Перейти до вмісту

Аргентина

Редагувати посилання
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Аргентинська Республіка
ісп. República Argentina

Прапор Герб
Девіз: En unión y libertad
(«У союзі та волі»)
Sol de Mayo
Травневе сонце
Гімн: «Himno Nacional Argentino»
noicon
Розташування Аргентини
Розташування Аргентини
Столиця
(та найбільше місто) 		Буенос-Айрес
34°20′ пд. ш. 58°30′ зх. д.country H G O
Офіційні мови іспанська мова
Форма правління Федеративна республіка
 - Президент Хав'єр Мілей
 - Віцепрезидент Вікторія Вільярруель
Незалежність від Іспанії 
 - Травнева революція 25 травня 1810 
 - Декларація незалежності 9 липня 1816 
 - Визнана Іспанією 21 вересня 1821[1] 
Площа
 - Загалом 2 766 890 км² (8)
 - Внутр. води 1,1 %
Населення
 - оцінка липень 2020  ▲45 195 774 (32)
 - перепис 2022  46 044 703
 - Густота 12,5/км² (171)
ВВП (ПКС) 2021 р., оцінка
 - Повний ▲$1 015 008[2] (27)
 - На душу населення ▲$22 141 (60)
ІЛР (2020) ▲0.845 (дуже високий) (46)
Валюта Аргентинський песо (ARS)
Часовий пояс ART (UTC-3)
Коди ISO 3166 032 / ARG / AR
Домен .ar
Телефонний код +54
Мапа
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Аргентина
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Аргентина (значення).

Аргенти́на (ісп. Argentina, ісп. вимова: [aɾxenˈtina] ( прослухати)), офіційна назва — Аргенти́нська Респу́бліка (ісп. República Argentina) — держава, розташована переважно в південній половині Південної Америки. Розділяючи велику частину Південного конуса з Чилі на заході, країна також межує з Болівією та Парагваєм на півночі, Бразилією на північному сході, Уругваєм та Атлантичним океаном на сході та протокою Дрейка на півдні. Маючи площу материкової частину 2 780 400 км², Аргентина — восьма за величиною країна світу, четверта за величиною в Америці, друга за величиною в Південній Америці після Бразилії та найбільша іспаномовна країна. Суверенна держава розділена на 22 провінції (ісп. provincias) та автономне місто (ісп. ciudad autónoma) Буенос-Айрес, яке є федеральною столицею країни (іспанська Capital Federal). Провінції та столиця мають свої конституції, але існують при федеральній системі. Аргентина претендує на суверенітет над частиною Антарктиди, Фолклендськими островами (іспанська Islas Malvinas) та островами Південна Джорджія і Південні Сандвічеві.

Найдавніша зафіксована людська присутність в сучасній Аргентині сягає періоду палеоліту.[3] Імперія інків розширилася на північний захід країни в доколумбові часи. Країна має своє коріння в іспанській колонізації регіону протягом 16 століття.[4] Аргентина піднялася як держава-правонаступниця віце-королівства Ріо-де-ла-Плата,[5] засновано у 1776 році. Декларація і боротьба за незалежність (1810—1818 рр.) супроводжувалися розширеною громадянською війною, що тривала до 1861 року, реорганізувавши країну, як федерацію провінцій з Буенос-Айресом як її столицею. Після цього, країна насолоджувалась відносним спокоєм та стабільністю, у часи яких кілька хвиль європейської імміграції, переважно італійців та іспанців, докорінно змінили культурний та демографічний фон країни; 62,5 % населення має повне або часткове італійське походження,[6][7] а аргентинська культура має значні зв'язки з італійською.[8]

Майже безпрецедентне зростання добробуту призвело до того, що Аргентина на початку 20 століття стала сьомою найбагатшою країною у світі.[9][10][11] Згідно з Maddison Project, Аргентина мала найвищий у світі реальний ВВП на душу населення у 1895 та 1896 роках і постійно перебувала у першій десятці до принаймні 1920 року. В даний час вона займає 61 місце у світі.[12][13][14] Після Великої депресії в 30-х роках Аргентина занепала в політичну нестабільність та економічний занепад, що штовхнуло її назад до недорозвинення,[15] хоча країна залишалася серед п'ятнадцяти найбагатших країн протягом декількох десятиліть.[9] Після смерті президента Хуана Перона у 1974 році його вдова Ісабель Мартінес де Перон піднялася на пост президента. Її було скинуто з посади у 1976 році підтримуваним США переворотом, який встановив у країні праву військову диктатуру. Військовий уряд переслідував та вбив численних політичних критиків, активістів та лівих у так званій Брудній війні (ісп. Guerra Sucia en la Argentina), періоді державного тероризму, який тривав до обрання Рауля Альфонсина президентом у 1983 році. Кілька лідерів хунти пізніше були засуджені за свої злочини до позбавлення волі.

Аргентина — країна, що розвивається, і займає 48 місце в індексі людського розвитку, друге місце в Латинській Америці після Чилі. Це регіональна потуга Латинської Америки, яка зберігає свій історичний статус середньої потуги в міжнародних справах.[16][17][18] Аргентина має другу за величиною економіку в Південній Америці, третю за величиною в Латинській Америці та є членом G-15 та G20. Країна також є членом-засновником ООН, Світового банку, Світової організації торгівлі, Меркосура, Спільноти країн Латинської Америки та Карибського басейну та Організацією ібероамериканських держав.

За результатами перепису 2022 року населення Аргентини становить 46 044 703 осіб[19]. Офіційна мова — іспанська. Грошова одиниця — аргентинський песо.

Походження назви

[ред. | ред. код]

Назва Аргентина походить від лат. argentum («срібло»). У часи колонізації сучасної території Аргентини ходили чутки (за деякими версіями для привернення більшого числа переселенців), що ці землі дуже багаті на срібло, завдяки чому найбільша річка регіону отримала назву Ріо-де-ла-Плата (у перекладі з іспанської — Срібна річка). Земля вниз за течією річки стала відома як Аргентина, себто Срібна, хоча значних покладів срібла там так і не знайшли. Уперше назва території як Terra Argentea була вжита на португальських мапах 1554 року. Власне назва Аргентина була вперше вжита в однойменній поемі Мартіна дель Барко Сентенери і стосувалася території Лаплатської низовини, а також сучасних Перу, Тукуману і Бразилії[20]. Офіційно назва країни Аргентина була закріплена конституцією 24 грудня 1826 року[21].

Географія

[ред. | ред. код]
Фізична мапа Аргентини
Докладніше: Географія Аргентини

Аргентина займає фактично всю південно-східну частину Південної Америки, східну частину острова Вогняна Земля, острови Естадос та ін. Спірною територією є Фолклендські (Мальвінські) острови на півдні Атлантики. Протяжність Аргентини з півночі на південь становить близько 3800 км, із заходу на схід — близько 1400 км.

Аргентина вирізняється великою різноманітністю ландшафту: на півночі великі простори займає рівнина Гран-Чако, покрита тропічною саваною; з нею межують сухі субтропічні степи Пампи, на півдні розташоване Патагонське плоскогір'я з суворим кліматом.

Водоспад Ігуасу
Виноградники у провінції Сальта

Усього на території країни виділяють 4 великі природні області:

Внутрішні води

[ред. | ред. код]

Головні річки: Парана, Уругвай, Ріо-де-ла-Плата, Парагвай, Чубут, Ріо-Негро.

Річкова сітка густіша на півночі. Великі судноплавні річки — Парана з Парагваєм, Уругвай. Річки півдня Аргентини маловодні. В країні багато озер, особливо на півдні Патагонії і в басейні Парани та Уругваю. Переважно озера мають льодовикове походження (Науель-Уапі, Буенос-Айрес, В'єдма та ін.)

Гора Аконкагуа

Рельєф

[ред. | ред. код]

Дві третини території Аргентини займають просторі низовинні рівнини: Гран-Чако, Ентре-Ріос, Пампа, Лаплатська низовина. На заході рівнини змінюються Передандійським плато, що переходить в Анди (г. Аконкагуа, 6960 м) з численними конусами вулканів і сніговими вершинами. На північ від 27° пд. ш. в межі Аргентини заходить Міжандійське плато — Пуна-де-Атакама (до 4200 м). Весь південний схід зайнятий Патагонським плато (до 2000 м).

