Пором
Поро́м, рідко паром, заст. порон — плавзасіб, який використовують для перевезення пасажирів і транспортних засобів між двома берегами водної перешкоди (річки, озера, протоки й навіть моря)[1].
Пороми за своєю функцією схожі з мостами, поромна переправа може встановлюватись як тимчасове сполучення між берегами, коли будівництво моста економічно не вигідне. Однак деякі морські пороми курсують вздовж берега, беручи на себе таким чином функцію вантажно-пасажирських лайнерів. Хоча подорож на такому поромі триваліша, ніж на наземному транспорті, однак для мандрівників-автомобілістів великою перевагою є можливість взяти з собою автомобіль. До того ж іноді такі пороми допомагають уникнути формальностей, котрі пов'язані з транзитом через територію третіх країн (наприклад, пором Чорноморськ-Варна, чи Чорноморськ — Батумі — Поті). В деяких країнах, наприклад, у Нідерландах, експлуатацію поромів виконує служба автомобільних доріг.
У ролі поромів часто виступають судна, однак іноді поромами є й інші плавзасоби, наприклад понтони. Треба сказати, з формального погляду, при такому використанні вони самі стають суднами, оскільки виконують транспортну функцію.
Слово пором походить від прасл. *pormъ і пов'язане з дієсловом *perti — «рухатися», «перти». Безпідставна версія запозичення з германських мов (пор. етимологічно споріднені давн.в-нім. faran, «їхати», нім. Fähre, нід. veer і англ. ferry, «пором»)[2].
- За місцем застосування — морські, річкові, озерні
- За типом вантажу — залізничний, автомобільний, пасажирський, вантажно-пасажирський
Пороми бувають самохідними та несамохідними.
Самохідні пороми приводяться в рух власним двигуном або рушієм і ніяк не пов'язані з берегом (на відміну від поромів канатних).
До несамохідних поромів відносять канатні пороми. Існує два основних типи таких поромів. Найпоширеніший — пором, котрий рухається вздовж каната (або ланцюга), протягнутого між двома берегами водної перешкоди. Джерелом енергії слугує дизельний двигун або (на невеликих поромах) мускульна сила. Існують невеликі канатні пороми самообслуговування,[3] іноді за користування ними беруть оплату: пасажир не зможе відчалити доти, поки не кине в щілину монету (принцип торговельних автоматів).
Пороми другого, рідкіснішого, типу як джерело енергії використовують силу течії річки. В такому випадку канат закріплюється одним кінцем посередині річки (наприклад, за допомогою якоря), другим — на поромі. Керуючи поромом за допомогою керма під певним кутом до течії річки, поромник переправляє своє судно з одного берега на інший. Пороми такого типу можна зустріти на Дністрі поблизу Заліщиків.
.PNG)
Найпростіший пором, який використовують тільки для перевезення пасажирів — звичайний човен. З'єднавши кілька човнів разом і встановивши зверху платформу, отримують найпростіший пором для перевезення транспортних засобів. Так само роблять примітивні пороми з бочок і тому подібного. Також поромом може бути пліт.
Для перевезення пасажирів і велосипедистів можна використовувати невеликі судна, які не будувалися спеціально як пором. Для перевезення автотранспорту пором потрібно обладнати достатньо великою палубою й виїзною апареллю. Пороми для коротких дистанцій мають зазвичай дві такі апарелі (таким чином їх не треба розвертати) і можуть з однаковою швидкістю давати хід в обидва боки (тобто у них немає різниці між кормою та носом). У таких поромів часто кабіна поромника розташована у вигляді містка над автомобільною палубою, що надає їм специфічного вигляду.
Більші пороми подібні до звичайних суден, із чітко вираженими носом та кормою: якщо плавання займає декілька годин, то час, витрачений на розворот, не має великого значення. До того ж така форма більше відповідає вимогам мореплавності. Великі пороми мають декілька автомобільних палуб.
Слід відзначити, що техніка безпеки зобов'язує водіїв та пасажирів покидати транспортний засіб під час поромної переправи.
- «Паром» — проєктований російський космічний корабель
- ↑ Пором // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
- ↑ На Вінниччині курсує безплатний самохідний пором. vlasno.info. 30.06.2016.
.jpg)