Перегляд вихідного коду сторінки Родовий відмінок

{{wiktionary}}
'''Родовий відмінок'''&nbsp;— [[непрямий відмінок]]<ref>{{Cite web|title=Підручник з СУМ|url=http://www.linguist.univ.kiev.ua/WINS/pidruchn/imen/f5.htm|website=www.linguist.univ.kiev.ua|accessdate=2023-12-10}}</ref>, який виражає різновиди означальних відношень і входить до [[Парадигма (мовознавство)|парадигми]] [[Однина|однини]] та [[Множина|множини]] з диференціальною сукупністю [[Відмінок|відмінкових]] певних закінчень (див. розділ [[#Приклади|Приклади]]). У західних наукових текстах має назву '''генети́в''', '''геніти́в''' ({{lang-la|casus genetivus, casus genitīvus}}, від ''gigno''&nbsp;— «народжую»).

Родовий відмінок прикметника та інших слів прикметникового типу&nbsp;— залежна від родового відмінка іменників і узгоджувана з ним грамема у функції означення, яка входить у парадигму однини та множини з відповідною сукупністю закінчень (див. розділ [[#Приклади|Приклади]]).

В іменнику родовий відмінок здебільшого зумовлений дериваційним відношенням між відмінками або валентністю [[предикат (лінгвістика)|предиката]], а в словах прикметникової морфолологічно природи&nbsp;— відмінковою формою опорного іменника.

== Властивості ==
Польський мовознавець [[Єжи Курилович]] та французький лінгвіст [[Еміль Бенвеніст]] на матеріалі [[Індоєвропейські мови|індоєвропейських мов]] обґрунтували теоретичне положення про те, що родовий відмінок іменників у первинних функціях є спеціалізованим відмінком транспозиції, який ґрунтується на [[Називний відмінок|номінативі]] та [[Знахідний відмінок|акузативі]], узятих разом.

== Родовий відмінок в українській мові ==
У «[[Зизаній Лаврентій Іванович#«Грамматіка словенска»|Граматіці словенскій]]» Лаврентія Зизанія родовий відмінок відомий як {{lang-cu2|родный падежь}}<ref>[http://litopys.org.ua/zyzgram/zy30.htm Лаврентій Зизаній. Граматика словенська.&nbsp;— Ізборник.&nbsp;— С. 30]</ref>. Мелетій Смотрицький у своїй «Граматиці слов'янській» назвав цей відмінок {{lang-cu2|родителнымъ падежемъ}}, потлумачивши його значення таким чином: {{lang-cu2|родителный єстъ/ имже чїє что быти ѿ вѣщаваємъ: якѡ человѣка}}.

Термін «родовий відмінок» першим вжив [[Агатангел Кримський]] в «Украинской грамматикѣ» ([[1907]])&nbsp;— як [[калька (мовознавство)|кальку]] з ''genitivus''.

=== Історія ===
У [[праслов'янська мова|праслов'янській мові]] родовий відмінок утворився злиттям двох [[праіндоєвропейська мова|праіндоєвропейських]] відмінків: родового і [[Аблатив|відкладного]]. Реліктом давнього аблатива в слов'янських мовах є закінчення родового відмінка іменників з основою на ''*-ŏ'' (в інших основах родовий і відкладний не розрізнялися вже у праіндоєвропейській)<ref>{{книга|автор=Кузнецов П. С.|заголовок=Очерки по морфологии праславянского языка|місце=М.|видавництвотво=КомКнига|рік=2006|сторінки=35—36|isbn=5-484-00328-8}}</ref>, а також деякі значення сучасного родового ([[#Значення|див. нижче]]).

У праслов'янський і давньоруській мовах було до 9 типів відмінювання (проти 4-ох сучасних), які визначалися не родом і закінченнями, як у сучасній мові, а тематичними голосними ранньопраслов'янських [[основа слова|основ]]&nbsp;— так званими [[детермінатив]]ами (до останніх також відносять приголосні звуки основ на приголосний). Наявність у сучасній українській двох різних закінчень [[Родовий відмінок однини іменників чоловічого роду другої відміни|родового відмінка іменників чоловічого роду другої відміни]] '''-а''' та '''-у''' пояснюється змішанням [[парадигма (мовознавство)|парадигм]] двох різних типів відмінювання: з основою на ''*-ŏ'' і на ''*-ŭ''.

==== Родові закінчення ====
Іменники чоловічого і жіночого роду з давньою основою на ''*-a'' у твердому варіанті мали в родовому відмінку закінчення ''*y'' ({{lang-orv|рыбы, рукы}}), у м'якому&nbsp;— закінчення ''[[ять|*ě]]'' ({{lang-orv|землѣ, кънѧгынѣ}}).

Праслов'янські і давньоруські іменники з основою на ''*-ŏ'' мали закінчення родового відмінка ''*-a'' ({{lang-orv|города, ворога, друга, брата, пѣсъка}}), іменники з основою на ''*-ŭ''&nbsp;— закінчення ''*u'' ({{lang-orv|дому, саду, сыну}}). Закінчення ''*-a'' родового відмінка іменників на ''*-ŏ'' сходило до ранньопраслов'янського закінчення ''*-ō''<ref>Т.&nbsp;А.&nbsp;Иванова. Старославянский язык. Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005.&nbsp;— С. 76</ref>&nbsp;— за походженням закінчення праіндоєвропейського [[аблатив|відкладного відмінка]] (пор. ранньо-{{lang-x-slav|*gordō}}, «го́рода», «міста»&nbsp;— {{lang-la|ab hortō}}, «від саду», «від горо́ду»); перехід ''*ō > *a'' пояснюється [[Квантитативне вирівнювання голосних|якісним вирівнюванням голосних]]. Закінчення ''*-u'' походить від давнього ''*-ou̯s'', де [[дифтонг]] ''*ou̯'' пов'язаний чергуванням з тематичним голосним основи ''*-ŭ'', а ''-s'' був праіндоєвропейським показником родового відмінка однини. Надалі ''*ou̯'' у відкритих складах [[монофтонгізація дифтонгів у праслов'янській мові|монофтонгізувався]] в ''*-u'', а [[Відпадіння прикінцевих приголосних|прикінцеве ''-s'' зникло]] відповідно до [[закон відкритого складу|закону відкритого складу]].

