Перейти до вмісту

Франческо Гварді

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Франческо Ґварді
Francesco Guardi
Худ. П'єтро Лонгі, портрет Франческо Ґварді
При народженніFrancesco Lazzaro Guardi
Народження5 жовтня 1712(1712-10-05)
Венеція
Смерть1 січня 1793(1793-01-01) (80 років)
 Венеція
Національністьіталієць
КраїнаІталія
Жанрведута, пейзаж
Навчанняв майстерні батька
Діяльністьхудожник, графік
Напрямокрококо
Роки творчості1725—1792
Творирелігійні композиції, натюрморти, пейзажі
БатькоDomenico Guardid
МатиMaria Claudia Pichlerd
ДітиGiacomo Guardid
Брати, сестриGiovanni Antonio Guardid[1], Марія Чечилія Гуардіd і Niccolo Guardid[1]
Роботи в колекціїМузей Бойманса - ван Бенінгена, Штедель, Міннеаполіський інститут мистецтва, Музей Прадо, Художній інститут Чикаго, Музей мистецтв Нельсона-Аткінсаd, Музей Тіссен-Борнемісса, Музей Ґетті, Національна галерея Вікторії, Національна галерея мистецтв, Національний музей Швеції, Національна галерея Канади, Колекція Фріка[2], Музей мистецтва Метрополітен[3], Королівський музей витончених мистецтв[4], Рейксмузей, Landesmuseum Hannoverd, музей Пікардіїd, Національні галереї Шотландіїd, Музей Польді-Пеццолі, Музей августинців, Баварські державні колекції картин, Художній музей Волтерс, Національна галерея, Академія Каррара, Художня галерея Південної Австралії, Музей Ґренобляd, музей Кастельвеккйо, Пінакотека замку Сфорца, Галерея Академії (Венеція), David Owsley Museum of Art Ball State Universityd, Витончено-мистецькі музеї Сан-Франциско, Museum Kunsthaus Heylshofd, Державний музей мистецтв, Музей мистецтв Філадельфії, Національний музей у Варшаві, Ермітаж, Музей історії мистецтв, Музей мистецтв Індіанаполіса, Національний музей образотворчого мистецтва, Музей образотворчих мистецтв, Музей Кунстпаласт, Національна галерея Вірменії, Музей Ізабелли Стюарт Гарднер, Wadsworth Atheneum Museum of Artd, Галерея мистецтв Коркоран, Художня галерея Єльського університету, Державні художні зібрання Дрездена, Музей Фіцвільяма, Музей образотворчих мистецтв, Національний музей мистецтва, архітектури і дизайну, Клівлендський музей мистецтв, Rhode Island School of Design Museumd, Детройтський інститут мистецтв, Brest’s Museum of Fine Artsd, Національна галерея Ірландії, Музей мистецтв Толедо, Вустерський музей мистецтв, Рінглінг музей, Музей д'Орсе, Бостонський музей образотворчих мистецтв, Музей Кон'як-Жеd, Державний музей образотворчих мистецтв імені О. С. Пушкіна, San Diego Museum of Artd, Інститут мистецтв Кларкаd, Музей Ніссім-де-Камондо, Королівські музеї витончених мистецтв[5], Смітсонівський музей американського мистецтва[6], Музей Галуста Гюльбенкяна, Гарвардський художній музей, Museum of Fine Arts of Reimsd, Зібрання Воллеса, Віденська академія мистецтв, Ка' Реццоніко, Художній музей Фогга[d], Музей фюрера, Museum-Castle of Annecyd, Берлінська картинна галерея, Брера, Galleria Estensed, Fondation Bembergd, Museum of the Shenandoah Valleyd, Художня галерея і музей Келвінгроув, Балтиморський музей мистецтв, Музей Нортона Саймона, Національна галерея, Музей Фабра, Музей Тулуз-Лотрека, Національний музей Кардіффа, Ашмолеан музей, Музей Вікторії та Альберта, Barber Institute of Fine Artsd, The Wilsond, Pollok Housed, Кенвуд-хаус, Манчестерська художня галереяd, Brighton Museum & Art Galleryd, Музей Боуз, Галерея мистецтв Вокера, Ferens Art Galleryd, Guildhall Art Galleryd, Holburne Museumd, The Boxd, Мистецька галерея Йоркаd, Королівський замок на Вавелі, Shipley Art Galleryd, Стара пінакотека, Musée des Beaux-Arts d'Angersd, Ка' д'Оро, Courtauld Galleryd і Warrington Museum and Art Galleryd
CMNS: Франческо Гварді у Вікісховищі

