Перейти до вмісту

Лео фон Кленце: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][очікує на перевірку]
← Попереднє редагування
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Немає опису редагування
 
Рядок 11: Рядок 11:
Низку цих будівель Кленце почав спорудою [[Мюнхенська Гліптотека|Гліптотеки]], з її портиком [[іонічний ордер|іонічного ордеру]] (закінчена в 1830 році). Потім були зведені будівля [[Стара Пінакотека|Старої Пінакотеки]], в стилі [[Браманте]], нові корпуси [[Мюнхенська резиденція|королівського палацу]], у характері флорентійського [[палаццо Пітті]],площа [[Королівська площа (Мюнхен)|Кенігплац]], придворну церкву Всіх Святих, у візантійсько-романському стилі, і «Одеон» у формах епохи [[Відродження]]. Проте найблагороднішими творіннями Кленце визнана чудово витримана в античному дусі дорична «[[Валгалла (меморіал)|Валгалла]]», поблизу [[Регенсбург]]а (1830–1842), і надзвичайно гармонійна за своїми зовнішніми і внутрішніми пропорціями [[Зала Слави в Мюнхені|Зала Слави]] ({{lang-de|Ruhmeshalle}}, 1843–1853 роки), поблизу [[Мюнхен]]а. У проміжок часу між двома останніми роботами, зведена ним розкішна Святкова Залу в Мюнхені, у смаку [[Палладіо]].
Низку цих будівель Кленце почав спорудою [[Мюнхенська Гліптотека|Гліптотеки]], з її портиком [[іонічний ордер|іонічного ордеру]] (закінчена в 1830 році). Потім були зведені будівля [[Стара Пінакотека|Старої Пінакотеки]], в стилі [[Браманте]], нові корпуси [[Мюнхенська резиденція|королівського палацу]], у характері флорентійського [[палаццо Пітті]],площа [[Королівська площа (Мюнхен)|Кенігплац]], придворну церкву Всіх Святих, у візантійсько-романському стилі, і «Одеон» у формах епохи [[Відродження]]. Проте найблагороднішими творіннями Кленце визнана чудово витримана в античному дусі дорична «[[Валгалла (меморіал)|Валгалла]]», поблизу [[Регенсбург]]а (1830–1842), і надзвичайно гармонійна за своїми зовнішніми і внутрішніми пропорціями [[Зала Слави в Мюнхені|Зала Слави]] ({{lang-de|Ruhmeshalle}}, 1843–1853 роки), поблизу [[Мюнхен]]а. У проміжок часу між двома останніми роботами, зведена ним розкішна Святкова Залу в Мюнхені, у смаку [[Палладіо]].


У 1834 році на запрошення грецького короля [[Оттон Баварський|Оттона]], він з'їздив до [[Греція|Греції]], щоб скласти план відбудови її нової столиці [[Афіни|Афін]] (після відновлення незалежності нетривалий час столицею був [[Нафпліон]]) і проект реставрації будівель [[афінський акрополь|Афінського акрополя]]. Російський імператор [[Микола I (російський імператор)|Микола І]] доручив скласти проект нової будівлі [[Ермітаж]]у вже знаменитому Кленце, що змусило останнього відвідати в 1839 році [[Петербург]]. Хоча Ермітаж і будувався за його кресленнями і малюнками російським архітектором [[Єфімов Микола Єфимович|Миколою Єфімовим]] (у 1840-51 роках), проте Лео фон Кленце приїжджав ще шість разів в Росію. Останні чудові твори Кленце — [[Зал Визволення|«Пам'ятник Визволення»]] , поблизу [[Кельгайм|Кельгейма]], і [[Пропілеї]] [[Кенігсплац]]у в Мюнхені.
У 1834 році на запрошення грецького короля [[Оттон Баварський|Оттона]], він з'їздив до [[Греція|Греції]], щоб скласти план відбудови її нової столиці [[Афіни|Афін]] (після відновлення незалежності нетривалий час столицею був [[Нафпліон]]) і проєкт реставрації будівель [[афінський акрополь|Афінського акрополя]]. Російський імператор [[Микола I (російський імператор)|Микола І]] доручив скласти проєкт нової будівлі [[Ермітаж]]у вже знаменитому Кленце, що змусило останнього відвідати в 1839 році [[Петербург]]. Хоча Ермітаж і будувався за його кресленнями і малюнками російським архітектором [[Єфімов Микола Єфимович|Миколою Єфімовим]] (у 1840-51 роках), проте Лео фон Кленце приїжджав ще шість разів в Росію. Останні чудові твори Кленце — [[Зал Визволення|«Пам'ятник Визволення»]] , поблизу [[Кельгайм|Кельгейма]], і [[Пропілеї]] [[Кенігсплац]]у в Мюнхені.


Однак Лео фон Кленце не був наділений великим даром творчості, відмінно знаючи [[давньогрецька архітектура|давньогрецьку архітектуру]] та італійський стиль [[Відродження]], він тільки наслідував їх зразкам зі смаком і вмінням застосовуватися до потреб новітнього часу. Як представник класичного напряму в німецькій архітектурі, він повинен бути поставлений нижче [[Карл Фрідріх Шинкель|Карла Шинкеля]].
Однак Лео фон Кленце не був наділений великим даром творчості, відмінно знаючи [[давньогрецька архітектура|давньогрецьку архітектуру]] та італійський стиль [[Відродження]], він тільки наслідував їх зразкам зі смаком і вмінням застосовуватися до потреб новітнього часу. Як представник класичного напряму в німецькій архітектурі, він повинен бути поставлений нижче [[Карл Фрідріх Шинкель|Карла Шинкеля]].