Окрім іменників з основами на ''*-ŏ'' і на ''*-ŭ'', свої закінчення родового відмінка мали іменники інших типів відмінювання: на приголосний ''*-n'' і на ''*-ĭ''. Іменники чоловічого роду з основою на приголосний ''*-n'' мали закінчення ''*-e'' ({{lang-orv|дьне, камене, степене}}), іменники з основою на ''*-ĭ''&nbsp;— закінчення ''*-i'' ({{lang-orv|гости, звѣри, боли, зѧти}}). Нечисленні іменники з основою на ''*-ū'' ({{lang-orv|букы, любы, цьркы, коты, моркы, тыкы, хорѫгы}}) мали закінчення родового відмінка однини ''*-ъve'' ({{lang-orv|букъве, любъве, цьркъве, котъве, моркъве, тыкъве, хорѫгъве}}). До цього типу відмінювання колись належали і слова ''кров'' і ''брова'' ({{lang-x-slav|*kry, *bry}}), чиї праслов'янські форми родового відмінка відновлюють як ''*krъve, *brъve''.

Іменники середнього роду з основами на приголосний ''*-n, *-s, *-nt'' ({{lang-orv|камы, слово, тѣло, чудо, небо, коло, имѧ, веремѧ, отрочѧ, телѧ, ягнѧ}}), що мали в більшості відмінків (за винятком називного і знахідного однини) [[суфікс]]-нарощення ''*-en-, *-es-, *-ęt-'', утворювали родовий однини за допомогою закінчення ''*e'' ({{lang-orv|словесе, тѣлесе, чудесе, небесе, колесе, очесе, ушесе, имене, веремене, отрочѧте, телѧте, ягнѧте}}). Два іменники жіночого роду з основою на ''*-r'' ({{lang-orv|мати, дъчи}}) мали у родовому відмінку суфікс ''*-er-'' ({{lang-orv|матере, дъчере}}).

Родовий відмінок множини в праслов'янській і давньоруській мовах мав свої особливості. У більшості типів було закінчення ''*-ъ'' у твердому варіанті і ''*-ь'' у м'якому варіанті. В іменників чоловічого роду на ''*-ŏ'' він збігався з називним відмінком однини ({{lang-orv|городъ, ворогъ, другъ, братъ}} у твердому варіанті і {{lang-orv|отьць, мужь}} у м'якому варіанті). Точно такі ж закінчення мали іменники середнього роду на ''*-ŏ'' ({{lang-orv|мѣстъ, селъ, пѧти сътъ, поль, морь}}), а також іменники чоловічого і жіночого роду з основою на ''*-a'' ({{lang-orv|рыбъ, рукъ, земль}}), іменники на ''*-n'' ({{lang-orv|дьнъ, каменъ, степенъ}}). В іменників на ''*-ŭ'' закінчення {{lang-orv2|-ъ}} приєднувалося до основи за допомогою нарощення {{lang-orv2|-ов-}} ({{lang-orv|домовъ, садовъ, сыновъ}}), в іменників на ''*-ū''&nbsp;— за допомогою нарощення {{lang-orv2|-ъв-}} ({{lang-orv|букъвъ, любъвъ, цьркъвъ, котъвъ, моркъвъ, тыкъвъ, хорѫгъвъ}}, ''*krъvъ, *brъvъ''), в іменників з основою на ''*-r''&nbsp;— за допомогою нарощення {{lang-orv2|-ер-}} ({{lang-orv|дъчеръ, матеръ}}), в іменників середнього роду з основами на ''*-s, *-n, *-nt''&nbsp;— за допомогою нарощень {{lang-orv2|-ес-, -ен-, -т-}} ({{lang-orv|словесъ, тѣлесъ, чудесъ, небесъ, колесъ, именъ, отрочѧтъ, телѧтъ, ягнѧтъ}}).

Іменники з основою на ''*-ĭ'' утворювали родовий множини за допомогою закінчення ''*-ьjь'' ({{lang-orv|больи, гостьи, гѫсьи, гѫсльи, звѣрьи, зѧтьи, курьи, пѫтьи, саньи, сѣньи}}).

Цікавим фактом є те, що слов'янські закінчення ''*-ъ, *-ь, *-ьi'' не виявляють зв'язку з праіндоєвропейським показником родового множини ''*-om'', що був реконструйований на основі матеріалу інших індоєвропейських мов.