Франческо Ґварді[7] (італ. Francesco Guardi; 5 жовтня 1712(17121005), Венеція — 1 січня 1793, Венеція) — італійський художник, представник венеційської школи, майстер пейзажів, реальних і фантазійних. Працював разом зі старшим братом, створюючи разом релігійні композиції, натюрморти, пейзажне тло його картин.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Батько

[ред. | ред. код]

У 1690 р. 12-річний Доменіко Ґварді, син ремісника з Венеції (майбутній батько художника) покинув місто заради навчання у Відні. Подорожі до столиці Австрійської імперії сприяв дядько, що узяв шлюб з жінкою з Австрії. Перебування і навчання у Відні затяглося на 10 років. І Доменіко, що опанував художнє ремесло та німецьку мову, привіз у Венецію ще й дружину німкеню та сина — первістка Джованні Антоніо. Художня манера Доменіко Ґварді відрізнялася від манери, якої на той час дотримувались у Венеції, вона була дещо незвичною, екзотичною. Через два роки Доменіко (якого встигли забути в Венеції) вдалося отримати дозвіл на відкриття власної майстерні в приході Санті Апостолі. Майстерня виконувала замови на декоративні роботи і створювала образа для невеликих церков. Родина збільшилась, вже у Венеції народилися Цецилія (1704), Ізеппо (1710), Франческо (1712), Нікколо (1715).

У 1716 році у 38-річному віці Доменіко Ґварді помер. Старший син Джованні Антоніо став головою в майстерні. Матеріальний стан родини погіршився і, аби якось прожити, дочку Цецілію віддають на виховання в Оспедалє, венеційський благодійний заклад для дітей з дуже бідних родин.

Старший брат

[ред. | ред. код]

Голова майстерні бере замови на декоративні твори і картини з фігурами. З 1730 р. Франческо стає активним помічником Джованні Антоніо, хоча має хист до пейзажного живопису. Суворі умови виживання примушують братів триматися і працювати разом, тому ні про яку самостійність Франческо Ґварді (економічну чи творчу) не йшлося. Аби припиняти суперечки, старший дозволяв молодшому братові вдосталь малювати пейзажне тло на власних картинах. Не мав прав Франческо і на шлюб.

Пізня самостійність і шлюб

[ред. | ред. код]
«Площа св. Марка у Венеції», Академія Каррара, Бергамо
«Краєид на канал Джудекка і Дзаттере», 1757/58, Музей Тиссена-Борнемісса, Мадрид
«Венеція: Гранд-канал і Ка' Пезаро», 1755/1760

З новознайдених документів стало відомо, що Франческо Ґварді майже нікуди не виїжджав з Венеції до 1750 р. Старший брат помер, і майстерня перейшла у власність до нього. Так до Франческо прийшла пізня економічна і творча самостійність. Приблизно з цього часу і виникає більша кількість реальних і фантазійних пейзажів майстра, що відійшов від створення картин з фігурами. Лише у 1757 р. Франческо бере шлюб з Марією Паґані. У родині зростали перші сини. Майстер спеціалізується на створенні ведут та пейзажів. Венеція стає майже обов'язковим пунктом відвідин для багатіїв з Британії, що охоче купують місцеві краєвиди на згадку про відвідини столиці Адріатики. В самій Венеції пейзажі не мають престижу. І в рік прийняття художника Франческо Ґварді в Корпорацію венеційських живописців посадовці довго відшукували дипломатичну формулу для назви картин Франческо.