Поточна версія на 08:36, 19 липня 2024

Лео фон Кленце
нім. Leo von Klenze
Народився29 лютого 1784(1784-02-29)[1][4][…]
Schladend, Шладен-Верла, Вольфенбюттель, Нижня Саксонія, Німеччина
Помер26 січня 1864(1864-01-26)[1][2] (79 років) або 27 січня 1864(1864-01-27)[3] (79 років)
Мюнхен, Баварське королівство
ПохованняСтарий південний цвинтар
Країна Баварське королівство
Діяльністьархітектор, художник, письменник
Галузьархітектура[6], малярство[6] і література[6]
ВчителіFriedrich Gillyd
Знання мовнімецька[7][6]
ЧленствоНімецький археологічний інститут, Нідерландська королівська академія наук і Академія красних мистецтв Франції
Роки активності1800[8] — 1864[8]
Напрямокархітектура неокласицизму
Magnum opusCathedral Basilica of St. Dionysius the Areopagited, Баварія (статуя) і Propylaead
У шлюбі зFelicitas Blangini-Klenzed
Нагороди
Лео фон Кленце, портрет роботи Франца Ханфштенгля, 1856 рік

Лео фон Кленце (нім. Leo von Klenze, 29 лютого 1784 — 26 січня 1864) — німецький архітектор, художник та письменник. Придворний архітектор баварського короля Людвига І. Неокласик, один з найвизначніших представників архітектурного стилю неогрек.

Творча біографія

[ред. | ред. код]

Лео фон Кленце здобув освіту в Берлінській будівельної академії та, ще перебуваючи в ній, виявив особливу прихильність до класицизму. Після того вдосконалювався в Паризькому політехнічному училище під керівництвом Жана Ніколя Луї Дюрана та Шарля Персьє, і вивчав пам'ятки архітектури в Англії та Італії.

У 1808 році став придворним архітектором вестфальського короля Жерома Бонапарта, а в 1810 році — Директором будівельних робіт в Касселі. У 1814 році переселився до Мюнхена, будучи запрошеним туди баварським наслідним принцом, згодом королем, Людвигом, який обрав його у виконавці своїх великих планів з прикрашання Мюнхена новими величними будівлями.

Низку цих будівель Кленце почав спорудою Гліптотеки, з її портиком іонічного ордеру (закінчена в 1830 році). Потім були зведені будівля Старої Пінакотеки, в стилі Браманте, нові корпуси королівського палацу, у характері флорентійського палаццо Пітті,площа Кенігплац, придворну церкву Всіх Святих, у візантійсько-романському стилі, і «Одеон» у формах епохи Відродження. Проте найблагороднішими творіннями Кленце визнана чудово витримана в античному дусі дорична «Валгалла», поблизу Регенсбурга (1830–1842), і надзвичайно гармонійна за своїми зовнішніми і внутрішніми пропорціями Зала Слави (нім. Ruhmeshalle, 1843–1853 роки), поблизу Мюнхена. У проміжок часу між двома останніми роботами, зведена ним розкішна Святкова Залу в Мюнхені, у смаку Палладіо.

У 1834 році на запрошення грецького короля Оттона, він з'їздив до Греції, щоб скласти план відбудови її нової столиці Афін (після відновлення незалежності нетривалий час столицею був Нафпліон) і проєкт реставрації будівель Афінського акрополя. Російський імператор Микола І доручив скласти проєкт нової будівлі Ермітажу вже знаменитому Кленце, що змусило останнього відвідати в 1839 році Петербург. Хоча Ермітаж і будувався за його кресленнями і малюнками російським архітектором Миколою Єфімовим (у 1840-51 роках), проте Лео фон Кленце приїжджав ще шість разів в Росію. Останні чудові твори Кленце — «Пам'ятник Визволення» , поблизу Кельгейма, і Пропілеї Кенігсплацу в Мюнхені.

Однак Лео фон Кленце не був наділений великим даром творчості, відмінно знаючи давньогрецьку архітектуру та італійський стиль Відродження, він тільки наслідував їх зразкам зі смаком і вмінням застосовуватися до потреб новітнього часу. Як представник класичного напряму в німецькій архітектурі, він повинен бути поставлений нижче Карла Шинкеля.

Окрім архітектури Лео фон Кленце з успіхом займався також живописом і виконав кілька вельми непоганий ландшафтів і архітектурних видів олійними фарбами або a tempera (наприклад, у музеї Торвальдсена в Копенгагені).

Друковані праці

[ред. | ред. код]
  • «Збірник архітектурних начерків» (1831—1850);
  • «Досвід реставрації тосканського храму» (1822);
  • монографія «Про храм Юпітера олімпійського в Джірдженті» (1821);
  • «Керівництво до архітектури християнського культу» (1835);
  • «Опис Валгалли»(1843) і деякі інші твори.

Галерея

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #118563211 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б Європейська театральна архітектура — Arts and Theatre Institute.
  3. ↑ а б The Fine Art Archive — 2003.
  4. ↑ Leo von Klenze
  5. ↑ Leo von Klenze — OUP, 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
  6. ↑ а б в г Чеська національна авторитетна база даних
  7. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  8. ↑ а б RKDartists

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лео фон Кленце


Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лео_фон_Кленце&oldid=43087009