{|class="wikitable"
|-
!rowspan="2"|
!colspan="2"|Тип на *-ā
!colspan="2"|Тип на *-ŏ
!rowspan="2"|Тип на *-ŭ
!rowspan="2"|Тип на *-ĭ
!rowspan="2"|Тип на<br/> *-ū
!colspan="4"|Тип на приголосний
|-
!Твердий варіант
!М'який варіант
!Твердий варіант
!М'який варіант
!Підтип на<br/> *-n
!Підтип на<br/> *-r
!Підтип на<br/> *-s
!Підтип на<br/> *-nt
|-
!Однина
|align=center|{{lang-cu2|рыбы, рукы}}
|align=center|{{lang-cu2|землѣ, кънѧгынѣ}}
|align=center|{{lang-cu2|города, села}}
|align=center|{{lang-cu2|отьця, коня, поля}}
|align=center|{{lang-cu2|сыну, меду}}
|align=center|{{lang-cu2|гости, пути}}
|align=center|{{lang-cu2|букъве,<br/>цьркъве}}
|align=center|{{lang-cu2|камене,<br/>дьне}}
|align=center|{{lang-cu2|матере}}
|align=center|{{lang-cu2|словесе}}
|align=center|{{lang-cu2|ягнѧте}}
|-
!Двоїна
|align=center|{{lang-cu2|рыбу, руку}}
|align=center|{{lang-cu2|землю, кънѧгыню}}
|align=center|{{lang-cu2|городу, селу}}
|align=center|{{lang-cu2|отьцю, коню, полю}}
|align=center|{{lang-cu2|сынову, медову}}
|align=center|{{lang-cu2|гостью, путью}}
|align=center|{{lang-cu2|букъву,<br/> цьркъву}}
|align=center|{{lang-cu2|камену,<br/> дьну}}
|align=center|{{lang-cu2|матеру (материю)}}
|align=center|{{lang-cu2|словесу}}
|align=center|{{lang-cu2|ягнѧту}}
|-
!Множина
|align=center|{{lang-cu2|рыбъ, рукъ}}
|align=center|{{lang-cu2|земль, кънѧгынь}}
|align=center|{{lang-cu2|городъ, селъ}}
|align=center|{{lang-cu2|отьць, конь, поль}}
|align=center|{{lang-cu2|сыновъ, медовъ}}
|align=center|{{lang-cu2|гостьи, путьи}}
|align=center|{{lang-cu2|букъвъ,<br/> цьркъвъ}}
|align=center|{{lang-cu2|каменъ,<br/> дьнъ}}
|align=center|{{lang-cu2|матеръ (материи)}}
|align=center|{{lang-cu2|словесъ}}
|align=center|{{lang-cu2|ягнѧтъ}}
|}
У сучасній мові деякі відмінності від давнього відмінювання колишнього типу на ''*-a'' в однині пояснюються не граматичними, а фонетичними змінами: злиттям звука [[неогублений голосний середнього ряду високого підняття|[ɨ]]] (праслов'янського ''*y'') з [і] у новий голосний [[Неогублений ненапружений голосний передньо-середнього ряду середньо-високого підняття|[ɪ]]], «и» ({{lang-uk|риби, руки}}); у м'якому варіанті закінчення {{lang-orv2|-ѣ}} збереглося і зараз вимовляється як '''-і''' (''землі, княгині''). Внаслідок занепаду редукованого {{lang-orv2|ь}} перед [[плавні приголосні|плавним]] [l] виник [[епентеза|вставний]] [e] (''земель'').

Іменники колишнього типу на ''*-ĭ'' зберегли закінчення родового однини {{lang-orv2|-и}} ('''-і''') тільки в жіночому роді. Іменники чоловічого, набувши закінчень '''-я''' ({{lang-uk|гостя, звіра, зятя}}) або '''-ю''' ({{lang-uk|болю}}), перейшли до ІІ відміни. Слова ''путь'' і ''гусь'' при цьому змінили рід на жіночий, зберігши при цьому давні закінчення родового відмінка, іі зараз є іменниками ІІІ відміни. Іменники чоловічого роду з основою на ''*-n'' також набули закінчень родового відмінка '''-я''' (''дня, каменя'') або '''-ю''' (''каменю'').

Майже всі форми родового відмінка множини чоловічого роду (і навіть родовий множини слова ''мати'') зараз утворюються за зразком давнього типу з основою на ''*-ŭ'' ({{lang-uk|болів, братів, ворогів, городів, друзів, звірів, зятів, синів, матерів}}). Таких же закінчень набули і іменники середнього роду на давню основу ''*-ŏ'' у м'якому варіанті ({{lang-uk|полів, морів}}, у західних діалектах ''піль, мір'', при {{lang-orv|поль, морь}}), іменники твердого варіанта після [[редуковані голосні|втрати редукованих]] ''*ъ'' і ''*ь'' мають нульове закінчення ({{lang-uk|міст, сіл, п'ятисот}})<ref>Давньоруські іменники {{lang-orv2|пѧть}} і {{lang-orv2|съто}} в сучасній українській стали числівниками</ref>. Іменники жіночого і чоловічого роду з основою на ''*-a'' переважно теж мають нульове закінчення ({{lang-uk|воєвод, риб, рук, земель}}), але деякі прийняли закінчення іменників на ''*-ŭ'' ({{lang-uk|суддів}}), або на ''*-ĭ'' ({{lang-uk|волей, статей, рілей, свиней}}). Іменники з основою на ''*-ĭ'' частково зберегли давнє закінчення
родового множини {{lang-orv2|-ьи}}, '''-ей''' ({{lang-uk|гостей, гусей, курей, путей, саней, сіней}}, його навіть набули окремі слова з інших типів, наприклад, {{lang-uk|коней, людей}}), частково прийняли флексії інших типів ({{lang-uk|звірів, зятів}}). Іменники з основою на приголосний (підтип на ''*-n'') набули закінчень множини родового або за зразком типу на ''*-ŭ'' (''днів, каменів, ременів''), або за зразком типу на ''*-ĭ'' (''людей''), або зберегли давні закінчення (''галичан, киян, рамен, стремен''). Рідко трапляються випадки утворення родового відмінка множини чоловічого роду з нульовим закінченням: вони одиничні за зразком іменників з основою на ''*-ŏ'' ({{lang-uk|чобіт}}), дещо поширеніші за зразком типу на приголосний ({{lang-uk|громадян, татар}}), але цей спосіб утворення родового множини звичайний у іменників середнього роду ({{lang-uk|яєць, місць, лиць, завдань, закінчень, питань, посилань}}). Деякі слова жіночого роду, що вживалися лише в множині ({{lang-orv|гѫсли, ясли}}), стали відмінюватися за зразком іменників середнього роду на ''*-ŏ'' ({{lang-uk|гусла/гуслі, ясла}}, род. відм. ''гусел, ясел'', при {{lang-orv|гѫсльи, ясльи}}). Сучасна українська форма родового множини слова ''[[око|очі]]'' походить від колишньої [[двоїна|двоїни]] ({{lang-orv|очи}}), яка набула нового закінчення родового відмінка (замість {{lang-orv|очию}}) за зразком іменників з основою на ''*-ĭ'' ({{lang-uk|очей}}). Давньоруська форма множини {{lang-orv2|очеса}}</span> (род. відм. {{lang-orv2|очесъ}}) вийшла з ужитку. Слово ''вухо'' (що мало в множині форму {{lang-orv2|ушеса}}, род. відм. {{lang-orv2|ушесъ}}</span>, у двоїні&nbsp;— {{lang-orv2|уши}}, род. відм. {{lang-orv2|ушию}}), набуло нових закінчень за моделлю іменників з основою на ''*-ŏ'' ({{lang-uk|вух}}). Рідше вживається форма ''ушей''&nbsp;— родовий відмінок колишньої двоїни ''уші'' з новим закінченням ''-ей''. Для слова ''плечі'', що теж є за походженням двоїною, існують паралельні форми родового відмінка&nbsp;— ''плечей'' і рідше ''пліч'' ({{lang-orv|плечию}}).