У Британії, навпаки, почалося підвищення престижу пейзажного живопису, що відбилося в моді на пейзажні твори майстрів Франції (Нікола Пуссен, Клод Лоррен) та голландців XVII ст. Пейзажі залюбки створював і англієць Томас Ґейнсборо. Згодом, в творчості англійських майстрів Вільяма Тернера, Бонінґтона Паркса, Джона Констебла — пейзаж посів провідні місця. Все це сприяло народженню міжнародної слави Франческо Ґварді, що фактично розпочалася в Британії.

Допомога Цецілії

[ред. | ред. код]
Портрет Цецілії Гварді, Музей Венеції 18 століття

Молода і нестримна в почуттях Цецілія Ґварді (1702—1779) витримала в Оспедалє лише декілька років. Романтичні стосунки, що пов'язали її та молодого художника Джамбаттіста Тьєполо, який виконував декоративні роботи в Оспедалє, закінчилися таємною втечею з монастирського закладу. Молоді вінчалися, а з часом художник та колишня вихованка Оспедалє стали батьками десяти дітей. Завдяки наполегливій праці родина не знала злиднів.

Після передчасної смерті Марії Паґані, Цецілія забере в свою родину ще й синів Франческо. Поміч Цецилії та її чоловіка Джованні Баттіста Тьєполо вивільнить руки Франческо Ґварді для творчості. В оселю Ґварді сини Вінченцо та Джакомо повернуться лише після смерті тітки Цецілії, що заміняла їм рідну матір. Вінченцо стане священником, а Джакомо — художником і помічником батька.

Смерть

[ред. | ред. код]

Франческо Ґварді помер у Венеції 1 січня 1793 р. Його син успадкував майстерню, продовжив робити картини в стилістиці батька, чим заплутав не один десяток мистецтвознавців.

Вибрані твори

[ред. | ред. код]
«Чудо святого домініканця», 1763. Музей історії мистецтв, Відень
«Краєвид на острів Сан-Джорджо та Джудекку», бл. 1774. Галерея Академії, Венеція
«Пожежа на олійних складах у кварталі Сан-Маркуола», бл. 1774. Галерея Академії, Венеція

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Зведений список імен діячів мистецтва — 2019.
  2. ↑ https://collections.frick.org/people/315/francesco-guardi/objects
  3. ↑ Музей мистецтва Метрополітен — 1870.
  4. ↑ http://kmska.be/collection/work/data/08ilun
  5. ↑ https://www.fine-arts-museum.be/nl/de-collectie/artist/guardi-francesco-1
  6. ↑ Smithsonian American Art Museum person/institution ID
  7. ↑ Возняк Т.. Пропозиції до життєпису та інтелектуальної біографії Майстра Пінзеля // Ї.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Pallucchini, La pittura veneziana del Settecento, Venezia — Roma, 19600
  • Valcanover, Guardi, Novara, 1960
  • Zampetti, Mostra del Guardi, Venezia, 1965
  • Pallucchini, Francesco Guardi, Milano, 1965
  • Perocco, I Guardi, Padova, 1966
  • Argan, Storia dell'arte italiana, Firenze, 1968
  • Pignatti, Francesco Guardi, Brescia, 1971
  • Morassi, L'opera completa di Antonio e Francesco Guardi, Venezia, 1973
  • Rossi Bortolatto, Francesco Guardi, Milano, 1974
  • AA. VV., Francesco Guardi, Vedute Capricci Feste, catalogo della mostra veneziana, 1993
  • Редактор — Кузьмина М. Т. « История зарубежного искусства», М, «Искусство», 1971
  • Гос. Эрмитаж, каталог, «Западноевропейская живопись. Италия. Испания. Франция. Швейцария.» — Ленинград : Аврора, 1976. (рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Франческо Гварді
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Франческо_Гварді&oldid=40787867