Клімат

[ред. | ред. код]
Мапа кліматичних зон країни.

У зв'язку зі значними розмірами, як поздовжніми так і поперечними, Аргентина має широке розмаїття кліматичних зон. Загалом кліматичні умови у країні вважають помірними, однак наявна широка гама кліматичних умов — від субтропічного клімату в північних районах до субполярного на півдні країни. На півночі Аргентини влітку спостерігається спекотна і волога погода, зимою — м'яка і суха, періодично спостерігаються посухи. Центральна Аргентина відзначається спекотним літом та дощами, бурями, грозами, частим градом на заході і прохолодними зимами. Для півдня країни характерні тепле літо і холодні зими з сильними снігопадами, особливо в гірських районах. А на високогір'ях (у всіх широтах країни) фіксують найхолодніші умови з малою кількістю опадів і засніженими горами.

Для спекотного і вологого клімату півночі характерна температура від +27 °C в січні до 12 °C в липні і рясні опади (у провінції Місьйонес до 2000 мм на рік). Ці показники знижуються в міру просування на захід до 600 мм у напівпустелі Чако Секо. Субтропічні умови з значною кількістю опадів (до 2000 мм на рік) відмічаються і в східній частині Анд, утворюючи так звану «Юнгас» — високогірні ліси з величезним біологічним різноманіттям, другий за величиною біорізноманіття регіон країни, що поступається лише «Сельві місіонерів» (ісп. Selva misionera). Однак взимку тут спостерігається сухий сезон, пов'язаний з дефіцитом опадів, хоча це не так сильно відчувається, оскільки висока вологість повітря не спадає цілий рік.

Помірний клімат характерний для Пампасів із середньою температурою 15 °C і опадами від 1000 мм до 500 мм на рік, кількість яких зменшується зі сходу на захід. Посушливі умови відмічають в північній частині Анд, Пампінських Сьєррах, степовій зоні на північний захід від Пампасів і в Патагонській пустелі з доволі частими великими добовими температурними амплітудами, іноді понад 25 °C (переважно на північному заході). В північних степах Патагонії фіксується середня річна температура нижче 15 °C і малою кількістю опадів — до 400 мм на рік, у південній Патагонії середня річна температура нижче 10 °C з опадами до 300 мм. Підвищена вологість спостерігається і в умовах холодного клімату, а саме, у південній частині Анд, південних островах із середньою температурою близько 7 °C, яка знижується з висотою, кількість опадів становить від 4000 мм до 2000 мм на кордоні з Чилі і різко зменшується на сході (до 300 мм на рік), здебільшого опади у вигляді снігу, лише в короткий літній період випадають дощі.

Кліматограми різних зон Аргентини.
Ресістенсія (Чако) Посадас (Місьонес) Сальта (Сальта) Буенос-Айрес Ла-Ріоха (Ла-Ріоха) Мендоса (Мендоса) Ушуая (Вогняна Земля)
Субтропічний клімат з сухим сезоном Субтропічний клімат без сухого сезону Тропічний клімат гірський Помірно вологі пампаси Посушливі пагорбів та кишені Напівпосушливий клімат Холодні вологі умови
Льодовик Періто-Морено на півдні Аргентини

На кліматичні умови в Аргентині впливають Тихий та Атлантичний океани. Тому тут домінують дві повітряні маси: тепла — з вологими вітрами з субтропічних областей Атлантичного океану і суха, холодна — з сухими вітрами з південної частини Тихого океану. Основний вітровий фронт в Аргентині називають «Памперо», він домінує на рівнинах Патагонії в напрямку Пампи. А після холодного фронту приходить «В'єнто Норте» (ісп. Viento Norte), цей північний теплий вітер, характерний для середини і кінця зими, створює м'які та помірні кліматичні умови, а за ним слідує «Сонда», гарячий та сухий вітер, який переважає на центрально-західній частині країни. Спускаючись з 6000 метрових схилів Анд, Сонда, від такого перепаду висот на декілька годин стає поривчастим до 120 кілометрів на годину, приносячи значну шкоду населенню та господарству. Найчастіше такі пориви вітру спостерігаються з червня до листопада, на високогір'ях вони спричиняють снігові бурі й завірюхи.

Кліматичний фронт «Судестада» пов'язаний з низьким тиском у зимовий період. Судестада спричиняє помірну низьку температуру, але водночас приносить дуже рясні дощі та шторми на узбережжя, що призводить до затоплення прибережних районів. Спостерігаються такі умови наприкінці осені та взимку на узбережжі центральної Аргентини та в гирлі Ріо-де-ла-Плата.

У південних регіонах фіксують тривалий період денного світла — з листопада по лютий (до дев'ятнадцяти годин), і полярну ніч — з травня по серпень.

Семиколірний пагорб у провінції Жужуй

Геологія, ґрунти й корисні копалини

[ред. | ред. код]
Докладніше: Геологія Аргентини, Корисні копалини Аргентини та Історія освоєння мінеральних ресурсів Аргентини

У межах Аргентини виділяють такі геологічні утворення:

Докембрійські утворення древньої платформи перекриті осадовим чохлом морських відкладень раннього і середнього палеозою і континентальних відкладень верхнього палеозою, мезозою і кайнозою. Породи фундаменту і низів чохла виступають в підняттях сьєрр Буенос-Айреса (Сьєрра-де-ла-Вентана, Сьєрра-дель-Танділь).

Аргентина має значні поклади нафти, свинцевих, цинкових, вольфрамових, залізних, мідних, уранових руд тощо.

Узбережжя та моря

[ред. | ред. код]
Узбережжя Мар-дель-Плата

Атлантичне узбережжя країни простягається на 4 665 км. Впродовж багатьох років воно залишається популярним місцем відпочинку місцевого населення. Рельєф узбережжя змінюється від піщаних дюн до скель. Берегова лінія Аргентини розчленована мало. Мілка ділянка Атлантичного океану біля узбережжя називається Аргентинське море. Його води багаті на рибу та, можливо, містять значні запаси нафти.

На клімат узбережжя впливають дві океанічні течії — Бразильська та Фолклендська.

Південне узбережжя Вогняної Землі формує північне узбережжя протоки Дрейка.

Флора і фауна

[ред. | ред. код]
Докладніше: Природа Аргентини

Ліси займають близько п'ятої частини території Аргентини. У Гран-Чако на червоноземних ґрунтах росте сухе рідколісся з цінним, багатим на танін деревом квебрахо; в Пампі на родючих чорноземних ґрунтах — лучно-степова рослинність; у Патагонії на бурих ґрунтах — напівпустельна рослинність. Зволожені схили гір на півночі вкриті тропічними лісами, на півдні — мішаними.

Часовий пояс

[ред. | ред. код]
Докладніше: Час в Аргентині

Географічно Аргентина розташована в дев'ятнадцятому та двадцятому часових поясах, однак використовує час двадцять першого поясу протягом усього року.

Історія

[ред. | ред. код]
Хуан Перон, президент Аргентини у 1946—1955, 1973—1974
Президенти Аргентини Нестор Кіршнер (2003—2007) та Крістіна Фернандес (2007—2015)
Докладніше: Історія Аргентини

Людина з'явилася на території Аргентини приблизно у час від 50 до 11 тисячоліття до н. е. У давні часи територію Аргентини населяли численні індіанські племена, що зберігали общинно-родові відносини. Найрозвиненішими були племена індіанців північного заходу, відомі під узагальненою назвою діагітів. Вони вели осіле життя, займалися землеробством, уміли виплавляти кольорові метали, знали ткацтво. На північному сході та в центрі жили гуарані, тапес та інші. В південній частині кочували араукани, патагонці.

У 1516 році сюди прибули перші європейці — експедиція іспанського мореплавця Хуана Діаса де Соліса. Проти колонізаторів не раз спалахували повстання індіанських племен (1580, 1630, 1657, 1710—11). У 1776 році було утворене залежне від іспанської корони Віце-королівство Ріо-де-ла-Плата, до складу якого увійшли території сучасних Парагваю, Аргентини, Уругваю і частини Болівії зі столицею у місті Буенос-Айресі.