Тип відмінювання з основою ''*-ū'' зник і зараз ''любов'' і ''кров'' утворюють форму родового за зразком іменників з основою на ''*-ĭ'' (''любові, крові'', множина ''любовей, кровей''), а решта&nbsp;— як іменники з основою на ''*-a'' (''брови, букви, церкви, [[якір|кітви]], моркви, [[тиква|тикви]], [[хоругва|хоругви]]'', множина ''брів, букв, церков, кітв, тиков, хоругов'').

У сучасній мові іменники середнього роду з давніми основами на ''*-n'' та на ''*-nt'' у цілому зберігають давньоруський спосіб відмінювання й утворюють 4-ту відміну, тільки змінивши закінчення ''*e'' на '''-і''' у м'якому, і на '''-и''' в твердому варіанті ({{lang-uk|імені, теляти, ягняти}}, множина {{lang-uk|імен, телят, ягнят}}).

Іменники з основою на ''*-s'' змінили спосіб відмінювання за зразком іменників середнього роду з основою на ''*-ŏ'', втративши нарощення ''-es-'' ({{lang-uk|слова, тіла, чуда, неба, кола, ока, вуха}}, множина {{lang-uk|слів, тіл, кіл}}). Множина і непрямі відмінки ''коло'', зробивши нарощення ''-es-'' частиною кореня, утворили нове слово ''ко́лесо'' (при цьому ''*e'' перейшло через «[[новий ять]]» в [i]&nbsp;— ''коліс''). Лише деякі з них зберегли старі форми родового відмінка множини ({{lang-uk|чудес, небес}}), при цьому в однині прийнявши закінчення іменників з основою на ''*-ŏ'' ({{lang-uk|чуда, неба}}&nbsp;— замість {{lang-orv|чудесе, небесе}}). Подібним чином змінилися і деякі слова на ''*-n'', у яких частиною основи стало нарощення ''*-en'' ({{lang-uk|стремено, рамено}}&nbsp;— {{lang-orv|стремѧ, рамѧ}}).

Окрім однини і множини, у праслов'янській і давньоруській родовий відмінок мали і форми [[двоїна|двоїни]]. У цій граматичній категорії форми родового відмінка у всіх іменників збігалися з формами [[місцевий відмінок|місцевого]] ({{lang-orv|очию, ушию, руку, городу, брату, сынову}}).

У зв'язку з тим, що вже в праслов'янській мові у більшості іменників не розрізнювалися форми [[називний відмінок|називного]] і [[знахідний відмінок|знахідного]] відмінків (виникала [[амфіболія|синтаксична неоднозначність]]), для іменників-істот замість останнього стали вживати форми родового відмінка ({{lang-orv|кънѧзь любить братъ}} і {{lang-uk|князь любить брата}}). У сучасній українській форми родового грають роль знахідного для істот, а в розмовно-побутовому мовленні&nbsp;— навіть і для неістот (''написати листа, купити олівця'').

Зі зникненням категорії двоїни з родовим відмінком стали вживатися іменники після [[числівник]]ів «два» (''два слова, два чоловіки, дві жінки''). У чоловічому роді замість закінчення '''-а''' вживається закінчення множини '''-и''' ('''-і''')&nbsp;— за зразком іменників після числівників «три», «чотири» (''три жінки, чотири штуки''), але наголос зберігається як у родового відмінка або колишньої двоїни (''два чолові́ки, три бра́ти, чотири си́ни'' при формах множини ''чоловіки́, брати́, сини́''). У праслов'янській і давньоруській після слова {{lang-orv2|дъва/дъвѣ}} (яке було прикметником) вживалися форми називного відмінка двоїни ({{lang-orv|дъва брата, дъва сыны, дъвѣ женѣ, дъва словесѣ}}), а після слів {{lang-orv2|триє/три, четыре/четыри}} (які теж були прикметниками і змінювалися за родами)&nbsp;— форми множини ({{lang-orv|триє брати, три жены, четыре сынове, четыри се́стры, три словеса}}). Відмінювалися у цих сполученнях обидва складових. Після слів для позначення числа «5» і більше (які були вже іменниками) вживався родовий відмінок множини ({{lang-orv|пѧть братъ, семь сыновъ, осьмь женъ, десѧть словесъ}}). Відмінювалася у цих сполученнях лише перша частина ({{lang-orv|пѧти братъ, семью сыновъ, осьмохъ женъ, десѧти словесъ}}).
{{Основна стаття|Числівник}}

==== Прикметники і займенники ====
Короткі форми прикметників утворювали родовий відмінок аналогічно іменникам на ''*-ŏ, *-a'' ({{lang-orv|добръ&nbsp;— добра, добра&nbsp;— добры, добре&nbsp;— добра, добри&nbsp;— добръ, добры&nbsp;— добръ, добра&nbsp;— добръ}}). У відмінюванні повних форм прикметників було багато спільного з відмінюванням [[займенник]]ів (див. докладніше «[[Прикметник#В українській мові|Історія прикметника в українській мові]]»).

{{Див. також|Відмінок в українській мові#Історія{{!}}Історія українських відмінків}}

=== Сучасність ===
У граматичній структурі [[Українська мова|української мови]] родовий відмінок іменників, залежний від віддієслівного і відприкметникового іменників, ґрунтується безпосередньо не на двох вихідних відмінках&nbsp;— називному і знахідному, а тільки на називному. Існують лише опосередковані через називний відмінок зв'язки родового із знахідним (порівняйте: ''Мати співає > спів матері'', ''Хлопець сміливий > сміливість хлопця'' і ''Письменник написав роман'' > ''Роман написаний письменником'' > ''написання роману письменником'').

