Вікіпедія

Герценштейн Михайло Якович

російський політик

Миха́йло Я́кович Герценште́йн (також відомий як Меер[1] або Меер-Шовель[2]; 10 (22) квітня 1859(18590422), Вознесенськ, Херсонська губернія, Російська імперія — 18 (31) липня 1906(19060731), Теріокі, Велике князівство Фінляндське, Російська імперія) — російський економіст, публіцист, політичний та громадський діяч єврейського походження. Депутат Державної думи Російської імперії I скликання. Жертва чорносотенного терору.

Михайло Герценштейн
Михайло Герценштейн
Михайло Герценштейн
Депутат Державної думи Російської імперії I скликання від Москви
1906
 
Народження: 22 квітня 1859(1859-04-22)
Вознесенськ, Єлисаветградський повіт, Російська імперія
Смерть: 31 липня 1906(1906-07-31) (47 років)
Зеленогорськ, Виборзька губернія, Велике князівство Фінляндське, Російська імперія
Причина смерті: вогнепальна рана
Поховання: Зеленогорськ і Виборзька губернія
Країна: Російська імперія
Релігія: православна церква
Освіта: ОНУ ім. І. І. Мечникова
Партія: Конституційно-демократична партія
Шлюб: Анна Василівна Пчолкіна
Діти: дочки Анна, Віра
Автограф:

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Ранні роки та освіта

ред.

Народився 10 (22) квітня[3] (за іншими даними, 16 (28) квітня[2][4]) 1859 року в місті Вознесенськ Херсонської губернії (за деякими джерелами, народився в Одесі[3][4]). Мав сестру Софію[2].

1881 року закінчив юридичний факультет Імператорського Новоросійського університету зі ступенем кандидата права. У роки навчання в університеті вивчав економічні науки під керівництвом професора Олександра Поснікова[ru]. Після цього виїхав за кордон. Слухав лекції в Берлінському та Гайдельберзькому університетах, відвідав Париж і Лондон. За даними російських спецслужб, 1882 року, проживаючи за кордоном, підтримував тісні контакти з тамтешніми російськими емігрантами[2].

Повернувшись у Російську імперію, оселився в Одесі, де перебував під негласним наглядом з боку поліції. У жовтні 1884 року виїхав до Москви, де з 1885 року служив у Московському земельному банку[ru].

Наукова діяльність

ред.
 
Михайло Герценштейн

Закінчивши 1881 року Новоросійський університет, захистив кандидатську роботу про економічні погляди й теорії Йоганна Карла Родбертуса[en].

Після повернення в Російську імперію та переїзду до Москви намагався стати професором, однак у відповідь на його зусилля російський міністр народної просвіти Іван Делянович[ru] заявив: «Не завжди можна виконувати закони». Проте 1902 року департамент поліції повідомив про відсутність причин недопущення Герценштейна до викладацької діяльності, а 1903 року це визнав міністр народної просвіти Григорій Зенгер[5]. Того ж року Герценштейн став приват-доцентом Московського університету, а 1904 — професором політичної економії та статистики Московського сільськогосподарського інституту. 1903 року також викладав на Комерційних курсах[6].

З 1880-х років публікував статті на теми фінансів, кредитів та аграрного питання в газетах «Русскія Вѣдомости[ru]», «Юридический вестник», журналі «Русская мысль[ru]».

1905 року опублікував збірник своїх праць «Аграрне питання»[7].

Політична діяльність

ред.
 
Михайло Герценштейн і Максим Ковалевський

З часів навчання в Одеській гімназії Герценштейн був другом єврейського журналіста й публіциста Григорія Іоллоса. Також підтримував тісні зв'язки із соціологом та правником Максимом Ковалевським й українським науковцем Володимиром Вернадським[8].

1905 року, під час революції 1905—1907 років, Герценштейн обраний гласним Московської міської думи, де очолював фінансову комісію, та Московського губернського земського зібрання. Тоді ж займався розробкою політичної програми Конституційно-демократичної партії. На з'їздах міських і земських діячів виступав з промовами щодо аграрних питань.

