Перейти до вмісту

Лейкоз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 03:46, 8 липня 2024, створена BunykBot (обговорення | внесок) (виправлена вікіфікація)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Лейкоз
Мазок вмісту кісткового мозку пацієнта (фарбування за Райтом) з B-клітиною-попередницею гострої лімфобластичної лейкемії
Мазок вмісту кісткового мозку пацієнта (фарбування за Райтом) з B-клітиною-попередницею гострої лімфобластичної лейкемії
Мазок вмісту кісткового мозку пацієнта (фарбування за Райтом) з B-клітиною-попередницею гострої лімфобластичної лейкемії
Спеціальністьгематологія
Симптомибіль у кісткахd, порушення просторового сприйняття і стійкостіd, схуднення, біль за грудиною, набряк і стенокардія
Препаратиметотрексат[1][2], цитарабін[1], вінкристин[1], pipobromand[1], іринотекан[1], isotretinoind[1], doxorubicin hydrochlorided[1], (RS)-lenalidomided[2], нілотиніб[2], dasatinib monohydrated[2], ібрутиніб[2], руксолітиніб[2], іматиніб[2], бозутиніб[2] і ритуксимаб[2]
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-112B33.4
МКХ-10C91-C95
МКХ-О9800-9940
DiseasesDB7431
MeSHD007938
CMNS: Leukemias у Вікісховищі
Симптоми лейкозу (лейкемії)[3]

Лейкемі́я (злоя́кісне білокрі́в'я, лейко́з) — онкологічне злоякісне захворювання клітин крові, що уражає кістковий мозок та інші кровотворні органи як людей, так і тварин. Основною ознакою лейкемії є велика пропорція лейкоцитів. Ці клітини, що дегенерували і втратили захисні функції нормальних лейкоцитів, знищують здорові клітини, після чого жертва стає беззахисною перед будь-якою інфекцією. Лікування проводиться за допомогою опромінення і цитотоксичних препаратів для придушення розмноження клітин, що дегенерували, або трансплантацією кісткового мозку. Синонімом поняття «лейкемія» — вважають поняття «лейкоз».

Лейкоз (від грец. λευκός — білий) — злоякісне захворювання системи крові, яке характеризується переважанням процесів розмноження клітин кісткового мозку, а іноді появою патологічних вогнищ кровотворення у інших органах. Лейкози за своїм походженням близькі до пухлин.

До лейкозів належить широка група захворювань, різних за своєю етіологією. За лейкозів злоякісний клон походить з незрілих гемопоетичних клітин кісткового мозку.

Причина лейкозів

[ред. | ред. код]

Етіологічні фактори поділяють на дві групи: екзогенні, ендогенні.

Екзогенні

[ред. | ред. код]

До них належать: фізичні фактори (іонізуюча радіація), хімічні (хімічні канцерогени), біологічні фактори (онкогенні віруси: вірус Епштейна-Барр, вірус Т-клітинного лейкозу людини HTLV-1, герпесвірус людини 8-го типу, що спричинює саркому Капоші).

Ендогенні

[ред. | ред. код]

До них відносять: генетичні чинники (спадкова схильність, хромосомні хвороби, наприклад трисомія по 21-й парі хромосом, спадкові хвороби, що порушують нормальну репарацію ушкодженої ДНК — анемія Фанконі, синдром Блума та ін.), тривала імунологічна стимуляція внаслідок хронічного запалення, імунологічна недостатність, спонтанні мутації протоонкогенів в стовбурових клітинах червоного кісткового мозку.[4]

Патогенез

[ред. | ред. код]

При лейкозі пухлинна тканина спочатку розростається у місці локалізації кісткового мозку та поступово заміщує нормальні ростки кровотворення. У результаті цього процесу в хворих на лейкоз закономірно розвиваються різні варіанти цитопеній — анемія, тромбоцитопенія, лімфоцитопенія, гранулоцитопенія, що призводить до збільшеної кровоточивості, крововиливів, зменшення імунітету з приєднанням інфекційних ускладнень.