Форма родового відмінка однини віддієслівних іменників середнього роду збігається з формою називного однини і множини (''кохання, завдання, життя''). Це ж саме наявне в збірних іменників середнього роду (''руб'я, ганчір'я, пір'я, коріння''). У староукраїнській форми називного відмінка множини цих слів мали закінчення ''-є'' (< {{lang-orv2|иѥ}} < ''*je''), надалі воно збіглося у вимові з родовим відмінком однини і називним множини. Закінчення ''-є'' в називному зберігається в деяких діалектах ([[північне наріччя української мови|північного]] та [[південно-західне наріччя української мови|південно-західного]] наріч), за аналогією з ним трапляються і форми ''телє, поросє'' (замість літературних ''теля, порося''). У родовому множини трапляються форми з нульовим закінченням за зразком відмінювання на ''*-ŏ'' (''завдань, посилань''), так і форми із закінченням ''-ів'' за зразком відмінювання на ''*-ŭ'' (''життів, відчуттів'').

==== Закінчення -а та -у ====
{{Основна стаття|Родовий відмінок однини іменників чоловічого роду другої відміни}}
Як було зазначено вище, закінчення '''-а''' походить від давньоруських форм родового відмінка однини іменників з основою на ''*-ŏ'', а закінчення '''-у'''&nbsp;— від форм іменників з основою на ''*-ŭ''. Якщо у давньоукраїнській вибір закінчення родового відмінка визначався типом відмінювання, а не класом іменника ({{lang-orv|брата, города, плача, края, сыну, дому, саду}}), у сучасній українській вживаваня того чи другого закінчення пов'язане з цими класами, наприклад, ''брат'''а''''', ''син'''а''''' (<s>сину</s>), але ''сад'''у''''', ''кра'''ю''''' (<s>края</s>). У деяких випадках слово може мати закінчення -а і закінчення -у: тоді залежно від значення воно належить до різних класів (каменя-каменю, типа-типу, терміна-терміну). Родовий відмінок однини іменників чоловічого роду другої відміни в українській мові викликає значну кількість помилок у закінченні слів.

==== Особливості ====
* Деякі іменники середнього роду, що належать до IV відміни, можуть мати паралельні форми родового однини: ''ви́мені/ви́м'я, і́мені/ім'я́, пле́мені/пле́м'я, сі́мені/сі́м'я, ті́мені/ті́м'я'', причому в сучасній мові варіанти «вим'я» і «тім'я» є вживанішими. Закінчення '''-'я''' пояснюється впливом м'якої групи II відміни (''ганчі́р'я, пі́р'я, руб'я''), у якій родовий відмінок однини іменників середнього роду збігається з називним однини. Подібна паралельність наявна також у [[давальний відмінок|давальному]] і [[орудний відмінок|орудному]] відмінках однини.
* Родовий відмінок із закінченням '''-а''' може утворюватися по-різному. Наприклад, ''лев&nbsp;— лева'' (тварина) і ''[[Лев (ім'я)|Лев]]&nbsp;— Льва'' (ім'я). Наявність [[випадні звуки|випадної голосної]] в другому випадку пов'язана з походженням [е] від [[редуковані голосні|редукованого]] [ь] ({{lang-orv|львь}}). Випадний звук [е] зберігся в імені «Лев», але в зоологічній назві став невипадним, за [[аналогія (мовознавство)|аналогією]] до форми називного утворивши [е] і в непрямих відмінках (''лев&nbsp;— лева'').
<!-- Семантично-синтаксична функція атрибутивного суб'єкта становить синтаксичний центр родового відмінка в українській мові, є його первинною функцією.

Функціонування родового відмінка у прийменниковій позиції розглядають з боку синтаксичної деривації як один зі ступенів ад'єктивації, що може завершитися повною граматичною ад'єктивацією&nbsp;— морфологічним прикметником, наприклад: ''Батько прийшов'' > ''прихід батька'' > ''батьків прихід''; ''Брат був витривалий'' > ''витривалість брата'' > ''братова витривалість''.

