куди більш потужний мотор.
Злиття з "Лоран-Дітріх" вплинуло на конструкцію автомобілів, так в 1908 році у виробничій програмі з'явилася 6-циліндрична модель 40, а також 1.2 л 4-циліндрова легка спортивна машина FE 14CV. Досі точаться суперечки, хто цю машину спроектував і хто в кого запозичив ідеї - Стефаніні і Каттанео або Етторе Бугатті, оскільки FE дуже схожа на першу спортивну машину Етторе Бугатті, що з'явилася трохи пізніше.
Легка машина розганялась до 100 км/год. Вперше машина виступила на гонках Grand Prix des Voiturettes, що проходили в місті Дьєп, там машина зайняла 8 місце з 67-ми, а в США - 5 місце на гонках Light Car Grand Prix of the Automobile Club of America. Цей начебто не особливо значний успіх підштовхнув до створення серійної машини, яка отримала індекс FENC.
У 1909 році модельний ряд розширився, проте у виробництві залишилися тільки 4-циліндрові мотори. Малолітражними автомобілями були 10-сильна модель FENC і модель 15/20, які мали кардани, а старші моделі 20/30, 7.7 л 30/40 і 50/60 могли мати або кардан, або ланцюг, залежно від побажання замовника. Однак і маленькі, і великі моделі оснащувалися 4-ступінчастою коробкою передач.
Наприкінці 1909 року Оресте Фраскіні спроектував гальмівну систему, яка задіювала всі 4 колеса. У той час існувала думка, що гальма не передніх колесах призводять до заносу, проте Оресте спроектував систему так, щоб колеса гальмували одночасно. Тим самим разом з Arrol-Johnston стали одними з перших, хто встановлював на свої автомобілі гальма всіх коліс.
У 1910 році виробничу програму складали моделі 15/20, 25/35, 35/45 TM, 50/60 і 50/65. Наприкінці 1910 року була представлена здоровенна модель серії КМ, яка оснащувалася верхнім розподільчим валом, це була одна з перших машин в світі з такою конструкцією, оскільки раніше була показана модель ТМ, вона ж 35/45, з 6.2 л мотором OHC.
КМ 100/200 був 4-циліндровим 10.6 л автомобілем, який міг розвивати 125 сил.
Машина мала ланцюгову передачу, гальма на передніх колесах і водяне охолодження задніх.
До 1914 року виробляли 9 моделей: 12/15, 16/20, 20/25, 27/80, 30/35, 30/55, 100/100 і 120/130. Однак коли почалася війна, то фірма зайнялася виробництвом вантажівок і причепів для армії, а також виробництвом двигунів для авіації та катерів.
Після війни фірму не чекало настільки сильне фінансове потрясіння, оскільки вона не розширювала своїх виробничих площ, тому перехід до мирної продукції пройшов безболісно, тим більше, в грудні 1919 року була продемонстрована нова модель "Типо 8". Оресте Фраскіні вважав, що в післявоєнному світі мало хто зможе дозволити собі автомобіль, отже треба озиратися на тих, кого криза взагалі не стосується, так що у виробничій лінійці залишається одна-єдина модель.
"Типо 8" мав рядний 8-циліндровий мотор, об'ємом 5.9 л, він розвивав 85 сил. Однак не характеристики були його родзинкою, а сама конструкція. Блок двигуна був виготовлений з алюмінію, так само, як і поршні. Однак, на відміну від повоєнних моторів фірми "Роллс-Ройс" і "Хіспано-Сюїза", цей мотор був нижньовальним, до речі, Каттанео почав розробляти цей мотор ще в 1912 році.
Проте машина була не настільки досконала і легко керована, як автомобілі фірми "Роллс-Ройс" або "Хіспано-Суїза", тому залишається незрозумілим, як ця машина стала популярною, хоча, напевно, секрет криється в довгій базі автомобіля, на шасі якого можна було встановлювати шикарні здорові кузови, кому потрібна максимальна швидкість, коли ти можеш чинно дефілювати перед заздрісниками.
У 1921 році помирає Оресте, Вінченцо сильно переживає його смерть, втрачає інтерес до автомобілів і йде з бізнесу, разом з ним іде Ізотта. У фірмі залишається тільки вірний конструктор Каттанео, а управляти фірмою приходить фанат спортивних машин і гонок граф Людовіко Мацотті, до речі, засновник гонок Мille Miglia.
.jpg)
У 1925 році машину модернізували, довівши мотор до 7.4 л і потужність до 110 сил, а у версії спорт - до 135, що дозволяло здоровим і солідним машинам розганятися до 160 км/год. Автомобілі отримують індекс 8А та 8AS (Sprinto). До того ж, на машину тепер ставиться вакуумний підсилювач гальм, що зробило машину більш простою в управлінні. Продажі пішли вгору, і незабаром автомобіль став символом гламуру і розкоші.