Під час війни за незалежність іспанських колоній в Америці 1810—26 аргентинці під керівництвом Брауна, Бельграно і Сан-Мартіна вели збройну боротьбу проти іспанських колонізаторів. У 1816 конгрес представників провінцій у м. Тукумані проголосив незалежність Об'єднаних провінцій Ріо-де-Ла-Плати від Іспанії. В 1826 було створено федеративну Республіку Аргентина. Протягом 19 ст. точилася боротьба між федералістами (борці за автономію регіонів від панування Буенос-Айреса) і унітаріями (прихильники сильного централізованого правління). З 1830-х років в Аргентині зміцнювалися економічні та політичні позиції Великої Британії, 1833 вона захопила Фолклендські (Мальвінські) острови.

Наприкінці 19 ст. Аргентина опиняється в залежному від великих держав політичному й економічному становищі, перетворюючись на постачальника м'яса, зерна та іншої сировини. Період з 1930 по 1943 роки отримав назву Безславна декада і характеризувався авторитарною владою військовиків. У 1943 внаслідок військового перевороту до влади в Аргентині прийшла група офіцерів, один з керівників якої Хуан Перон (президент Аргентини 1946—55 і 1973—74) проводив політику соціального популізму, пізніше відому як перонізм. Переворот 1976 року привів до влади військову хунту, яка розпустила конгрес, заборонила діяльність політичних партій і профспілок. Хунта керувала країною, доки поразка в Фолклендській війні з Великою Британією не змусила генерала Гальтієрі піти у відставку в 1983 році, після чого в Аргентині було встановлено демократичне правління. У 2001 році Аргентина пережила економічну кризу, після якої у країні встановилася відносна стабільність розвитку.

Державний устрій і форма правління

[ред. | ред. код]

Аргентина — федеративна демократична республіка, в її складі 23 автономні провінції і один округ (столичний).

Виконавча влада

[ред. | ред. код]
Каса-Росада — резиденція президента Аргентини
Докладніше: Президент Аргентини, Віце-президент Аргентини та Кабінет міністрів Аргентини

На чолі держави стоїть президент, який обирається на 4 роки (може займати пост 2 терміни поспіль). Він же — голова виконавчої влади, а також головнокомандувач збройних сил. 2023 року президентом Аргентини обрано Хав'єра Мілея.

У парі з президентом обирається віце-президент, який має замінити його у разі відставки або смерті. Він також є головою Сенату. 2023 року на цю посаду обрано Вікторію Вільярруель.

Головою виконавчої влади провінції є губернатор.

Наступним за впливовістю органом виконавчої влади є Кабінет міністрів, голова і члени якого призначаються президентом. Він складається з таких міністерств:

  • Внутрішніх справ, громадської роботи і житла;
  • Міністерство закордонних справ і культу;
  • Міністерство транспорту;
  • Міністерство освіти і спорту;
  • Міністерство виробництва;
  • Міністерство юстиції і прав людини;
  • Міністерство безпеки;
  • Міністерство оборони;
  • Міністерство праці, зайнятості і соціальної безпеки;
  • Міністерство здоров'я;
  • Міністерство науки, технології і продуктивних інновацій;
  • Міністерство соціального розвитку;
  • Міністерство агроіндустрії;
  • Міністерство туризму;
  • Міністерство культури;
  • Міністерство навколишнього середовища і сталого розвитку;
  • Міністерство модернізації;
  • Міністерство енергетики і видобування;
  • Міністерство казни і державних фінансів
  • Міністерство зв'язку.

Також до системи виконавчої влади входить генеральний секретаріат, виконавчий і технічний секретаріат, секретаріат культури, секретаріат із боротьби з наркотиками, секретаріат інтелектуальної власності, військовий секретаріат.

Палац Національного конгресу Аргентини

Законодавча влада

[ред. | ред. код]
Докладніше: Національний конгрес Аргентини

Вищий орган законодавчої влади — Національний конгрес, що складається з двох палат: Палати депутатів (257 особи), яка обирається на 4 роки, і Сенату (72 особи), який обирається на 6 років (по 3 сенатори від столиці і кожної провінції).

Вибори до конгресу відбуваються за методом д'Ондта прямим голосуванням. Парламент оновлюється частинами (половина Палати депутатів і третина Сенату) кожні два роки. Кількість обрань на посаду депутата чи сенатора необмежена.

Законність рішень Конгресу перевіряє Генеральна аудиторська служба[22].

При конгресі діє омбудсмен, який слідкує за дотриманням прав людини у країні[23].

Верховний суд Аргентини

Судова влада

[ред. | ред. код]

Найвищим органом судової влади Аргентини є Верховний Суд, що складається з п'яти суддів, які призначаються Президентом та затверджуються двома третинами голосів у Сенаті.

Суди нижчих інстанцій поділяються на:

  • Федеральні суди — вирішують справи у рамках федеративного законодавства
  • Національний суд — вирішує справи у рамках законодавства автономного міста Буенос-Айрес

Судді призначаються президентом та узгоджуються з сенатом. Кандидатів висуває Рада Суддів.

Зовнішня політика

[ред. | ред. код]
Країни, що мають посольства Аргентини

Разом з іншими південноамериканськими країнами Аргентина входить до складу таких міжнародних організацій: Меркосур, ОАД, Союзу південноамериканських націй, СОТ, ООН, МАГАТЕ, МВФ, Велика двадцятка, Група 77, Група Ріо, Асоціація латиноамериканської інтеграції, Латинський союз, Міжамериканський банк розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Конференція ООН з торгівлі та розвитку, ЮНІДО, Інтерпол, ВООЗ, ЮНЕСКО, Всесвітня організація інтелектуальної власності, Всесвітня туристична організація, Міжнародна організація цивільної авіації, Міжнародна морська організація, Міжнародний телекомунікаційний союз, Всесвітній поштовий союз, Всесвітня метеорологічна організація, Асоціація ібероамериканських держав для розвитку національних бібліотек, Організація ібероамериканських держав для освіти, науки і культури, Латиноамериканська енергетична організація, Андійська корпорація розвитку, Андійська спільнота, Кернська група.

У 1982 році Аргентина вела з Великою Британією Фолклендську війну за контроль над Фолклендськими островами.

Збройні сили

[ред. | ред. код]
Міністерство оборони
Докладніше: Збройні сили Аргентини

Головнокомандувачем Збройних Сил Аргентини є президент. Також керуванням ними займається Міністерство Оборони.

Збройні сили Аргентини складаються з сухопутних військ, військово-повітряних сил та військово-морських сил. Водні території охороняє Берегова охорона (ісп. Prefectura Naval Argentina), а прикордонні райони — Національна жандармерія (ісп. Gendarmería Nacional Argentina), що підпорядковується Міністерству внутрішніх справ; обидві служби також перебувають під контролем Міністерства оборони.

У кожній провінції є власна поліція, що працює разом з Федеральною поліцією (ісп. Policía Federal Argentina), яка займається розслідуванням злочинів федерального масштабу.

Державні символи

[ред. | ред. код]
Докладніше: Прапор Аргентини, Герб Аргентини та Гімн Аргентини

Прапор Аргентини складається з трьох рівних за шириною горизонтальних смуг — крайні пофарбовані у світло-блакитний, центральна — в білий колір. В центрі прапора розташоване жовте «травневе сонце».

На гербі, фоном для якого слугують кольори аргентинського прапора, зображено рукостискання на фоні фригійського ковпака — символу свободи, рівності та процвітання. Зверху — сонце, що сходить — символ нової нації. Герб обрамований лавровими гілками.

Гімн Аргентини
Інструментальна версія
Проблеми з програванням файлу? Див. довідку.

Слова аргентинського національного гімну були написані Вісенте Лопесом-і-Планесом, музика — Бласом Парерою. Пісня була прийнята як національний гімн 11 травня 1813 року.

Також державними символами Аргентини за законом є[24]:

Адміністративний поділ

[ред. | ред. код]
Докладніше: Адміністративний поділ Аргентини та Список міст Аргентини

Аргентина складається з 23 провінцій і федерального округу Буенос-Айрес. Більшість провінцій у свою чергу поділяються на департаменти, а ті — на муніципалітети. Провінція Буенос-Айрес поділяється на округи.

Усі провінції мають власні конституції та органи виконавчої, законодавчої і судової влади, але водночас підкоряються і федеральним законам. На чолі провінції стоїть губернатор, який обирається на 4 роки.