Метастазування при лейкозі супроводжується появою лейкозних інфільтратів у різних органах — печінці, селезінці, лімфатичних вузлах та ін. В органах можуть розвиватися зміни, зумовлені обтурацією судин пухлинними клітинами — інфаркти, виразково-некротичні ускладнення.

Класифікація лейкозів

[ред. | ред. код]

Виділяють п'ять основних принципів класифікації:

За характером перебігу

[ред. | ред. код]
  • гострі, які перебігають менше року.
  • хронічні, що існують тривало (однак необхідно відмітити, що гострий лейкоз ніколи не переходить у хронічний, а хронічний ніколи не загострюється — таким чином, терміни «гострий» та «хронічний» використовуються тільки для зручності; значення цих термінів у гематології відрізняється від значення в інших медичних дисциплінах);

Основна відмінність між ними полягає у тому, що при гострих лейкозах пухлинні клітини, набувши здатності до безмежного неконтрольованого росту, повністю втрачають здатність дозрівати, тобто диференціюватися в інші форми. У той же час при хронічних лейкозах лейкозні клітини поряд зі здатністю до безмежного росту зберігають властивість дозрівати і переходити у зрілі форми. З урахуванням цієї обставини гострі лейкози варто вважати більш злоякісними.[5]

За ступенем диференціювання пухлинних клітин

[ред. | ред. код]
  • недиференційовані,
  • бластні,
  • цитарні лейкози;

Згідно з цитогенезом

[ред. | ред. код]

Ця класифікація засновується на уявленнях про кровотворення.

З точки зору даної класифікації можна говорити про відносний перехід хронічних лейкозів у гострі лейкози при тривалій дії етіологічних факторів (дія вірусів, іонізуючого випромінення, хімічних речовин тощо). Тобто окрім порушень клітин-попередниць мієло- або лімфопоезу розвиваються порушення, характерні для гострих лейкозів; відбувається «ускладнення» перебігу хронічного лейкозу.

На основі імунного фенотипу пухлинних клітин

[ред. | ред. код]

Починаючи з 2009 року стало можливим проводити точніше типування пухлинних клітин у залежності від їхнього імунного фенотипу за експресією CD19, CD20, CD5, легких ланцюгів імуноглобулінів та інших антигенних маркерів.[6]

За загальним числом лейкоцитів та наявності бластних клітин у периферичній крові

[ред. | ред. код]
  • лейкемічні (більш 50—80×/л лейкоцитів, в тому числі бласти),
  • сублейкемічні (50—80×/л лейкоцитів, в тому числі бласти),
  • лейкопенічні (вміст лейкоцитів в периферічній крові нижче норми, але є бласти),
  • алейкемічні (вміст лейкоцитів у периферічній крові нижче норми, бласти відсутні).

У групі хронічних лейкозів найчастіше зустрічаються мієлолейкоз та лімфолейкоз.

Лікування

[ред. | ред. код]

Основою лікування лейкемій є терапія з цитостатиками. Додатковими принципами лікування є високодозова терапія з автологічною трансплантацією стовбурових клітин та алогенна трансплантація кісткового мозку або стовбурових клітин. Для цього потрібен відповідний донор кісткового мозку, схожий на процедуру переливання крові. Профілактична або терапевтична радіотерапія має меншу значимість. Вже у 1903 році Ніколас Зенн (1844—1908) використовував рентгенівські промені для лікування захворювань лейкопоетичної системи.[7] У початку 21 століття нові можливості терапії з'явилися застосуванням моноклональних антитіл і нових лікарських засобів, які специфічно впливають на процеси захворювання, таких як іматиніб та дазатиніб (два інгібітори тирозінкінази) при ХЗЛ і філадельфійському хромосомно-позитивному ОЛЛ, або атра при промієлоцитовій лейкемії. У лікуванні лейкемій існують значні різниці між різними формами, подробиці терапії подані у відповідних статтях. Специфічним ризиком під час терапії, пов'язаної з нейтропенією, є лихоманкові інфекції,[8] які потребують відповідного лікування антибіотиками.[9]