Родовий відмінок при віддієслівних і відприкметникових іменниках є типовою синтаксичною сферою його використання, його граматичною спеціалізацією. Із суб'єктно-означальною зближується ускладнена об'єктно-суб'єктно-означ. функція Р. в., яка є наслідком другого такту транспозиції і тому не може виступати первинною функцією Р. в.: Людина переборює труднощі > Труднощі переборені людиною > переборення труднощів. За аналогією до Р. в. у суб'єктно-означ. і об'єктно-суб'єктно-означ. функціях утворюється Р. в. посесивний (належності, присвійності), опор, словом якого є ім. конкр.-предметного знач., напр.: пальто дівчинки, іграшка дитини, книжка учня. Тут також іменникові словосполучення є похідними від речення, проте з глибшими трансформаціями вихід, конструкцій&nbsp;— редукцією предикат, слова і посиленням функц. навантаження похідного Р. в., що конденсує у собі знач, посесив. суб'єкта і посесивне предикатне знач., пор.: Дитина має іграшку > Іграшка є у дитини > іграшка дитини. Вторинні функції Р. в. іменників вирізняються певним ступенем віддаленості від його типового використання в іменникових словосполученнях. Нерідко він виражає значення придієсл. об'єкта. Найпоказовішим є Р. в. об'єкта партитивний (неозначеного об'єкта) і власне об'єктний. Р. в. об'єкта входить в об'єктну парадигму передусім як об'єктно-партитивний відмінок, що, на противагу знах. об'єктному, вказує на неозначений щодо повноти охоплення дією об'єкт, пор.: Дівчина налила з бідона води і Дівчина налила з бідона воду. В укр. мові розрізняють два різновиди Р. в. пар-титивного: досить поширений Р. в. кількісної партитивності (Галя назбирала огірків) і менш поширений Р. в. часової партитивності, або тимчасового охоплення об'єкта дією (Дівчина позичила лопати). Р. в. власне об'єктний нерідко вживається при дієсловах дочекатися, боятися, страхатися, сторонитися, уникати, зрікатися, торкатися та ін. (Ми боялися цієї постаті). Проте на власне об'єктне знач, відмінкової форми нашаровується відтінок партитивності. Продуктивним є Р. в. при перех. дієсловах із запереч, часткою не: Син не помітив материних сліз. Зрідка в експресивних висловленнях Р. в. у позиції підмета виконує роль неозн. суб'єкта: Людей приїхало! Синтакс. сфера придієслівних партитивного об'єкта, власне об'єкта і суб'єкта в позиції підмета є єдиною сферою функціонування Р. в. у суто іменниковому плані, де він за продуктивністю поступається перед знах. і наз. в.
Форма Р. в. вживається у невласне відмінк. функції часу, поширюючись тільки на абстр. лексику. Часова функція засвідчує переміщення відмінк. форми у присл. (обставинну) сферу, зокрема набуття нею форм.-синтакс. ознак периферійності й залежності не від опор, слова, а від двосклад. (підметово-присудкової) або односклад. основи речення: Того вечора ми не зустрілися; Цього ранку мрячило. У грамат. системі сучас. укр. мови Р. в. звичайно виступає з'єднувальною ланкою між іменниками і прикметниками. Це відображається у його іменникових семант. ознаках (значення предметності) й форм.-синтакс. ознаках прикм. (приіменникова синтакс. позиція). Ґрунтуючись на первинних семант.-синтакс. функціях наз. і знах. в. як центр, відмінків ім., Р. в. у типовому для нього вживанні при віддієсл. і відприкм. іменниках семантично зближується з ядром відмінк. системи і віддаляється від нього у форм.-синтакс. плані, оскільки перебуває у синтакс. позиції прикметника. У транспозиц. природі й суперечливому поєднанні ознак (форм.-синтакс. прикметникових та семант. іменникових) виявляється периферійність Р. в. Характерною рисою Р. в. є його найширша порівняно з ін. відмінками сполучуваність із прийменниками. З формою Р. в. сполучаються прості прийм.: без, біля, в (у), від (од), для, до, з (із, зі), за та ін. і переважна більшість (понад сто) похідних: близько, вздовж, упоперек, всередині, внаслідок, довкола, довкруг, збоку, кінець, край, навколо, навкруг, навпроти, наперед, наприкінці, напроти, недалеко, неподалік, нижче, обабіч, осторонь, побіч, поверх, позад, поруч, поряд, просто, протягом, з метою, з приводу, під час, у напрямку і под. Прийменниково-відмінкові сполуки виражають просторові значення, присл. значення часу, причини, мети тощо. Найбільша продуктивність Р. в. прийменникового серед ін. прийменникових форм пояснюється двома чинниками: утворенням нових прийменників від багатьох прийменниково-відмінкових форм, що зберігають поєднання з Р. в. як найтиповішим присубстантивним засобом, і функц. особливостями Р. в. як відмінка Транспозиції. -->

=== Значення ===
До значень давнього відкладного відмінка сходять такі значення родового:
* Вираз віддалення, позначення початку руху (''піти від воріт, вийти з води'').
* Вираз наближення, позначення мети руху (''піти до воріт, їхати до міста'').
* Вираз додатка при дієсловах для позначення якихось почуттів, переживань (''чекати приходу, просити руки, шукати правди, боїться води'').
* Вираз відділення, позбавлення, збуття, відмовляння (''зректися мене, відмовитися від спадщини''). Первісно такі конструкції були безприйменниковими.
* При вищому ступені порівняння прикметників (''вищий від нього, ліпше вас''). Первісно такі звороти не мали прийменника ({{lang-cu2|лѣпьшии васъ}}), у сучасній українській подібні конструкції вважаються ненормативними: прийняті форми з прийменниками (''вищий за мене, кращий від вас, більший за нього'').

Решта значень сходить до давнього родового:
* Вираз приналежності (''день міста, син князя, плід дерева''). У цьому значенні родовий відмінок близький до [[посесив|присвійної форми]].
* Вираз додатка при запереченні (''не чути голосу, не купити товару'').
* При вказанні на охоплення дією лише частини речовини або предметів (''налити чаю, купити цукру, випити вина''). У разі вказання на повне охоплення дією речовини вживають знахідний відмінок (''взяти масло, пити вино''). У деяких мовах відмінок з подібним значенням відомий як [[партитив]].

=== Приклади ===

Іменник:

* однина:
** ''хат'''и''''', ''яблун'''і''''', ''велет'''а''''', ''кра'''ю''''', ''батьк'''а''''', ''сел'''а''''', ''пол'''я''''', ''знанн'''я''''', ''любов'''і''''', ''мит'''і''''', ''матер'''і''''', ''курч'''ати''''', ''тел'''яти''''', ''ім'''ені''''';
* множина:
** ''хат, яблунь, ''велет'''ів''''', ''кра'''їв''''', ''батьк'''ів''''', ''сіл'', ''пол'''ів''''' (піль), ''знань'', ''мит'''е'''й'', ''матер'''ів''''', ''курч'''ат''''', ''тел'''ят''''', ''ім'''ен''''';

Прикметник і слова прикметникового типу:

* однина:
** ''висок'''ого''''', ''давнь'''ого''''', ''висок'''ої''''', ''давнь'''ої''''';
* множина:
** ''висок'''их''''', ''давн'''іх'''''.

== В інших мовах ==

=== Слов'янські мови ===
Більшість слов'янських мов зберегли складну систему праслов'янського відмінювання імен (за винятком болгарської і македонської). Праслов'янська система в них також зазнала змін і перегрупувань типів відмінювання.

У болгарській мові родовий відмінок (''родителен падеж'') зберігся тільки в діалектах, а також у деяких сталих виразах. У реченнях з іменниками відношення родового відмінка виражається або сполучення іменників у називному відмінку за допомогою прийменників ''от, на, без, из, до'', або сполученням іменників без прийменника. Для вираження присвійності часто використовується прийменник ''на'': ''стиховете на Шевченко'' («вірші Шевченка»), ''жители на града'' («мешканці міста»), ''собственик на къща'' («власник будинку»). Прийменник ''на'' використовується також для вираження відношень, що відповідають давальному відмінку. У сполученнях, що виражають кількість, прийменник не вживається: ''бутилка мляко'' («пляшка молока»), ''торба картофи'' («мішок картоплі»), ''килограм говеждо'' («кілограм яловичини»). Аналогічний вжиток прийменників для вираження відмінкових відношень і в македонській мові.