Економіка

[ред. | ред. код]
Докладніше: Економіка Аргентини
Експорт (2009)[25] Імпорт (2009)
Країна Обсяг Країна Обсяг
Бразилія Бразилія 18,9 % Бразилія Бразилія 31,3 %
КНР КНР 9,1 % КНР КНР 12,4 %
Чилі Чилі 6,7 % США США 12 %
США США 7,4 % Німеччина Німеччина 4,4 %
Нідерланди Нідерланди 4,2 % Парагвай Парагвай 3,1 %
Всього $ 56 млрд Всього $ 35,2 млрд

Сучасна Аргентина — індустріально-аграрна країна. Основні галузі економіки: харчова, автомобільна, текстильна, хімічна та нафтохімічна, металургійна.

Економіка Аргентини значною мірою пов'язана з економікою інших країн світу, залежить від реалізації своєї продукції на світовому ринку, від імпорту багатьох товарів з інших країн світу, перш за все, розвинутих.

В експорті провідне місце займають продукція сільського господарства і харчової промисловості, зокрема зерно, борошно, олія, м'ясо і м'ясопродукти, молочні продукти, тваринний сир і масло, вовна, шкіра. В імпорті Аргентини переважають машини і устаткування, природний газ, електроенергія, електроніка[26]. Основними торговими партнерами Аргентини є Бразилія, США, КНР[25].

На 2021 рік ВВП Аргентини — $418,2 млрд[27][2], прогноз зростання економіки — 4,9 %[28], ВВП на душу населення — $22 141[2]. Прямі закордонні інвестиції — 16,9% ВВП[29]. Рівень інфляції — 36,1 %[29]

Банківська система й валюта

[ред. | ред. код]
Центральний банк Аргентини
10 аргентинських песо

Грошовою одиницею Аргентини є песо.

Керівним органом банківської системи є Центральний банк Аргентини. Основу банківської системи Аргентини становить Асоціація Банків Аргентини (ісп. Asociación de Bancos de la Argentina), до якої входять:

  1. Banco de la Nación Argentina;
  2. Banco Santander Río;
  3. BBVA Banco Francés;
  4. Banco Galicia;
  5. Banco de la Provincia de Buenos Aires;
  6. Banco de la Provincia de Córdoba;
  7. Banco de la Ciudad de Buenos Aires;
  8. Citibank Argentina;
  9. Banco Credicoop Coop. Ltdo.;
  10. Standard Bank;
  11. HSBC Bank Argentina.

Промисловість

[ред. | ред. код]
Видобування нафти у Комодоро-Рівадавія

На промислове виробництво припадає 17,5 % ВВП Аргентини і 13 % робочих місць (2007). На будівництво припадає 6,7 % ВВП і 9,5 % робочих місць (2007). Найбільшу вагу мають галузі, пов'язані з обробкою продукції сільського господарства — виробництво олії, м'яса, молока, кави, шоколаду, вина. Іншими важливими галузями є машинобудування, хімічна і металургійна промисловість.

Добувна промисловість

[ред. | ред. код]
Докладніше: Гірнича промисловість Аргентини

Аргентина має значні поклади нафти, головним чином у затоці Сан-Хорхе. Продукція нафтохімічної промисловості становить 20 % експорту країни. Також добуваються мідь (3 % експорту), золото, срібло, цинк, марганець, уран і сірка. Експорт аргентинських мінералів на 2006 рік склав 2,65 млрд доларів[30].

Енергетика

[ред. | ред. код]
Вітрогенератор у провінції Сан-Хуан
Докладніше: Енергетика Аргентини

Згідно з даними на грудень 2017 року, встановлена потужність електростанцій Аргентини становить 36 505 МВт, зокрема[31]:

Власне виробництво Аргентини не повністю покриває потреби споживачів, тому країна імпортує електроенергію з сусідніх країн.

Видобуток нафти щорічно становить 38,323 млн м³, а природного газу — 48,738 млрд м³[32].

Сільське господарство

[ред. | ред. код]

Аргентина має добре розвинуте сільське господарство, в структурі якого переважає тваринництво.

Рослинництво

[ред. | ред. код]

У структурі посівних площ Аргентини провідне місце займають посіви зернових культур, серед яких головні пшениця (16-е місце у світі[33]) і кукурудза (8-е місце у світі[33]). Також вирощують ячмінь (20-е місце у світі[34]), є посіви гречки і зернобобових.

Важливе місце в структурі посівів займають технічні культури, передусім, посіви бавовни (13-е місце у світі[35]), соняшнику (3-є місце у світі[36]), сої (2-е місце у світі), сорго (5-е місце у світі[37]) на півночі вирощують чай (8-е місце у світі[38]), у центральних районах — цукрові буряки, є посіви льону-довгунця (10-е місце у світі[34]), цукрової тростини (9-е місце у світі)[34]. В Аргентині добре розвинене садівництво (за збором лимонів — 3-є місце у світі, винограду — 2-е місце у Південній Америці, слива — 14-е місце у світі[34], абрикоси — 24-е місце у світі[34], яблуко — 11-е місце у світі[33]), на півночі — виноградарство (5-е місце у світі за виробництвом вина[39]), у приміських зонах великих міст — овочівництво (8-е місце у світі за виробництвом часнику[34], 4-е за виробництвом артишоку[34], 21-е за виробництвом цибулі[34], 29-е за виробництвом томатів[33]).

Тваринництво у провінції Коррієнтес

Тваринництво

[ред. | ред. код]

В структурі тваринництва провідною галуззю є вирощування великої рогатої худоби, переважає м'ясна спеціалізація. Скотарство сконцентроване на північному сході Аргентини. Друга галузь — це вівчарство, має м'ясо-вовняний напрямок спеціалізації і розвивається в північно-західних, західних та південних районах країни. Місцеве значення має птахівництво і свинарство, розвивається також конярство, на узбережжі відносно добре розвивається риболовля (22-е місце у світі[40]) і здійснюється формування рибного та рибоконсервного комплексу.

Транспорт

[ред. | ред. код]
Залізничний вокзал Росаріо

Основний транспорт — автомобільний, морський, залізничний.

Аргентина має більше 600 тисяч км асфальтованих шляхів у межах міст і 37 тисяч км поза їх межами. У країні налічується більше 8 млн автомобілів[41].

Істотну роль відіграє водний транспорт — більша частина імпорту потрапляє в Аргентину водним шляхом. У країні функціонують 7 великих і 30 дрібних портів.Одним з найбільших портів Латинської Америки залишається Буенос-Айрес, через який здійснюється 4/5 всіх океанських перевезень. Великі морські порти: Росаріо, Ла-Плата. Естуарій Ла-Плата і річки Парана, Уругвай і Парагвай, що впадають у нього, утворюють систему судноплавних шляхів протяжністю близько 11 000 км[42].

Всі провінції Аргентини пов'язані мережею залізниць, загальна протяжність яких становить 31,9 тис. км[43], ще 10 тис. км не використовуються. 1990 року залізниці було приватизовано, після чого вони використовуються майже виключно для вантажних перевезень.

Внутрішні і міжнародні повітряні перевезення здійснюються переважно державною авіакомпанією «Aerolíneas Argentinas»[44]. Основний центр повітряного сполучення — столиця країни[45].

Демографія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Населення Аргентини та Список міст Аргентини
Індіанець она
Кафедральний собор у Ла-Платі

Розміщення населення дуже нерівномірне. Найгустіше заселені райони, що прилягають до гирла Ла-Плати. В західних і південних районах Аргентини проживає незначна кількість населення. Частка міського населення становить 89,3 %[46].

Найбільші міста (в тис. жителів за переписом 2010 року):

Етнічний склад

[ред. | ред. код]

Основне населення — аргентинці — нащадки іспанських колонізаторів 16—18 ст. Подальший приріст населення йшов значною мірою через імміграцію з Іспанії, Італії, Франції, Польщі, Західної України та ін. Корінне населення — індіанці — майже повністю винищене колонізаторами або асимільоване. В Аргентині налічується 20—30 тис. індіанців (гуарані, кечуа, араукани) та близько 400 тис. метисів. Згідно з даними перепису 2001 року в Аргентині постійно проживає більше 1,5 млн іноземних громадян (4,2 % населення), здебільшого це парагвайці, італійці, іспанці, болівійці і чилійці.

