Українська філософія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 19:14, 4 листопада 2023, створена Altron320 (обговорення | внесок) (→Антитеза й контраргумент)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Українська філософія
CMNS: Українська філософія у Вікісховищі

Украї́нська філосо́фія — збірна назва філософської спадщини українських мислителів.

Системний погляд

[ред. | ред. код]

У цій сукупності поглядів загальнокультурного і філософського штибу зображено особливості інтелектуального життя українського народу. Українська філософія представлена літописами, повчаннями, художніми творами та іншим чином[1]. Її особливість проявлена в систематизованих і струнких теоріях навчань Г. Сковороди (засновник першої філософської системи в Україні), П. Юркевича (об'єктивно-ідеалістичне вчення), В. Лесевича (позитивіст, що започаткував «критичний реалізм»)[2], П. Копніна (засновник «київської філософської школи», розробки з гносеології й логіки наукового пізнання[3]), Д. Чижевського (виділив етапи української філософії в історії філософії України), В. Вернадського (перший президент Української Академії Наук у 1918 р.), В. Липинського (консервативний представник української соціології)[2], В. Горського (школа «логіки наукового пізнання») в академічній філософії XIX-XX століть; і розчинена в літературній творчості письменників з поетами (М. Гоголь, Т. Шевченко, І. Франко, В. Винниченко, що розвинув етичну систему базовану на щасті[2]), у полемічній думці українського Ренесансу XV-XVI ст. (І. Вишенський, З. Копистенський, Г. Смотрицький); у реформаторських ідеях Братських шкіл, у політичних настроях Південного товариства декабристів[4][5].

Українська філософська думка може бути складна для сприйняття іноземцями як інша філософська традиція (аналогічно українським народом — чужорідне), що відображає духовно-практичну історію нації, характер ментальності українського етносу, оригінальність України з її соціокультурним тлом, і тільки розуміння усіх цих факторів у взаємодії є умовою розкриття самобутності української філософської думки[4].

Ідеї та риси

[ред. | ред. код]

Українські мислителі передавали погляди більш наочно в контексті з життям, призначенням й життєвими обставинами людини, не вдавалися в абстрактне теоретизування (М. Гоголь, П. Куліш, Т. Шевченко, В. Липинський та ін.)[6]. Виражали світоглядові особисті думки, аніж абстрактні схеми та теоретичні аргументи[6]. В українській філософії переважали емотивні елементи над раціональними[6]. Але разом із тим українській філософії прикметна гармонізація та синтезування, через що надто чіткі філософські системи не мали місця[6].

Притаманне українській філософії шукання Бога[6] не обов'язково зв'язане з доктринами релігії[6], український месіанізм[7] («Книги битія українського народу» та філософія культури П. Куліша з синтезом людської екзистенції, природи та духа), заглиблення у внутрішній світ людини, етичний плюралізм, моральні вартості християнської культури і увага на соціально-політичному житті, на історичному матеріалізмі[2], схильність до діалектичного матеріалізму[2][7].

Для Української філософії характерна увага до проблем людини, проблеми пізнання серцем (теорія кордоцентризму), синкретичність[4][6]. Характерні ідеї та риси української філософії в різні періоди[5]:

Кордоцентризм антропоцентризм гуманізм матеріалізм ідеалізм пантеїзм релігійність дуалізм Реформація позитивізм[2] персоналізм[2] консерватизм[2]

Українська філософія є частиною всесвітньої філософії[8]. Але вона відтворює самобутні підходи та шляхи розв'язання філософських проблем, що спираються на національні культурні традиції[8]. Дослідивши зміст і етапи розвитку філософської думки в Україні стає зрозумілою історія українського народу, особливості формування його духовного світу, його культури та традицій[8].

Періоди й етапи

[ред. | ред. код]

У розвитку та в становленні філософії в Україні відокремлені періоди[8][1]:

Системно розглядаючи виникнення й розвій української філософії як ланки світового історико-філософського процесу виокремлені етапи[11]:

  1. Світоглядні уявлення «першоукраїнців» язичницько-міфологічної доби як переддень української філософії в V-IX століттях;
  2. Філософські погляди українських мислителів у добу Київської Русі з філософсько-теологічним вченням IX-XVI століть;
  3. Філософська діяльність пов'язана з виникненням науково-освітніх центрів, братств, колегій зі становленням професійної філософії від XI століття;
  4. Формування самобутніх українських філософських концепцій як класична доба української філософії в XVIII столітті;
  5. Сучасна академічна, фахово-освітня українська філософія в XIX-XXI століттях.

Проблематика

[ред. | ред. код]

Зазначені періоди характеризуються постановкою наступних проблем[5]:

Міжвідомчу збірку «Проблеми філософії» у 1966 р. редагував Д. Острянин[3]. Видатним представником дослідження проблематики у ділянці філософії природознавства був М. Омеляновський[3].

