Перейти до вмісту

Мала Житомирська вулиця

Координати: 50°27′5.1″ пн. ш. 30°31′18″ сх. д. / 50.451417° пн. ш. 30.52167° сх. д. / 50.451417; 30.52167
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 05:14, 26 липня 2024, створена Artemco (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Мала Житомирська вулиця
Київ
МісцевістьСтарий Київ
РайонШевченківський
Колишні назви
Навозна, Житомирська, Мала Житомирська, Постишева
радянського періоду (російською)Постышева
Загальні відомості
Протяжність405 м
Координати початку50°27′5.1″ пн. ш. 30°31′18″ сх. д. / 50.451417° пн. ш. 30.52167° сх. д. / 50.451417; 30.52167
Координати кінця50°27′16″ пн. ш. 30°31′8.1″ сх. д. / 50.45444° пн. ш. 30.518917° сх. д. / 50.45444; 30.518917
поштові індекси01001
Транспорт
Найближчі станції метро «Майдан Незалежності»
ТролейбусиТр 6, 16, 18
Руходносторонній
Покриттяасфальт
Зовнішні посилання
Код у реєстрі10991
У проєкті OpenStreetMapr370268
На карті
На карті населеного пункту
Мапа
Мапа
CMNS: Мала Житомирська вулиця у Вікісховищі

Мала́ Жито́мирська ву́лиця — вулиця в Шевченківському районі міста Києва, місцевість Старий Київ. Пролягає південним схилом Старокиївського плато від Майдану Незалежності до Володимирського проїзду.

Прилучається Михайлівський провулок.

Історія

[ред. | ред. код]

Одна з трьох вулиць, що зберегли напрямок з часів Київської Русі — вони сходилися до Лядської брами (залишки були законсервовані у підземному переході під Майданом Незалежності, під час реконструкції площі на початку 2000-х років приблизно на тому ж місті побудований макет брами з фігурою Архістаратига Михайла). У ряді джерел XVIII — початку XIX століття, зокрема на плані міста 1803 року, складеному архітектором Андрієм Меленським, зазначена під назвою Навозна (рос. дореф. Навозная)[1] (походження назви не з'ясовано), а з 1837 року — як Житомирська. Сучасне трасування вулиця отримала в 1840-х роках як продовження теперішньої Великої Житомирської вулиці, що була частиною давнього Житомирського тракту, який відповідав напрямкам пізніших вулиць — Львівської (тепер Січових Стрільців) та Дегтерівської. У 1870-х роках вулиця набула назву Мала Житомирська, з 1963 року — вулиця Постишева[2], на честь українського радянського партійного і державного діяча П. П. Постишева. Історичну назву вулиці відновлено 1990 року[3].

Забудова

[ред. | ред. код]

У 1861 році віднесена до вулиць 1-го розряду, на ній дозволялося споруджувати лише кам'яні будинки висотою не менш ніж у два поверхи[4]. Вулиця має характерну для містобудування середини XIX — початку XX століття периметральну систему забудови з головними будинками на червоних лініях кварталів та внутрішніми подвір'ями з розташованими у глибині флігелями. Архітектурно-художній вигляд вулиці визначають споруди з насиченим елементами різних архітектурних стилів декором фасадів. Заслуговують на увагу, наприклад, комплекс лазень (№ 3-а, 3/4), в оздобленні якого використано мотиви класицистичної архітектури, садиба № 20, будинки якої вирізняються ошатною пластикою фасадів і широким застосуванням елементів архітектури доби ренесансу (архітектор М. Гарденін, інженер І. Запорожський). До категорії пам'яток архітектури належать також будинки № 5, б, 7, 9-а (Маєток Дмитрієвої), 9-6 (Маєток Чеховича), 11, 12-а (Прибутковий будинок в стилі модерн), 12-6, 13/6, 14, 14-а, 14-б, 15, 17, 18, 19, у проектуванні та спорудженні яких брали участь відомі київські архітектори кінця XIX — початку XX століття: М. Артинов (№ 17), М. Гарденін (№ 13/6, 20, 20-а), М. Казанський (№ 18), А. Краусс (№ 17, 19), В. Ніколаєв (№ 11), І. Ніколаєв (№ 9-а, 9-6), П. Спарро (№ 18, 19), О. Хойнацький (№ 15, 19) та інші.

Галерея пам'яток архітектури та історії

[ред. | ред. код]
  • Буд. № 3/4
    Буд. № 3/4
  • Буд. № 3-А
    Буд. № 3-А
  • Буд. № 5
    Буд. № 5
  • Буд. № 6
    Буд. № 6
  • Буд. № 7
    Буд. № 7
  • Буд. № 8
    Буд. № 8
  • Буд. № 9-Б (Маєток Чеховича)
    Буд. № 9-Б (Маєток Чеховича)
  • Буд. № 11
    Буд. № 11
  • Буд. № 12
    Буд. № 12
  • Буд. № 13/6
    Буд. № 13/6
  • Буд. № 14 (Садиба Мурашка)
    Буд. № 14 (Садиба Мурашка)
  • Буд. № 15-А
    Буд. № 15-А
  • Буд. № 16/3
    Буд. № 16/3
  • Буд. № 17
    Буд. № 17
  • Буд. № 18/4
    Буд. № 18/4
  • Буд. № 19
    Буд. № 19
  • Буд. № 20
    Буд. № 20
  • Буд. № 20-А
    Буд. № 20-А
  • Буд. № 20-Б
    Буд. № 20-Б
  • Буд. № 20-В
    Буд. № 20-В
  • Буд. № 20-Г
    Буд. № 20-Г

Меморіальні дошки

[ред. | ред. код]

Громадський транспорт

[ред. | ред. код]

Маршрути тролейбусів (дані на 2019 рік):[5]

№ 6: Мінський масив — Майдан Незалежності;
№ 16: вул. Академіка Туполєва — Майдан Незалежності;
№ 18: вул. Сошенка — Майдан Незалежності.