Мови

[ред. | ред. код]

Іспанська мова, а точніше її місцевий діалект (ісп. rioplatense), є єдиною мовою, яка використовується в органах державного управління та діловодства, у державних закладах освіти, науки, культури, зв'язку тощо, хоча законодавчо її статус як державної мови жодним чином не закріплено. Місцеве значення мають мови кечуа, ґуарані, мапудунґун, а також валлійська, які отримали статус офіційних в окремих провінціях[52].

Релігія

[ред. | ред. код]

Католицька церква в Аргентині має особливе юридичне положення і підтримку держави.

Згідно з опитуванням 2023 року 48% аргентинців вважають себе католиками, 10% є протестантами, 5% опитаних складають віряни інших християнських деномінацій (свідки Єгови, мормони тощо), 5% сповідують інші релігії, решта не сповідують жодної релігії[53]

Суспільство

[ред. | ред. код]

Національні свята

[ред. | ред. код]
Святкування дня прапора

Детальніші відомості з цієї теми ви можете знайти в статті Свята Аргентини.

Загальнодержавними неробочими днями в Аргентині є[54][55][56]:

Окрім цього, законом встановлено, що виконавча влада щороку може встановлювати ще 2 дні неробочими з метою розвитку туризму.

Освіта

[ред. | ред. код]
Міністерство освіти Аргентини
Докладніше: Освіта в Аргентині

Згідно з переписом 2010 року рівень грамотності в Аргентині складає 98,1 %. За законом № 26.075 на фінансування освіти в Аргентині має виділятися не менше 6 % ВВП країни[57].

Система освіти має 4 рівні:

  1. дошкільна (ісп. Inicial) для дітей віком від 45 днів до 5 років:
    • ясла (ісп. Jardines Maternales) для дітей від 45 днів до 2 років
    • дитячі садки (ісп. Jardines de Infantes) для дітей віком 3—5 років
  2. початкова (ісп. Primaria) для дітей віком від 6—12 років
  3. середня (ісп. Secundaria) для дітей, які закінчили курс початкової освіти, триває 6 років:
    • базова (3 роки)
    • орієнтована (3 роки) має різні спеціалізації, які учень може обирати
  4. вища (ісп. Superior):
    • університетська
    • вищі професійно-технічні і педагогічні навчальні заклади

Від 2014 року в Аргентині офіційно проголошено загальну обов'язкову освіту для дітей віком від 4 років сумарною тривалістю 14 років (останні два роки дошкільної освіти, початкова і середня)[58]. Навчальний рік триває з березня по грудень з тижнем канікул у липні[59]. Існує обов'язкова шкільна форма у вигляді білого халата. Оцінювання здійснюється за 10-бальною шкалою.

За формою власності освіта в Аргентині буває державною (безкоштовною) і приватною (платною). Близько 70 % дітей навчаються у державних школах.

Статистика
Освіта в Аргентині (2015)[60]
Рівень Навчальних закладів Учнів Працівників
 Дошкільні 18 497 1 733 374 136 929
 Початкові 22 170 4 550 365 361 653
 Середні 11 763 3 946 834 192 236
 Вищі[61] 2 239 902 316 29 544
 Університети 130 2 015 597 171 421

Найбільша бібліотека — Національна в Буенос-Айресі (607 208 томів). В столиці є наукові установи і товариства — Академія літератури, Національна академія права та ін.

Охорона здоров'я

[ред. | ред. код]

Проблемами здоров'я населення опікується Міністерство здоров'я. На охорону здоров'я витрачається 8,9 % ВВП. На тисячу жителів країни налічується 3,01 медика. Найбільшої шкоди населенню завдають хвороба Шагаса, СНІД та туберкульоз.

Народжуваність на 2009 рік склала 18,6 ‰, смертність 7,6 ‰, природний приріст населення 11,0 ‰[62]. Середня тривалість життя 75 років[63].

Культура

[ред. | ред. код]
Докладніше: Культура Аргентини

Культура Аргентини характеризується різноманітністю завдяки мультикультуралізму та мультиетнічності населення цієї країни, складеного переважно з переселенців з багатьох країн світу, а також місцевих індіанців. Аргентинська культура є тривким синкретизмом форм вираження думки, характерних для суспільств різних світоглядів, які об'єднуючись, хоча й не без конфліктів, утворюють подвійне відчуття приналежності до культури Європи і Латинської Америки.

Архітектура

[ред. | ред. код]
Докладніше: Архітектура Аргентини
Театр Колумба

Індіанські племена, що за давніх часів населяли країну, залишили порівняно небагату спадщину в будівельному мистецтві. З XVI століття під впливом завойовників створюється нова архітектура в традиціях іспанського бароко (собор у Кордові, XVIII століття). В XVIII—XIX століттях поширюються впливи архітектури класицизму, спочатку стриманої та монументальної (собор у Буенос-Айресі, 1804), потім пишної. В другій половині XIX століття в архітектурі Аргентини запанувала еклектика, з початку XX століття — конструктивізм. З кінця XIX століття в Буенос-Айресі зводяться багатоповерхові будинки в стилі модерн. З 1950-х років розквітає будівництво хмарочосів, що породжує нову течію в архітектурі — бруталізм (архітектори А. Вірасоро, А. Вільямс, X. Дельпіні).

Образотворче мистецтво

[ред. | ред. код]
Національний музей декоративного мистецтва у Буенос-Айресі
Докладніше: Образотворче мистецтво Аргентини

Мистецтво стародавнього населення Аргентини — індіанців — проявилося лише в орнаментах побутових і культових предметів.

З XVI століття, після завоювання країни іспанцями, аргентинське мистецтво перебувало під впливом мистецтва метрополії, розвивалося переважно релігійне мистецтво, у якому часто традиційні християнські сюжети поєднувалися з віруваннями місцевих жителів. У XVII — на початку XVIII століття в архітектурі, скульптурі і живописі панує бароко, наприкінці XVIII-го — на початку XIX століття його змінює класицизм. Внаслідок відкриття кордонів і значної імміграції в Аргентину у XIX столітті її мистецтво зазнало сильного впливу мистецьких течій з інших країн.

Сучасний живопис Аргентини виник у 1910-х роках, зазнаючи впливу імпресіонізму. Визначними художниками XX століття Аргентини є монументалісти Л. Спілімберго та Х.-К. Кастаньїно, що присвятили свої твори людям праці. Велику популярність здобула творчість А. Берні. Головними мистецькими угрупованнями XX століття були групи «Боедо» і «Флорида». Група «Боедо» об'єднувала головним чином графіків, які в своїх творах порушували соціальні теми (Д. Урручуа, А. Віго). Значних успіхів досягла національна скульптура в творчості Р. Іруртія, А. Ріганеллі та X. Фіораванті. В сучасному мистецтві Аргентини сильні також формалістичні напрями, тенденції нової образності, поп-арту, неосюрреалізму, гіперреалізму, системного мистецтва, неоабстракціонізму, кінетизму.

Аргентинське танго

Музика

[ред. | ред. код]

Найбільш знаним породженням аргентинської музики є танго, що значно вплинуло на розвиток музики в Аргентині та поза її межами. Найвідомішими музикантами у цьому жанрі вважають Карлоса Гарделя й Астора П'яццолу.

Фольклор є типовішим для провінції країни. Його головними виконавцями вважаються Мерседес Соса, Орасіо Гварані, Los Nocheros, Соледад[64]. Музичні стилі куартето (ісп. el cuarteto) і кумбія (ісп. la cumbia) народилися в провінції Кордова, і теж зайняли належну їм нішу у просторі національної музики.

У 1960-х роках з'явився аргентинський рок, найвизначнішими представниками якого вважають гурти Soda Stereo, Rata Blanca, Bersuit Vergarabat, Патрісіо Рея та його гурт Redonditos de Ricota, музикантів Чарлі Гарсія, Андреса Каламаро, Луїса Альберто Спінетту та Фіто Паеса.

Серед класичних композиторів відомими представниками є Альберто Хінастера, Хуліан Агірре, Карлос Гуаставіно, Хуан Хосе Кастро, серед виконавців — Марта Аргеріх, серед диригентів — Даніель Баренбойм.