Антитеза й контраргумент

[ред. | ред. код]
Докладніше: Хронологія заборон української мови

Український філософ-позитивіст Лесевич Володимир Вікторович у Російській імперії був засновником першої школи з викладанням наук українською мовою, яку за доносом було знищено російською владою в Україні[12][13]. — Була заборона на викладання філософії в навчальних закладах України в складі Російської імперії, але філософська думка в Україні в другій половині XIX століття — на початку XX ст. значно активізувалася з поширенням нових філософських ідей, ця заборона була знята та створили в Україні перший для Російської імперії філософський журнал[14].

На початку 1970-х років в СРСР на теренах УРСР почалися репресії проти українських філософів виключно за одною ознакою — хто був носієм української мови та розробляв філософію українською мовою, далі були заборони на філософські публікації українською мовою в УРСР, з нав'язуванням друку філософських праць виключно російською мовою з 1977–1978 рр.[3].

  1. вперше[3] українською мовою було видано «Короткий філософський словник» за ред. М. Розенталя і П. Юдіна у 1940 році;
  2. вдруге[3] українською мовою було видано «Філософський словник» за ред. В. Шинкарука у 1973 році.

— Коли унезалежнені народи формують свою історію, то представники імперіалістичного світогляду заперечують їх існування. Росія та їй подібні опиняються в ситуації дефіциту особистостей для хронології власної історії науки, історії літератури тощо. Широко відомо, коли називають у Росії та москвофіли в Україні українського письменника Гоголя «російським», українського поета Шевченка «російським», українського філософа Сковороду «російським» тощо. У зв'язку з чим виникають антитези, що не витримують критики, мовляв, «немає української філософії» та її буцімто «не існувало»[15]. Але національно-культурна самоідентичність передбачає ідентифікацію й філософії також[16].


Аристотель Це незавершена стаття з філософії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б «УКРАЇНСЬКА ФІЛОСОФІЯ [Архівовано 10 березня 2014 у Wayback Machine.]», Семінарське заняття № 8, С.1-8
  2. ↑ а б в г д е ж и стор. 3512, том 9, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2000 р. ISBN 5-7707-4048-5
  3. ↑ а б в г д е стор. 3514, том 9, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2000 р. ISBN 5-7707-4048-5
  4. ↑ а б в ТЕМА 11. УКРАИНСКАЯ ФИЛОСОФИЯ [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  5. ↑ а б в Украинская философия в своем развитии прошла ряд этапов с определенными чертами. Кто выделил эти этапы? [Архівовано 24 травня 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
  6. ↑ а б в г д е ж стор. 3509, том 9, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2000 р. ISBN 5-7707-4048-5
  7. ↑ а б стор. 3511, том 9, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2000 р. ISBN 5-7707-4048-5
  8. ↑ а б в г «Українська філософія: традиції та особливості [Архівовано 1 травня 2015 у Wayback Machine.]», Навчальні матеріали онлайн
  9. ↑ «Українська філософія XIX — початку XX століття [Архівовано 9 травня 2015 у Wayback Machine.]», Навчальні матеріали онлайн
  10. ↑ «Українська філософія діаспори», сайт «Українська Національна Федерація Хортингу»
  11. ↑ «Українська філософія: генеза і розвиток [Архівовано 9 травня 2015 у Wayback Machine.]», Навчальні матеріали онлайн
  12. ↑ «Философский энциклопедический словарь». — г. Москва: изд. Советская энциклопедия. Гл. редакция: Л. Ф. Ильичёв, П. Н. Федосеев, С. М. Ковалёв, В. Г. Панов. 1983 г. (рос.)
  13. ↑ Колубовский Я., Краткая библиографическая справка: «Лесевич Владимир Викторович [Архівовано 7 серпня 2015 у Wayback Machine.]», сайт «РУНИВЕРС» (рос.)
  14. ↑ Огородник І. В., «Історія філософської думки в Україні» / «Володимир Лесевич [Архівовано 24 липня 2015 у Wayback Machine.]», сайт «Україна: Історія великого народу» (укр.)
  15. ↑ Іван Лисий, «Українська філософія — феномен чи фантом? [Архівовано 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]», вид. «Мандрівець», № 4/2014 р., С.1-10
  16. ↑ Іван Лисий, «Національно-культурна ідентичність філософії. Сім наближень до теми [Архівовано 23 липня 2015 у Wayback Machine.]», монографія, видавничий дім «Києво-Могилянська академія», м. Київ, 2013 р. — ISBN 9789665186250

Посилання

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Українська філософія: навч. посіб. / Захара І. С. — Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2014. — 354 с. — ISBN 978‐617‐10‐0164‐0
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Українська_філософія&oldid=40846331