Персоналії

[ред. | ред. код]

Історико-культурне значення вулиці пов'язане з проживанням на ній відомих діячів науки, культури, мистецтва. У будинку № 3/4 мешкали архітектор і художник Василь Кричевський, його сини, майбутні живописці — Василь і Микола Кричевські; в № 5 — скрипаль, альтист К. П'ятигорович; у № 7 — власник відомої в Україні друкарні К. Григорович-Барський, психолог О. Раєвський; в № 10 — балетмейстер П. Вірський, живописець і графік М. Дерегус, архітектор Є. Маринченко; в № 11 — один із засновників київської терапевтичної школи, академії ВУАН Ф. Яновський; в № 12 — вчений у галузі права, академії АН УРСР Б. Бабій; в № 14 (Садиба Мурашка) — живописець і педагог О. О. Мурашко та його вітчим, власник художньої іконостасної майстерні О. І. Мурашко; в № 15 — естрадна співачка Е. Аренс; в № 17 — учасник російсько-турецької війни 1877—1878 років, герой Шипки М. Мамишев, у цьому будинку, в родині адвоката М. Мазора часто бував письменник Шолом-Алейхем (Ш. Рабинович); у № 19 — письменниця і громадська діячка Н. Суровцова.

У садибі № 4 (не збереглася) з 1864 року до кінця 1870-х років містилася друкарня С. Кульженка (пізніше — на вулиці Новоєлизаветинській, № 4; будинок зруйнований); на початку XX століття — друкарня А. Штерензона. В будинку № 6 на початку XX століття діяли Самаритські курси Товариства допомоги для інтелігентних жінок, на яких викладали відомі вчені та лікарі — професори Київського університету П. Морозов (директор), Т. Лоначевський-Петруняка, Г. Малков, В. Орлов, С. Томашевський, К. Трітшель, В. Чернов, О. Шимановський, Ф. Яновський та інші; у № 7 — Київське відділення Російського музичного товариства і музична школа, де працювали видатні музиканти, композитори, музичні діячі — М. Лисенко, Р. Пфеніг, М. Рігельман, О. Химиченко та інші. У № 11 містилася контора першої в Україні легальної соціал-демократичної газети «Работник»; у садибі № 20, 20-а діяло Київське відділення Товариства поширення освіти серед євреїв у Росії.

На терені сучасної ділянки № 11, яка у середині XIX століття належала урядовцеві С. Запорожському, у 1840—1850 роках мешкав відомий київський лікар С. Алфер'єв, професор Київського університету (з 1846), декан медичного факультету (1850—1854). З 1849 року до початку 1850-х років у нього перебував його племінник, помічник столоначальника Київської казенної палати, в майбутньому письменник М. Лєсков (будинок не зберігся; 1965 року меморіальну дошку на пошанування М. Лєскова помилково встановлено на будинку № 20). З 1858 року С. Алфер'єв жив у власному особняку на вулиці Ярославів Вал, 3[6][7][8][9][10].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ План города Кіева 2й и 3й частям съ принадлежащими къ нимъ слободами. Кіевскій Городовой Архитекторъ Колежскій Асессор Андрей Меленскій. 1803 года Сентября 14го дня Планъ Сочиненъ. Масштабъ въ 1 англійскомъ дюймѣ 20 саженъ // Наук. архів Ін-ту археології НАН України. — ф. 14. — спр. 116. (рос. дореф.)
  2. ↑ Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 29 жовтня 1963 року № 1665 «Про найменування та перейменування вулиць і площ м. Києва» // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 8. Спр. 234. Арк. 368–370. [Архівовано з першоджерела 16 серпня 2013.]
  3. ↑ Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 3 квітня 1990 року № 329 «Про повернення вулицям історичних назв» // Державний архів м. Києва. Ф. Р-1. Оп. 8. Спр. 3750. Арк. 146, 147. (Бюлетень виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів. — 1990. — № 3. — С. 20–21.) [Архівовано з першоджерела 8 березня 2013.]
  4. ↑ Вѣдомость о раздѣленіи улицъ на разряды въ г. Кіевѣ, по ВЫСОЧАЙШЕ утвержденному 11 мая 1861 года плану // ДАКО: ф. 35, оп. 1, спр. 535, арк. 1–3. (рос. дореф.) [Архівовано 7 лютого 2021 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Розклад руху пасажирського транспорту у місті Київ - КП Київпастранс. kpt.kiev.ua. Архів оригіналу за 26 червня 2019. Процитовано 12 березня 2019.
  6. ↑ Васильев B. C. Полвека у печатного станка. — К., 1904. (рос.)
  7. ↑ Календарь: Справочная и адресная книга г. Киева на 1910 год. — К., 1910. (рос.)
  8. ↑ Киев: Энцикл. справочник / Под ред. А. В. Кудрицкого. — К., 1982. (рос.)
  9. ↑ Київ: Історичний огляд (карти, ілюстрації, документи) / За ред. А. В. Кудрицького. — К., 1982
  10. ↑ Лесков А. Жизнь Николая Лескова по его личным, семейным и несемейным записям и памятям. — М., 1984. — Т. 1. (рос.)

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мала_Житомирська_вулиця&oldid=43152205