Література

[ред. | ред. код]
Докладніше: Література Аргентини

Аргентинська література — одна з найрозвиненіших та найвпливовіших на Латиноамериканському континенті. Історія літератури в Аргентині — це процес розвитку від іспанських коренів, релігійного та описового жанру через пошук форм національного самовираження літератури гаучо до сучасних мистецьких течій, який дав світу творців світового рівня. Найвідомішими аргентинськими письменниками є Хорхе Луїс Борхес, Хуліо Кортасар, Леопольдо Лугонес, Ернесто Сабато, Томас Елой Мартінес тощо.

Кіно

[ред. | ред. код]
Докладніше: Кінематограф Аргентини

Перший фільм в Аргентині був створений 1916; у 1930 — перший звуковий фільм «Пісня гаучо» (режисер Феррейра). Серед визначних творів аргентинської кінематографії: «Війна гаучо», «Дика пампа» (режисер Л. Демаре), «Альбеніс» (режисер Л.-С. Амадорі), «Течуть каламутні води» (режисер Уго дель Карріль), «Кам'яні обрії» (режисер Р.-В. Баррето). Аргентинські стрічки двічі здобували Оскара: у 1985 «Офіційна версія» (ісп. La historia oficial) та у 2009 «Таємниця в його очах» (ісп. El secreto de sus ojos). Стрічка «XXY» (2007) здобула Гран-прі Каннського кінофестивалю. Аргентинські фільми також здобували численні нагороди на багатьох кінофестивалях, зокрема премії «Гойя» та призи Берлінського кінофестивалю.

Аргентина також відома своїми телесеріалами, деякі з яких йшли на екранах України, зокрема, телесеріали Буремний шлях і Флорісьєнта.

Відомі аргентинські кіноактори: Ф. Наварро, Л. Торрес, Е. Муїньйо, Т. Мерельйо, Л. Сандріні та ін.

Аргентинське кіномистецтво залежить тепер від «Центральної кінокомпанії» і «Акціонерної спілки Клементе Лококо», які випускають на екрани переважно продукцію Голлівуда.

Мате — традиційний аргентинський напій

Кухня

[ред. | ред. код]
Докладніше: Аргентинська кухня

Основу аргентинської кухні складають страви з яловичини і вино, а також продукти, які є відносно дешевими у цій країні. Кухня Аргентини формувалася під впливом традицій доколумбових цивілізацій, а потім європейських мігрантів, переважно італійців та іспанців. Типовими аргентинськими стравами і напоями є:

  • Асадо — м'ясо, смажене на вогні
  • Мате — чай з гостролиста парагвайського
  • Дульсе-де-лече — десерт, схожий на варену згущенку
  • Альфахори — пироги, начинений дульсе-де-лече і политий шоколадом
  • Емпанада — різновид пирогів
  • Відбивна по-міланськи (міланеса)
  • Локро — страва з маїсу, гарбуза, квасолі
  • Сандвіч-де-міга — бутерброд з кількох шарів хлібу товщиною близько 3 мм, перемежованих овочами, салом, сиром, ковбасою тощо

Музеї

[ред. | ред. код]

Найбільші музеї країни: Національний музей витончених мистецтв, Національний історичний, Латиноамериканського мистецтва, Природничих наук.

Зв'язок і ЗМІ

[ред. | ред. код]
Передовиця газети Clarín

Головні телеканали Аргентини: Canal Trece, América TV, Telefe, Canal 9, а також державний TV Pública. Також у країні є широкий вибір кабельного телебачення.

В Аргентині видається понад 200 газет, 156 з яких — у Буенос-Айресі. Найвідоміші з них «Кларін» і «Ла Насьйон». Також відомі «Página/12», «Perfil», «Tiempo Argentino», «Crónica» (Буенос-Айрес), «Los Andes» (Мендоса), «La Capital» (Мар-дель-Плата), «La Capital» (Росаріо), «El Día» (Ла-Плата), «La Gaceta» (Сан-Мігель-де-Тукуман), «La Nueva Provincia» (Баїя-Бланка), «Cuyo» (Сан-Хуан) і «La Voz del Interior» (Кордова).

Радіостанції Аргентини належать в основному трьом компаніям: «Ель Мундо», «Бельграно» і «Сплендід». В Аргентині налічується близько 1500 радіостанцій, з яких 260 ведуть мовлення у діапазоні AM і 1150 — у діапазоні FM[45].

На березень 2008 року в Аргентині налічувалось 7 млн персональних комп'ютерів. На початок 2010 року доступ до мережі Інтернет мали 64,4 %[65] населення (26 млн користувачів). На грудень 2010 року 4,5 користувачів мали доступ до широкосмугового інтернету[66]. У межах національного домену (.ar) на серпень 2008 зареєстровано 1 700 000 сайтів[67].

Телефонна мережа була приватизована 1990 року компаніями «Telefónica» і «Telecom Argentina». У країні налічується 8,9 млн стаціонарних та 50,4 млн мобільних телефонів[68]

Пошта надає свої послуги по всій країні і перебуває частково у приватній власності. Головним постачальником поштових послуг є компанія «Correo Argentino».

Спорт

[ред. | ред. код]

Найпопулярнішим видом спорту в Аргентині є футбол[69]. Збірна Аргентини з футболу здобула 26 великих міжнародних титулів[70] в тому числі три Кубки світу з футболу, дві золоті олімпійські медалі і чотирнадцять Кубків Америки з футболу[71]. В країні 331 811 зареєстрованих футболістів[72], і їх кількість збільшується завдяки участі дівчат і жінок в цьому виді спорту, які організували свій власний національний чемпіонат з 1991 року та зуміли заволодіти південноамериканським кубком чемпіонів у 2006 році. А більше тисячі аргентинських гравців (чоловіків) грають за кордоном, більшість, з них, в європейських футбольних лігах[73].

Аргентинська футбольна асоціація (ісп. AFA) була утворена в 1893 році і є найстарішою національною футбольною структурою у світі. А футбольний турнір (чемпіонат) в Аргентині розпочався в 1891 році і став третім у футбольній історії, після Англії та Нідерландів. AFA сьогодні налічує 3 377 футбольних клубів[74], в тому числі, 20 в елітному дивізіоні, який з 1931 року перейшов на професійні рейки. Найпопулярніші футбольні клуби країни — «Рівер Плейт» з 33 титулами і «Бока Хуніорс» з 24 чемпіонськими титулами[75]. Легендами світового футболу є аргентинці Дієго Марадона та Ліонель Мессі. З 2000-х років в країні набули популярності ще й футзал і пляжний футбол.

Баскетбол є другим за популярністю видом спорту, низка баскетболістів грають в Національній баскетбольній Асоціації США та Європейських лігах, в тому числі: Ману Джінобілі, Андрес Носьйоні, Карлос Дельфіно, Луїс Скола і Фабрісіо Оберто. Збірна Аргентини з баскетболу (чоловіки) виграла золото на Олімпіаді 2004 року і бронзову медаль в олімпійському турнірі 2008 року. В наш час[коли?] Аргентина займає перше місце в Міжнародній федерації баскетболу. Збірна Аргентини з регбі відома, як «Лос-пумас» («пуми»), з багатьма гравцями, що грають в Європі, двічі перемагали збірну Франції в 2007 році на Кубку світу з регбі й стали там третьою командою. Наразі, в країні налічується близько 70 000 регбістів й збірна країни входить в шістку лідерів світового регбі.

Серед інших видів спорту, що культивуються в Аргентині — хокей на траві (особливо серед жінок), теніс, автоперегони, бокс, волейбол, поло і гольф. Автоперегони займають важливе місце в симпатіях аргентинців, в першу чергу, завдяки Хуану Мануель Фанхіо — видатного спортсмена в цьому виді спорту, який здобував у 1950-х роках, п'ять світових титулів у Формулі 1. Кінні перегони мають своїх прихильників також, а Збірна команда Аргентини з поло добивалася значних міжнародних успіхів, принісши дві золоті медалі в Олімпійських іграх країні та численні нагороди на світових кінно-спортивних форумах.