У останні роки[коли?] також відбулися значні прогреси в гентерапії, які зараз дають надію на довгостроковий успіх у лікуванні. Деякі дослідницькі групи, наприклад, працюють над тим, щоб модифікувати Т-клітини хворих на лейкемію, введенням певних генів таким чином, що вони здатні елімінувати ракові клітини ще через кілька років. Деякі пацієнти з ОЛЛ або ХЗЛ залишалися у довгостроковій ремісії завдяки цій терапії.[10]

1 листопада 2013 року засобу, розробленому у компанії Roche, було надано дозвіл на застосування в США, а 29 липня 2014 року — в європейських країнах. Виявлено, що у пацієнтів з хронічною лімфоцитарною лейкемією (ХЛЛ) вже після кількох днів терапії засобом Обінутузумаб (раніше відомий як Афутузумаб) у поєднанні з м'яким хіміотерапевтичним препаратом Хлорамбуцилом спостерігається зниження кількості лейкозних клітин у крові. Після закінчення терапії в більш як 20 % пацієнтів не спостерігалося ознак хвороби.[11][джерело?] Існує також сучасний інструмент для загального кола населення з пошуку ліків від лейкозу DreamLab.

Лейкоз великої рогатої худоби

[ред. | ред. код]

Лейкоз великої рогатої худоби є вірусним захворюванням з повільним перебігом, простіше кажучи — раком крові тварин вірусного походження.

В Україні вся худоба, діагностована як РІД-позитивна (інфікована), підлягає знищенню.

Недугу легко переносять комарі, вона вважається невиліковною.

Обсяги захворювання

[ред. | ред. код]

Щороку в Україні 200—300 тисяч корів знищують через захворювання на лейкоз. Вважають, що 20—30 % корів в Україні йдуть під ніж необґрунтовано, через неточне діагностування хвороби[12]

Профілактика

[ред. | ред. код]

Згідно з директивою ЄС, знищенню підлягає тільки худоба з пухлинними гематологічними формами лейкозу. Решта перебуває під спостереженням. В Україні знищують усю.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д е ж NDF-RT
  2. а б в г д е ж и к Drug Indications Extracted from FAERSdoi:10.5281/ZENODO.1435999
  3. Reference list is found at image description page in Wikimedia Commons (англ.)
  4. Атаман, О.В. (2016). Патофізіологія (українська) . Вінниця: Нова Книга. с. 69—70. ISBN 978-966-382-528-1.
  5. Атаман, О.В. (2016). Патофізіологія (українська) . Вінниця: Нова Книга. с. 65. ISBN 978-966-382-528-1.
  6. Передерій В. Г., Ткач С. М.. Основи внутрішньої медицини. Том 1./Підручник для ВМНЗ ІІІ-IV р.а.- Вінниця: Нова Книга,2009.- 640 с. ISBN 978-966-382-211-2 Електронне джерело [Архівовано 2 жовтня 2018 у Wayback Machine.] (с.391)
  7. Paul Diepgen, Heinz Goerke: Aschoff/Diepgen/Goerke: Коротка оглядова таблиця з історії медицини. 7-е виправлене видання. Springer, Berlin/Göttingen/Heidelberg 1960, p. 57.
  8. H. W. Auner et al.: Інфекційні ускладнення після високодозової терапії та аутологічної трансплантації стовбурових клітин. Керівництво Робочої групи з інфекцій у гематології та онкології (AGIHO) Німецького товариства гематології та онкології (DGHO). 2008.
  9. Маріанна Абель-Хорн: Антимікробна терапія. Допоміжні засоби для прийняття рішень для лікування та профілактики інфекційних захворювань. У співпраці Вернера Хайнца, Хартвіга Клінкера, Йоганна Шурца та Августа Стіха, 2-е, переглянуте та розширене видання. Peter Wiehl, Marburg 2009, ISBN 978-3-927219-14-4, стор. 45-48 («Лихоманка після терапії високими дозами та аутологічної трансплантації стовбурових клітин»).
  10. Архівна копія на сайті Wayback Machine.
  11. Інформаційний лист Roche в Німеччині. Випуск № 6, 2014.
  12. Капуста Т. Вітчизняні інновації… за бортом? // Урядовий кур'єр. — 2005. — 19.07. — С. 11.

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]