1906 року обраний до складу Державної думи Російської імперії I скликання. На виборах від міста Москви отримав 163 голоси[9]. Поліцейська довідка щодо Герценштейна повідомляла: «У цей час… обраний членом від Москви в Держ. Думу, причому кандидатура його як видатного фінансиста з точки зору партійних інтересів була навіть більш бажаною, ніж кандидатура одного з перших організаторів та керівників к.-д. партії — князя Павла Долгорукого»[10].

У Думі Герценштейн очолив першу підкомісію аграрної комісії та став членом ще трьох: фінансової, бюджетної та про асигнування коштів на продовольчу допомогу населенню. На засіданнях комісій Герценштейн закликав до примусового відчуження землі у приватних землевласників. За час роботи в Думі виступав із промовами тричі: 18 (31) травня, 19 травня (1 червня) та 23 травня (5 червня). Стосовно аграрного питання вів полеміку з керівником Головного управління землевлаштуванням та землеробством Олександром Стишинським[ru] та товаришем міністра внутрішніх справ Володимиром Гурком[ru]. В одній з промов Герценштейн висловився про необхідність негайно розв'язати аграрне питання[10][11]:

  Примусове відчуження вводиться в інтересах державної користі, а це передбачено нашими основними законами. Чого ж ви зараз очікуєте? Ви хочете, щоб зарево охопило цілу низку губерній?! Мало вам хіба досвіду травневих ілюмінацій минулого року, коли в Саратовській губернії ледь не в один день загинуло 150 садиб?! Не можна зараз пропонувати заходи, розраховані на тривалий термін, необхідно екстрений захід, а примусове відчуження і є екстреним заходом!  

Промови Герценштейна викликали обурення з боку правих сил, зокрема чорносотенців, хоча при цьому здобув широку підтримку серед селянських депутатів. За спогадами Володимира Короленка, «важко уявити собі ту бурю гніву, яка вибухнула при цих словах на перших лавах. Чутно було буквально якийсь рев. Над головами підіймалися стиснуті кулаки, проривалася лайка, до оратора кидалися з погрозами». Незабаром самому Герценштейну почали надходити листи з погрозами[10].

Російська опозиція висунула Герценштейна на посаду міністра фінансів. У червні 1906 року імператор Микола II розглянув пропозиції опозиції та відхилив їх[12].

8 (21) липня 1906 року Микола II розпустив Державну думу I скликання. Наступного дня у Виборзі, що тоді належав до Великого князівства Фінляндського, відбулося зібрання депутатів, на якому було підписано Виборзьку відозву до населення із закликом чинити пасивний опір владі. Герценштейн став одним із підписантів цього документа. Невдозві проти усіх депутатів, що поставили свій підпис під відозвою, поліція завела справи.

Убивство

ред.
 
Єгор Ларічкін (попереду) стріляв у Герценштейна та вбив його двома пострілами в груди

18 (31) липня 1906 року близько 20 години вечора Герценштейн прибув до міста Теріокі Виборзької губернії Великого князівства Фінляндського (нині Зеленогорськ, Санкт-Петербург). Разом із дружиною та донькою Анною він вийшов на прогулянку узбережжям Фінської затоки. Дружина Герценштейна йшла попереду, а сам він із донькою йшов позаду. Невдовзі донька почула, що хтось їх наздоганяє, обернулася й побачила в 15 кроках чоловіка. Пройшовши ще 5 кроків, він підняв револьвер і націлив його на Герценштейна. Після цього чоловік зробив два постріли. Обидві кулі поцілили Герценштейну в груди, а одна з них прострелила його доньці руку. Сам убивця, перестрибнувши через паркан, утік[10][13][14].

  •  
    Анна, дочка Герценштейна, біля пам'ятного знака на місці вбивства батька
  •  
    Могила Герценштейна на кладовищі в Зеленогорську

Вдова та однопартійці Герценштейна хотіли поховати вбитого у Москві. Однак у ті дні в Санкт-Петербузі почався бунт. Влада побоювалася посилення бунтівних настроїв населення під час перезення тіла Герценштейна через місто, тож було погоджено поховати його в Теріоках. На похороні Герценштейна зібралося кілька тисяч осіб. День похорону в Теріоках був траурним: усі магазини зачинили, фінські мешканці вздовж процесії стояли плачучи, а кожен поїзд, що прибував на залізничну станцію із Санкт-Петербурга, зустрічали співами[10].