Тенісисти Аргентини здобували багато трофеїв після спалаху Гільєрмо Віласа в чоловічому тенісі в 1970 році і Габріели Сабатіні в період 1980 — 1990 років, що спричинило до справжнього тенісного буму в країні. Наслідком цього стали наступні успіхи тенісистів: Давида Налбандяна, Хуана-Мартіна дель Потро, Гастона Гаудіо, Гільєрмо Корія і Паоли Суарес, та й Світовий Командний Кубок з тенісу (World Team Cup) Збірна Аргентини з тенісу вигравала тричі, останній раз в 2007 році.

У світі відома й аргентинська школа боксу, що дала близько 30 успішних боксерів. Найпомітніший Карлос Монсон, який панував в середній вазі між 1970 — 1977 роках, а загалом, боксери на Олімпійських іграх здобули 7 золотих медалей, 7 срібних і 10 бронзових.

Туризм та відпочинок

[ред. | ред. код]
Докладніше: Туризм в Аргентині
Куева-де-лас-Манос
Національний парк Талампая

У 2006 на туристичну галузь Аргентини припадало 7,41 % ВВП. Згідно з даними Всесвітньої туристичної організації у 2010 році країну відвідало 5,17 млн іноземних туристів, що принесли 3,3 мільйони доларів до державної казни[76]. Аргентиною є другою за туристичною популярністю країною у Південній Америці (після Бразилії).

Найпопулярнішою туристичною атракцією Аргентини є місто Буенос-Айрес. У 2007 році його відвідали 5 250 000 туристів. Іншими туристичними центрами є водоспад Ігуасу та інші об'єкти, внесені до Списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО: Національний парк Лос-Гласьярес (зокрема льодовик Періто-Морено), єзуїтські місії регіону Ґуарані, Куева-де-лас-Манос, півострів Вальдес, провінціальний парк Ісчіґуаласто, національний парк Талампая, єзуїтський квартал і місії Кордови, Кебрада-де-Умауака.

Аргентина має багато гірськолижних курортів, найвизначнішими з яких є Барілоче та Лас-Леньяс.

На атлантичному узбережжі Аргентини розміщуються відомі морські курорти, зокрема Мар-дель-Плата.

Відносини України й Аргентини

[ред. | ред. код]
Докладніше: Українсько-аргентинські відносини

Важливе значення розвитку українсько-аргентинських відносин для обох країн зумовлене рядом історичних факторів. Аргентина першою серед країн Латинської Америки 5 грудня 1991 року визнала незалежність України[77] і першою в регіоні встановила з нею дипломатичні відносини 6 січня 1992 року[78]. Аргентина також була першою країною у світі, яка визнала Українську Народну Республіку і встановила з нею дипломатичні відносини у лютому 1921 року[79]. З березня 1993 року у Буенос-Айресі діє Посольство України, а з травня 1993 року в Києві — відповідно аргентинське посольство. В Аргентині постійно проживає сьома за чисельністю українська діаспора у світі, яка налічує понад 300 тисяч осіб[78][80]. Україна й Аргентина мають давні зв'язки, які, зважаючи на потребу зміцнення позицій України на міжнародній арені і впливовість Аргентини, а також взаємодоповнювальний характер їхніх економік, є пріоритетним напрямком розвитку зовнішньої політики обох країн. Історичний досвід Аргентини у становленні національної економіки і утвердженні її як суб'єкта міжнародних відносин багато в чому може стати корисним у визначенні Україною власної моделі входження у міжгосподарські зв'язки світу.

Українці в Аргентині

[ред. | ред. код]
Українці провінції Місьйонес
Докладніше: Українці в Аргентині

Еміграція українців в Аргентину почалася з кінця XIX ст. У 1904—05 рр. з Бразилії в Аргентину переселилося близько 5 тис. вихідців з Чернігівщини. Особливо великий потік еміґрантів із Заходу України був у 1924—32 рр. Українці селилися переважно на незаселених лісистих землях двох північних провінцій — Місьйонесу і Чако, де вони склали більшість сільського населення. Основне заняття українців у провінції Чако було вирощування бавовнику, в Місьйонес — тютюну і чаю. У провінції Мендоса, де українці також поселялись компактною групою, вони займалися виноградарством, садівництвом, городництвом. Багато українських родин у степових провінціях Аргентини займалися хліборобством. Досить велика група українців почала працювати на промислових підприємствах Буенос-Айреса та його передмість.