_(4670444044).jpg)
На автомобілях цієї марки їздять: королі Італії, Румунії та Ефіопії, шах Ірану, князі Грімальді, Муссоліні, Папа Пій XI. Багатії типу Вільяма Херста, актори Клара Боу, Рудольф Валентино, Грета Гарбо і Глорія Свенсон, зірка боксу Джек Демпсон, а також політики - посол США в Данії Карл Ф. Глед їздив на "Ізотта Фраскіні", чим викликав невдоволення американських політиків (адже в США теж було багато марок, а "Ізотта Фраскіні", треба сказати, коштували значно дорожче "Дюзенбергів", які були одними з найдорожчих авто в США). Їздили такі автомобілі і в СРСР, в таборі пролетаріату і селян на такому пересувався нарком зв'язку Халебський, а також парочка ІФ постійно чергувала біля будівлі НКВС у Москві.
Однак в 1929 році грянула економічна криза і багато замовлених автомобілів залишилися не викупленими, фірма стала на край прірви, треба було терміново щось вирішувати, тоді фірма починає налагоджувати контакт з Генрі Фордом, той хоче, по-перше, роздобути дуже престижну марку, а по-друге, почати виробництво своїх автомобілів в Італії, але тут втручається Беніто Муссоліні, який забороняє іноземцям уклинюватися в бізнес-середовище Італії, і взагалі економіка Італії відокремлюється.
У 1931 році з'являється оновлена модель 8В, яка може розвивати тепер 160 сил, однак цих машин, на відміну від "Типо 8", яких було продано 400 штук, і "Типо 8А" - 950 проданих авто, було випущено всього близько 30 екземплярів. Автомобіль отримав 4-ступінчасту напівавтоматичну коробку передач Wilson. Ця електромагнітна коробка полегшувала керування автомобілем: передачу попередньо вибирали важелями на кермі, а перемикали натисканням педалі зчеплення.
1932 року фірму очолює інженер Джованні Баттіста Капроні ді Толідо. Каттанео йде з фірми, а на його місце приходить Джузеппе Мерос, колишній інженер "Альфа Ромео" та "Б'янкі". Однак для графа Толідо головною метою стає виробництво авіаційних двигунів і дизельних вантажівок за ліцензією фірми "МАН". Останній легковий автомобіль марки "Ізотта Фраскіні" був проданий в 1932 році, хоча замовити їх можна було аж до 1936 року. У 1936 році фірма почала випускати тролейбуси та вантажні автомобілі.
Під час війни фірма виробляла гармати, авіаційні двигуни та військові вантажівки для армії.
Після війни Капроні хотів відновити виробництво легкових автомобілів, до 1948 року була підготовлена нова модель 8С Monterosa (на честь вулиці, куди переїхала фабрика в 1904 році). Цей автомобіль оснащувався 3.4 л V8 з 125 к.с., який розташовувався ззаду, однак радіатори охолодження були встановлені спереду. Мотор мав два розподільчих вала, а камери згоряння мали напівсферичну форму (Hemi).
На жаль, було випущено 6 шасі, з яких тільки 4 отримали кузови.
У автомобіля були відсутні амортизатори, підвіска була на гумових подушках. На панелі приладів розташовувалися тільки спідометр і 40 сигнальних лампочок, які повідомляли про стан всіх систем автомобіля.
Справа в тому, що з приходом нової влади всі, хто мав гарне становище при Беніто, потрапили під опалу, потрапив під опалу і граф Капроні ді Толідо. Попит на авіаційні мотори впав, а автомобілі не йдуть, він знову спробував налагодити відносини з "Фордом", але уряд заборонив продавати капітал за межі держави, угода провалилася, і компанія в 1949 році оголосила про банкрутство, послідувала ліквідація, і державні агенти за безцінь купили компанію .
У 1955 році фірму об'єднали з компанією Breda Motori, і фірма стала називатися Fabrica automobili Isotta-Fraschini e motori Breda. У 1960-ті компанія стала будувати тролейбуси. У 80-ті роки фірму перейменували в Isotta Fraschini Motori SpA, і вона влилася в концерн Fincantieri.
.JPG)
У 1993 році господар фірми Fissore - Джуліо Мальвіна Фіссоре вирішив відродити марку, він викупив права на ім'я. У 1996 році він показав вперше прототип "Ізотта Фраскіні Т8", який був побудований на вузлах "Ауді А8".
До 1998 року було продано 4 машини "Т8", дві було побудовано на вузлах "Ауді", і дві - на агрегатах "Форд Мустанг". У 1998 році був показаний і 12-циліндровий прототип, знову з мотором від "Ауді".
Проте в тому ж році "Ауді" купує фірму "Ламборгіні", і на спільний проект з "Ізотта Фраскіні" ставиться хрест.
У 2006 році фірма Castagna представила прототип Imperial Landaulet, проте він так і залишився лише макетом.
- 1902 - Isotta Fraschini 6CV
- 1903 - Isotta Fraschini 24CV
- 1904 - Isotta Fraschini 12CV
- 1909 - Isotta Fraschini Tipo FENC
- 1910 - Isotta Fraschini Tipo 25/35
- 1912 - Isotta Fraschini Tipo 12/15
- 1919 - Isotta Fraschini Tipo 8/50
- 1925 - Isotta Fraschini Tipo 8A
- 1931 - Isotta Fraschini Tipo 8B
- 1948 - Isotta Fraschini 8C Monterosa
- 1996 - Isotta Fraschini T8
- http://auto-2000.niv.ru/auto/izotta-fraskini.html[недоступне посилання з червня 2019]