Негайно після вбивства фінська поліція почала розслідування. Судовий процес у справі тривав до 1909 року. Фінський суд підозрював у вбивстві кількох членів чорносотенного Союзу російського народу[15][16], зокрема Олександра Казанцева (як виконавця), Миколу Юскевича-Красковського[ru], та Олександра Дубровіна[ru]. Стріляв у Герценштейна Єгор Ларічкін; співучасниками підозрювали охорнця Головної ради Союзу російського народу Александрова, працівників Путильського заводу Половнєва й Тополєва. Казанцева вбили до винесення рішення суду[17]; Тополєва виправдали за нестачею доказів; решту підозрюваних суд визнав винними. Єдиним з усіх засуджених свою провину визнав Ларічкін[18][19]. Своїм указом 1909 року імператор Микола II помилував Юскевича-Красковського та Половнєва[20].

Родина

ред.
 
Родина Михайла Герценштейна невдовзі після його вбивства. Зліва направо: стоять: невідома, депутат Думи, друг родини Григорій Іоллос, дочка Віра; сидять: дочка Анна, поранена в руку під час убивства батька, дружина Анна Василівна

Одружений з Анною Василівною, уроджена Пчолкіна[21] (пом. 14 липня 1939 року у П'єштянах, Словаччина[22]). Перед одруженням прийняв православ'я[23]. У шлюбі народилися дві доньки:

  • Анна (1889—1985?), у шлюбі Ігумнова, Левицька — організаторка Пушкінського музею[ru] в Бродзанах[8][24];
  • Віра (?—1978), у шлюбі Любощинська — дружина Марка Марковича Любощинського-молодшого, племінника дружини Володимира Вернадського[24].

Після громадянської війни в Росії дружина та дочки Герценштейна емігрували за кордон.

Праці

ред.
Книги та брошури
  • Кредит для земств и городов. — М., 1892.
  • Реформа ипотечного кредита в Германии. — СПб., 1900.
  • Ипотечные банки и рост больших городов в Германии. — СПб.: Тип. В.Киршбаума, 1902. — 281 с.
  • Харьковский крах. — СПб., 1903.
  • Мелкий кредит в трудах комитетов о нуждах сельскохозяйственной промышленности и сберегательные кассы. — М., 1904.
  • Новейшие течения в учении о поземельном кредите в Германии. — М., 1904.
  • Государственное страхование рабочих в Германии. — М., 1905.
  • Аграрный вопрос в программах различных партий. — М., 1906.
  • Национализация земли, Крестьянский банк и выкупная операция. — СПб. : Т-во «Общественная польза», 1905. — 190 с.
Статті