У сучасній [[церковнослов'янська мова|церковнослов'янській мові]] існує тільки чотири типи відмінювання і {{lang-cu2|сынъ}} відмінюються аналогічно {{lang-cu2|братъ}}: форма род. відм. {{lang-cu2|сына}} (при {{lang-cu|сыну}})<ref>[http://www.studfiles.ru/preview/4436323/ 15. Лекция. Старославянский язык] {{ref-ru}}</ref>.

=== Англійська ===
У сучасній англійській відмінки відсутні, у староанглійській існував родовий відмінок, форми якого мали закінчення ''-s''. До них сходять сучасні присвійні форми англійських іменників, які іноді називають «[[Посесив|присвійним відмінком]]» (''Possessive Case'').

=== Німецька ===
У німецькій мові родовий є одним з чотирьох відмінків (поряд з називним, давальним і знахідним). Його закінчення розрізняються залежно від типу відмінювання. Іменники сильної відміни мають у формах родового однини закінчення ''-s, -es'' (''Schülers, Buches'') у множині слів чоловічого роду закінчення нульове (''Schüler''), середнього&nbsp;— ''-er'' (''Bucher''). В іменників слабкої відміни закінчення форм родового однини і множини ''-en'', в іменників жіночої&nbsp;— збігаються зі закінченнями називного.

=== Латинська ===
У латині іменники І відміни мають в родовому однини закінчення ''-e'' (''Romae''&nbsp;— «Рима», ''nautae''&nbsp;— «моряка», ''patriae''&nbsp;— «Батьківщини», ''Vicipaediae''&nbsp;— «Вікіпедії»), ІІ і V відмін&nbsp;— закінчення ''-i'' (''amici''&nbsp;— «друга», ''lupi''&nbsp;— «вовка», ''magistri''&nbsp;— «вчителя», ''rei''&nbsp;— «речі»), ІІІ і IV відмін&nbsp;— ''-s'' (''animalis''&nbsp;— «тварини», ''civis''&nbsp;— «громадянина», ''noctis''&nbsp;— «ночі», ''arcus''&nbsp;— «лу́ка», ''domus''&nbsp;— «дому»).

Відмінною ознакою форм множини родового відмінка в латинській мові є прикінцеве сполучення ''-um'', яке може бути як і власне закінченням (III відміна приголосного типу), так і його другим складом (''-arum'' у I відміни, ''-orum''&nbsp;— у II, ''-ium''&nbsp;— III відміни голосного і мішаного типів, ''-uum''&nbsp;— у IV, ''-erum''&nbsp;— у V відміни).

Деякі латинізми в українській та інших мовах походять не від форм називного відмінка, а від основи непрямих (основи родового): ''[[веліти|веліт]], [[самніти|самніт]], [[центуріон]]''.

=== Грецька мова ===

==== Давньогрецька ====
У протогрецькій мові, як і в ранній праслов'янській, родовий відмінок злився з відкладним<ref>{{cite book|author=Herbert Weir Smyth|title=Greek Grammar|location=Cambridge, Massachusetts|publisher=Harvard University Press|year=1956}}, page 313 and elsewhere</ref>. Закінчення залежали від відміни і числа іменника чи прикметника.

Іменники першої відміни жіночого роду однини мали в родовому відмінку закінчення {{lang-grc2|-ᾱς}}, множини&nbsp;— {{lang-grc2|-ῶν}}: {{lang-grc|χώρᾱ}} («країна»)&nbsp;— {{lang-grc2|χώρᾱς}} («країни»), {{lang-grc|χῶραι}} («країни»)&nbsp;— {{lang-grc2|χωρῶν}} («країн»). У чоловічому роді однини в родовому було закінчення {{lang-grc2|-ου, οῦ}}, множини&nbsp;— {{lang-grc2|-ῶν}}: {{lang-grc|νεᾱνίᾱς}} («молодик»)&nbsp;— {{lang-grc2|νεᾱνίου}} («молодика»), {{lang-grc|νεᾱνίαι}} («молодики»)&nbsp;— {{lang-grc2|νεᾱνιῶν}} («молодиків»).

Іменники другої відміни жіночого роду однини мали в родовому відмінку закінчення {{lang-grc2|-οῦ}}, множини&nbsp;— {{lang-grc2|ῶν}}: {{lang-grc|ὁδός}} («дорога, шлях»)&nbsp;— {{lang-grc2|ὁδοῦ}} («дороги, шляху»), {{lang-grc|ὁδοί}} («дороги, шляхи»)&nbsp;— {{lang-grc2|ὁδῶν}} («доріг, шляхів»). У чоловічому роді закінчення родового однини {{lang-grc2|-ου}}, множини&nbsp;— {{lang-grc2|-ων}}: {{lang-grc|ἄνθρωπος}} («людина»)&nbsp;— {{lang-grc2|ἀνθρώπου}} («людини»), {{lang-grc|ἄνθρωποι}} («люди»)&nbsp;— {{lang-grc2|ἀνθρώπων}} («людей») У середньому роді закінчення були аналогічними: {{lang-grc|δῶρον}} («дар»)&nbsp;— {{lang-grc2|δώρου}} («дару»), {{lang-grc|δῶρᾰ}} («дари»)&nbsp;— {{lang-grc2|δώρων}} («дарів»). В аттичному діалекті відбувалося стягнення {{lang-grc2|ου → ω}}: {{lang-grc|λεώς}} («народ»)&nbsp;— {{lang-grc2|λεώ}} («народи»), {{lang-grc|λεῴ}} («народи»)&nbsp;— {{lang-grc2|λεών}} («народів»).