Література

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Архівована копія (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 13 червня 2004. Процитовано 13 червня 2004.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. ↑ а б в Архівована копія. Архів оригіналу за 10 травня 2021. Процитовано 10 липня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. ↑ Abad de Santillán, 1971, с. 17.
  4. ↑ Crow, 1992, с. 128.
  5. ↑ Levene 1948, p. 11: "[After the Viceroyalty became] a new period that commenced with the revolution of 1810, whose plan consisted in declaring the independence of a nation, thus turning the legal bond of vassalage into one of citizenship as a component of sovereignty and, in addition, organizing the democratic republic."; Sánchez Viamonte 1948, pp. 196–97: "The Argentine nation was a unity in colonial times, during the Viceroyalty, and remained so after the revolution of May 1810. [...] The provinces never acted as independent sovereign states, but as entities created within the nation and as integral parts of it, incidentally affected by internal conflicts."; Vanossi 1964, p. 11: "[The Argentine nationality is a] unique national entity, successor to the Viceroyalty, which, after undergoing a long period of anarchy and disorganization, adopted a decentralized form in 1853–1860 under the Constitution."
  6. ↑ Departamento de Derecho y Ciencias Políticas de la Universidad Nacional de La Matanza (14 листопада 2011). Historias de inmigrantes italianos en Argentina (Spanish) . infouniversidades.siu.edu.ar. Архів оригіналу за 26 грудня 2021. Процитовано 16 серпня 2020. Se estima que en la actualidad, el 90% de la población argentina tiene alguna ascendencia europea y que al menos 25 millones están relacionados con algún inmigrante de Italia.
  7. ↑ Italiani nel Mondo: diaspora italiana in cifre [Italians in the World: Italian diaspora in figures] (PDF) (італ.). Migranti Torino. 30 квітня 2004. Архів оригіналу (PDF) за 27 February 2008. Процитовано 22 вересня 2012. [Архівовано 2008-02-27 у Wayback Machine.]
  8. ↑ O.N.I. — Department of Education of Argentina [Архівовано 15 вересня 2008 у Wayback Machine.]
  9. ↑ а б Bolt та Van Zanden, 2013.
  10. ↑ Díaz Alejandro, 1970, с. 1.
  11. ↑ Bartenstein, Ben; Maki, Sydney; Gertz, Marisa (11 вересня 2019). One Country, Eight Defaults: The Argentine Debacles. Bloomberg News. Архів оригіналу за 13 грудня 2019. Процитовано 13 грудня 2019.
  12. ↑ Report for Selected Countries and Subjects. imf.org. April 2018. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 29 липня 2020.
  13. ↑ Bolt, Jutta; Inklaar, Robert; de Jong, Herman; van Zanden, Jan Luiten (2018). Rebasing ‘Maddison’: new income comparisons and the shape of long-run economic development (вид. 2018). Maddison Project Database. Архів оригіналу за 5 травня 2020. Процитовано 15 травня 2020.
  14. ↑ The tragedy of Argentina – A century of decline. The Economist. Архів оригіналу за 21 травня 2020. Процитовано 15 травня 2020.
  15. ↑ Becoming a serious country. The Economist. London. 3 червня 2004. Архів оригіналу за 20 March 2014. Argentina is thus not a "developing country". Uniquely, it achieved development and then lost it again.
  16. ↑ Wood 1988, p. 18; Solomon 1997, p. 3.
  17. ↑ Huntington 2000, p. 6; Nierop 2001, p. 61: "Secondary regional powers in Huntington's view (Huntington, 2000, p. 6) include Great Britain, Ukraine, Japan, South Korea, Pakistan, Saudi Arabia and Argentina."; Lake 2009, p. 55: "The US has created a foundation upon which the regional powers, especially Argentina and Brazil, can develop their own rules for further managing regional relations."; Papadopoulos 2010, p. 283: "The driving force behind the adoption of the MERCOSUR agreement was similar to that of the establishment of the EU: the hope of limiting the possibilities of traditional military hostility between the major regional powers, Brazil and Argentina."; Malamud 2011, p. 9: "Though not a surprise, the position of Argentina, Brazil's main regional partner, as the staunchest opponent of its main international ambition [to win a permanent seat on the UN Security Council] dealt a heavy blow to Brazil's image as a regional leader."; Boughton 2012, p. 101: "When the U.S. Treasury organized the next round of finance meetings, it included several non-APEC members, including all the European members of the G7, the Latin American powers Argentina and Brazil, and such other emerging markets as India, Poland, and South Africa."
  18. ↑ Morris 1988, p. 63: "Argentina has been the leading military and economic power in the Southern Cone in the Twentieth Century."; Adler & Greve 2009, p. 78: "The southern cone of South America, including Argentina and Brazil, the two regional powers, has recently become a pluralistic security community."; Ruiz-Dana et al. 2009, p. 18: "[...] notably by linking the Southern Cone's rival regional powers, Brazil and Argentina."
  19. ↑ https://www.indec.gob.ar/ftp/cuadros/poblacion/cnphv2022_resultados_provisionales.pdf
  20. ↑ http://docs.google.com/gview?a=v&q=cache:gkeNouYKvnoJ:shial.colmex.mx/textos/JoseCarlosChiaramonte.pdf+%22el+patriota+argentino%22+%22no+es+sanjuanino%22&hl=es&gl=ar&sig=AFQjCNGpLmF1EUxpnvnUlmWoXPcfXOfbfQ[недоступне посилання з лютого 2019]
  21. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 4 червня 2011. Процитовано 27 лютого 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  22. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 10 липня 2008. Процитовано 29 квітня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  23. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 8 липня 2008. Процитовано 29 квітня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  24. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 13 червня 2011. Процитовано 4 квітня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  25. ↑ а б Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 13 листопада 2010. Процитовано 23 січня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  26. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 3 вересня 2017. Процитовано 25 травня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  27. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 30 травня 2016. Процитовано 28 травня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  28. ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 20 травня 2021. Процитовано 10 липня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  29. ↑ а б Архівована копія. Архів оригіналу за 10 липня 2021. Процитовано 10 липня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  30. ↑ http://www.inversiones.gov.ar/ppt/recursosnaturales.ppt[недоступне посилання з лютого 2019]
  31. ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 15 січня 2018. Процитовано 14 січня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  32. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 24 листопада 2007. Процитовано 24 листопада 2007.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  33. ↑ а б в г Архівована копія. Архів оригіналу за 23 червня 2012. Процитовано 24 березня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2012-06-19 у Wayback Machine.]
  34. ↑ а б в г д е ж и Архівована копія. Архів оригіналу за 23 червня 2012. Процитовано 24 березня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2012-06-19 у Wayback Machine.]
  35. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 13 липня 2011. Процитовано 24 березня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2011-07-13 у Wayback Machine.]
  36. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 19 червня 2006. Процитовано 24 березня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2006-06-19 у Wayback Machine.]
  37. ↑ http://faostat.fao.org/faostat/servlet/XteServlet3?Areas=%3E862&Items=83&Elements=51&Years=2005&Years=1995&Years=1985&Format=Table&Xaxis=Years&Yaxis=Countries&Aggregate=&Calculate=&Domain=SUA&ItemTypes=Production.Crops.Primary&language=EN[недоступне посилання]
  38. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 15 листопада 2011. Процитовано 24 березня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2011-11-15 у Wayback Machine.]
  39. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 28 липня 2011. Процитовано 28 липня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  40. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 13 травня 2009. Процитовано 24 березня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  41. ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 8 вересня 2008. Процитовано 4 травня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2008-09-08 у Wayback Machine.]
  42. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 12 червня 2007. Процитовано 26 січня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2009-05-03 у Wayback Machine.]
  43. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 12 червня 2007. Процитовано 26 січня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2009-05-03 у Wayback Machine.]
  44. ↑ http://www.aerolíneas.com.ar/arg/main.asp?idSitio=AR&idPagina=2&idIdioma=es#
  45. ↑ а б Архівована копія. Архів оригіналу за 23 липня 2013. Процитовано 4 травня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  46. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 11 червня 2008. Процитовано 26 січня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  47. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 20 грудня 2010. Процитовано 24 грудня 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  48. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 20 грудня 2010. Процитовано 24 грудня 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  49. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 22 грудня 2010. Процитовано 24 грудня 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  50. ↑ а б Архівована копія. Архів оригіналу за 8 жовтня 2015. Процитовано 24 грудня 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  51. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 17 квітня 2012. Процитовано 24 грудня 2010.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  52. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 23 липня 2011. Процитовано 4 квітня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  53. ↑ https://www.ipsos.com/sites/default/files/ct/news/documents/2023-05/Ipsos%20Global%20Advisor%20-%20Religion%202023%20Report%20-%2026%20countries.pdf
  54. ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 25 листопада 2018. Процитовано 31 березня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  55. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 21 квітня 2022. Процитовано 25 травня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  56. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 1 квітня 2018. Процитовано 31 березня 2018.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  57. ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 14 липня 2011. Процитовано 19 квітня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  58. ↑ Educación Inicial (іспанською) . Архів оригіналу за 11 лютого 2018. Процитовано 12 лютого 2018. [Архівовано 2018-02-11 у Wayback Machine.]
  59. ↑ Calendario Escolar 2018 (іспанською) . 2018. Архів оригіналу за 11 лютого 2018. Процитовано 12 лютого 2018.
  60. ↑ COPES, Ana Beatriz (2017). Sistema EDUCATIVO NACIONAL Informe Estadístico 2016 (PDF) (іспанською) . Архів оригіналу (PDF) за 17 квітня 2018. Процитовано 12 лютого 2018.
  61. ↑ без урахування університетів
  62. ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 26 червня 2011. Процитовано 4 травня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  63. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 14 листопада 2009. Процитовано 4 травня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  64. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 3 лютого 2012. Процитовано 23 травня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2012-02-03 у Wayback Machine.]
  65. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 6 листопада 2020. Процитовано 4 травня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  66. ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 6 липня 2011. Процитовано 4 травня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  67. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 25 жовтня 2012. Процитовано 25 травня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2012-10-25 у Wayback Machine.]
  68. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 4 травня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  69. ↑ Argentine sport. Argentina.ar. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 1 вересня 2009. [Архівовано 2009-10-23 у Wayback Machine.]
  70. ↑ Argentina. Fédération Internationale de Football Association. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 1 вересня 2009.
  71. ↑ Brazil is the Champion of America. South American Football Confederation. Процитовано 1 вересня 2009. {{cite web}}: Недійсний |deadurl=404 (довідка)
  72. ↑ Argentina: country information. Fédération Internationale de Football Association. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 1 вересня 2009.
  73. ↑ Argentine soccer players exported abroad. Argentina.ar. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 1 вересня 2009. [Архівовано 2011-03-25 у Wayback Machine.]
  74. ↑ Fédération Internationale de Football Association. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 2009-09-01..
  75. ↑ Primera División — Campeones. Argentine Football Association. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 1 вересня 2009.
  76. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 13 серпня 2014. Процитовано 26 березня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2014-08-13 у Wayback Machine.]
  77. ↑ Ucrania. Si a la independencia // La Nacion. — 1991. — 05 de diciembre.
  78. ↑ а б Архівована копія. Архів оригіналу за 4 липня 2015. Процитовано 12 квітня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2015-07-04 у Wayback Machine.]
  79. ↑ Василик М. Українські поселення в Аргентині / М. Василик. − Мюнхен: Укр. вільний ун-т, 1982.
  80. ↑ Vasylyk M. Inmigracion Ucrania en la Republica Argentina. Una comunidad por dentro / M. Vasylyk. − Buenos Aires: Lumen, 2000.

Посилання

[ред. | ред. код]
Аргентина
у сестринських Вікіпроєктах
wikt: Означення у Вікісловнику?
q: Цитати у Вікіцитатах?
n: Новини у Вікіновинах?
voy: Аргентина у Вікімандрах?
CMNS: Аргентина у Вікісховищі?
Болівія Болівія
Парагвай Парагвай 		Бразилія Бразилія
Уругвай Уругвай
Чилі Чилі Атлантичний океан
Чилі Чилі Чилі Чилі
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Аргентина&oldid=44116261