Примітки

ред.
  1. ↑ Двадцатипятилѣтие Императорскаго Новороссійскаго университета / Историческая записка экстра-орд. профессора А. И. Маркевича и академическіе списки. — Одесса : Экономическая типографія, 1890. — С. LXXXII. (рос. дореф.)
  2. ↑ а б в г Деятели революционного движения в России, 1934.
  3. ↑ а б Випускники ОНУ, 2019.
  4. ↑ а б БРЭ, 2007.
  5. ↑ Первая Государственная Дума, 1906.
  6. ↑ История Министерства финансов России: В 4 т / Гл. ред. А. Л. Кудрин. — М. : ИНФРА-М, Министерство финансов РФ[ru], НИФИ[ru], 2002. — Т. 1: 1903—1917 гг. — С. 431. — ISBN 5-16-001034-3. (рос.)
  7. ↑ Аграрный вопрос: Сборник статей проф. М.Я. Герценштейна / кн. П.Д. Долгорукова, проф. В.Е. Дена [и др.] — Тип. О.Л. Сомовой, 1905. (рос. дореф.)
  8. ↑ а б Володимир Іванович Вернадський. Листування з українськими вченими. Кн. 1: Листування: А–Г / НАН України, Нац. б-ка України імені В.І. Вернадського, Ін-т історії України, Коміс. НАН України з наук. спадщини акад. В.І. Вернадського, Архів РАН; ред. кол.: А.Г. Загородній, О.С. Онищенко (голова), В.А. Смолій, В.Ю. Афіані [та ін.]; уклад.: О.С. Онищенко, Л.А. Дубровіна, С.М. Кіржаєв [та ін.] — К., 2011. — Т. 2. — С. 735-736.
  9. ↑ Русское Слово. web.archive.org. 23 липня 2013. Архів оригіналу за 23 липня 2013. Процитовано 16 лютого 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  10. ↑ а б в г д Витухновская М. Чёрная сотня под финским судом // Нева : Журн. — СПб., 2006. — Вип. 10. Архівовано з джерела 3 листопада 2012. Процитовано 2024-02-24.
  11. ↑ Либералы в Первой Думе. web.archive.org. 27 січня 2012. Архів оригіналу за 27 січня 2012. Процитовано 16 лютого 2024.
  12. ↑ Коковцов В. Н. Из моего прошлого. Воспоминания 1903-1919 гг. — М. : Наука, 1992. — Т. 2. — С. 197. — ISBN 5-02-012126-6. Архівовано з джерела 1 травня 2010 (рос.)
  13. ↑ Грабители, Русское Слово, 01.08.1906 — Газетные «старости»(Архив). web.archive.org. 5 липня 2022. Архів оригіналу за 5 липня 2022. Процитовано 18 лютого 2024.{{cite web}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  14. ↑ M. U. Professori Herzenstein murhajuttu Terijoella // Köyhälistön. — Viipuri, 1907. — kevät. Архівовано з джерела 10 вересня 2016. Процитовано 2024-02-24. (фін.)
  15. ↑ Klier, John D. Black Hundreds / Richard S. Levy. — ABC-CLIO, 2005. — Т. 2. — С. 71. — (Antisemitism: a historical encyclopedia of prejudice and persecution) — ISBN 1-85109-439-3. (англ.)
  16. ↑ Rawson, Don C. Russian rightists and the revolution of 1905. — 1995. — С. xv, 136, 286. — ISBN 0-521-48386-7. (англ.)
  17. ↑ П. Е. Щёголев. Казанцев // Падение царского режима. — Москва — Ленинград : Государственное издательство, 1927. — Т. 7. (рос.)
  18. ↑ Iain Lauchlan. The Accidental Terrorist. Okhrana Connections to the Extreme-Right and the Attempt to Assassinate Sergei Witte in 1907 // Revolutionary Russia. — Dec. 2001. — Vol. 14, no. 2. — P. 1—32. Архівовано з джерела 18 липня 2011. Процитовано 2024-02-24. (англ.)
  19. ↑ Herman Bernstein[en]. How Two Assassinations Were Carried Out in Russia // The New York Times. — 19 September 1909. (англ.)
  20. ↑ Terijoki - Herzenstein murha Terijoella. terijokifi.virtualserver24.nebula.fi. Процитовано 18 лютого 2024.
  21. ↑ Герценштейн, Анна Васильевна // Деятели революционного движения в России : Био-библиографический словарь : От предшественников декабристов до падения царизма. Т. 3 : Восьмидесятые годы : Вып. 2 : Г - З / Под ред. Вл. Виленского-Сибирякова, Феликса Кона, А. А. Шилова [и др.] ; Всесоюзное общество политических каторжан и ссыльно-поселенцев. — М. : Всесоюз. о-во полит. каторжан и ссыльно-поселенцев, 1934. — С. 784. (рос.)
  22. ↑ В. Н. Чуваков. Незабытые могилы. Российское зарубежье: некрологи 1917—1997. — Москва : Российская государственная библиотека, 1999. — Т. 2. — С. 82. Архівовано з джерела 14 лютого 2022 (рос.)
  23. ↑ Власть и оппозиция. Российский политический процесс XX столетия / ред. Журавлёв В. В. — М. : Росспэн, 1995. — С. 15—35. — ISBN 5-86004-024-5. (рос.)
  24. ↑ а б В. І. Вернадський і Україна: діяльність, оточення, зв’язки, пам’ять : довідник / авт.-упоряд.: С. М. Кіржаєв, К. Є. Новохатський, Л. М. Яременко ; редкол.: В. Г. Кошечко (голова), О. С. Онищенко (заст. голови) та ін. ; НАН України, Коміс. НАН України з наук. спадщини акад. В. І. Вернадського, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т архівознавства. Текст. і граф. дані. — К., 2023. — С. 73, 210. — ISBN 978-617-14-0060-3.

Джерела

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Герценштейн_Михайло_Якович&oldid=43400008