Іменники третьої (атематичної) відміни мали в родовому однини закінчення {{lang-grc2|-ος}}, двоїни&nbsp;— {{lang-grc2|-οιν}}, множини&nbsp;— {{lang-grc2|-ων}}, причому форми утворювалися від основи не називного, а родового відмінка: {{lang-grc|κόραξ}} («крук»)&nbsp;— {{lang-grc2|κόρακος}} («крука»), {{lang-grc|κόρακες}} («круки»)&nbsp;— {{lang-grc2|κοράκων}} («круків»); {{lang-grc|ῥήτωρ}} («ритор»)&nbsp;— {{lang-grc2|ῥήτορος}} («ритора»), {{lang-grc|ῥήτορες}} («ритори»)&nbsp;— {{lang-grc2|ῥητόρων}} («риторів»); {{lang-grc|γίγᾱς}} («гігант»)&nbsp;— {{lang-grc2|γίγαντος}} («гіганта»), {{lang-grc|γίγαντες}} («гіганти»)&nbsp;— {{lang-grc2|γιγάντων}} («гігантів»).

==== Новогрецька ====
У сучасній грецькій закінчення відмінків визначаються числом і родом. Іменники чоловічого роду із закінченням називного {{lang-el2|-ος}} набувають у родовому однини закінчення {{lang-el2|-ου}}, із закінченням називного {{lang-el2|-ης, -ας, -έας, -άς}} утворюють форму родового відкиданням прикінцевого {{lang-el2|-ς}}. У множині іменники чоловічого роду всіх закінчень називного набувають у родовому закінчення {{lang-el2|-ων}}.

Іменники жіночого роду із закінченнями називного {{lang-el2|-η, -α}} утворюють форму родового однини доданням до них приголосного {{lang-el2|-ς}} (деякі іменники із закінченням {{lang-el2|-η}} можуть факультативно вживатися із закінченням родового {{lang-el2|-εως}} замість {{lang-el2|-ης}}), іменники із закінченням називного {{lang-el2|-ος}} змінюють його в родовому на {{lang-el2|-ου}}. У множині іменники із закінченням називного {{lang-el2|-ες}} набувають у родовому закінчення {{lang-el2|-ών}}, із закінченням називного {{lang-el2|-οι}}&nbsp;— {{lang-el2|-ων}}, а із закінченням називного {{lang-el2|-εις}}&nbsp;— {{lang-el2|-εων}}.

Іменники середнього роду із закінченнями називного {{lang-el2|-ο}} мають у родовому однини {{lang-el2|-ου}} (ті, що мають в основі {{lang-el2|-ιμ-}}, набувають закінчення {{lang-el2|-ατος}}), із закінченням називного {{lang-el2|-ί}}&nbsp;— {{lang-el2|-ιού}}, із закінченням називного {{lang-el2|-α}}&nbsp;— {{lang-el2|-ατος}}, а із закінченням називного {{lang-el2|-ος}}&nbsp;— {{lang-el2|-ους}}. У множині іменники із закінченням називного {{lang-el2|-α}} набувають у родовому закінчення {{lang-el2|-ων}}, іменники із закінченням {{lang-el2|-ιά}}&nbsp;— {{lang-el2|-ιών}}, іменники із закінченням {{lang-el2|-ατα}}&nbsp;— {{lang-el2|-άτων}}, іменники із закінченням {{lang-el2|-η}}&nbsp;— {{lang-el2|-ών}}. Деякі іменники середнього роду зберігають давньогрецьке відмінювання: {{lang-el2|το φως}} («світло»)&nbsp;— {{lang-el2|του φωτός}} («світла»)&nbsp;— {{lang-el2|τα φώτα}} («світла»)&nbsp;— {{lang-el2|των φώτων}} («світел»); {{lang-el2|το οξύ}} («кислота»)&nbsp;— {{lang-el2|του οξέος}} («кислоти»)&nbsp;— {{lang-el2|τα οξέα}} («кисло́ти»)&nbsp;— {{lang-el2|των οξέων}} («кислот»).

=== Семітські мови ===
{{розширити|дата=листопад 2018}}

== Цікаві факти ==
* В іншомовних запозиченнях родовий відмінок множини має закінчення ''-ів''. Тому ненормативними слід визнати форми «тисяча байт», «п'ять кілограм» (правильно «тисяча байтів», «п'ять кілограмів»).
* Багато [[латинізм]]ів і [[грецизм]]ів в українській мові походять від основи не називного, а родового відмінка (від неї утворюються також форми всіх непрямих відмінків і множини): «[[Гіганти|Гігант]]» ({{lang-el|Γίγας&nbsp;— Γίγαντος}}), «[[Атлант]]» (при паралельній формі «Атлас»: від {{lang-el|Άτλας&nbsp;— Άτλαντος}}), «[[бісектриса]]» ({{lang-la|bissectrix&nbsp;— bissectricis}}).

== Див. також ==
* [[Родовий відмінок однини іменників чоловічого роду другої відміни]]
* [[Відмінок в українській мові]]

== Примітки ==
{{reflist}}

== Література ==
* ''Вихованець І. Р.'' Родовий відмінок // {{УМ-2000}}&nbsp;— С.&nbsp;518—519.
* {{книга|автор=Л.&nbsp;П.&nbsp;Павленко |заголовок= Історична граматика української мови: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.|посилання=https://docviewer.yandex.ru/view/0/?*=AP6jqg3NKRqTfl1%2FRAJTbWpkLbh7InVybCI6Imh0dHA6Ly9zaHJvbi5jaHR5dm8ub3JnLnVhL1BhdmxlbmtvX0xhcnlzYS9Jc3RvcnljaG5hX2hyYW1hdHlrYV91a3JhaW5za29pX21vdnkucGRmIiwidGl0bGUiOiJJc3RvcnljaG5hX2hyYW1hdHlrYV91a3JhaW5za29pX21vdnkucGRmIiwidWlkIjoiMCIsInl1IjoiODQ5NTE0OTg1MTQ5MzgwNDcxNCIsIm5vaWZyYW1lIjp0cnVlLCJ0cyI6MTQ5MzgzMjY5NzMzMn0%3D&page=33&lang=uk |відповідальний=Лариса Петрівна Павленко.|місце= Луцьк|видавництво=Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки|рік=2010|том= |сторінок=208 |сторінки=68-87 |isbn=|ref =}}

== Посилання ==
* {{ЕСКМ2017|частина =Генетив / Родовий відмінок|сторінки =107}}

{{ling-stub}}
{{Відмінки}}

{{Бібліоінформація}}
[[Категорія:Відмінки]]
[[Категорія:Надпопулярні статті]]