Перейти до основного вмісту
Життя після полону

Воєнні злочини РФ: українські експолонені об’єднуються, аби звільнити інших

«Уявіть, що двічі на день ви чекаєте у черзі на побиття (…) Зараз, поки ми тут сидимо, цивільні зазнають тортур», — розповідає експолонений Максим Колесников. Разом з Владиславом Буряком, який потрапив у полон ще в 16 років, вони звертаються за міжнародною підтримкою під час Глобального Саміту миру. Проте, на думку омбудсмена Дмитра Лубінця, РФ досі має вплив на світові безпекові організації.

Президент України Володимир Зеленський разом з Сергієм Гайдаржи, Владиславом Буряком та Максимом Колесниковим під час Глобального саміту миру
Президент України Володимир Зеленський разом з Сергієм Гайдаржи, Владиславом Буряком та Максимом Колесниковим під час Глобального саміту миру © Max Kolesnikov / facebook
Реклама

«Востаннє коли ми проводили обмін, повернули 75 в’язнів війни. Серед них —  24-річна дівчина. Вона провела у російському полоні понад два роки. Вона ніколи не воювала проти РФ, була звичайною поліцейською у Маріуполі. Згідно з міжнародним законом та Женевською конвенцією, вона не є військовополоненою. Але Росія сприймала її саме так. Ця дівчина говорила, що усі ці два роки вона піддавалась сексуальному насиллю з боку російських солдат», — розповідає Дмитро Лубінець на панельній дискусії під час Глобального саміту миру у Швейцарії.

За словами омбудсмена, люди, які перебувають у російському полоні, увесь час піддаються тортурам.

Доброволець з Київщини, Максим Колесников, пережив це особисто. Він потрапив у полон у березні 2022 і пробув у неволі 11 місяців.

Щоденне насилля

«Камери перевіряли одна за одною, і близько години ви чуєте, як російські охоронці б’ють хлопців у інших камерах. І ви чекаєте на свою чергу. Після цього ви стоїте в коридорі між двома цивільними (бо у моїй камері 14 людей і четверо з них — цивільні), а поруч з вами 65-річна людина — Миколай Олександрович. Він досі у полоні. Накачаний російський охоронець б’є його, але ти нічого не можеш зробити, бо тебе теж б’ють», — згадує Колесников.

Так тривало кілька місяців. Бранцям дозволяли дві хвилини душу раз на тиждень. Кожного дня наглядачі в’язниці розповідали, що більша частина України вже захоплена, а президент вбитий. Полонених морили голодом, даючи лише 600 грам їжі на добу. Так Максим втратив 32 кілограми.

Максим Колесников після звільнення з російського полону
Максим Колесников після звільнення з російського полону © Координаційний штаб із поводження з військовополоненими

Його світлина із яблуком після звільнення облетіла увесь інтернет. Тепер чоловік активно розповідає про свій досвід, аби постійно нагадувати про російські воєнні злочини.

«Одна з моїх задач тут та на інших майданчиках — розповідати усім країнам про важливість дотримання прав людини та гуманізму. І країни, які підтримують ці цінності, мають натиснути на Росію заради змін. Зараз, поки ми тут сидімо, цивільні зазнають тортур. Вони мають бути звільненні без жодних умов», — закликає Колесников.

Камери для побиття і тортур були колишнім «місцем роботи» ще одного полоненого — Владислава Буряка. Російські окупанти викрали його у квітні 2022 року на блокпосту у Василівці на Запоріжжі. Під час евакуації у тоді ще неповнолітнього хлопця знайшли на телефоні відео зі зверненнями до родин російських військовополонених.

За це Владислав потрапив у неволю і мав чистити катівні.

«Найважчим було не показувати свої емоції. Я постійно посміхався, показував російським військовим, що мені нормально, наче, звичайна робота. Разом з цим у мене була й інша робота. Коли охоронці не бачили, я відкривав маленькі віконця у камерах, щоб передати полоненим інформацію, цигарки або просто дати подихати свіжим повітрям. Я розумів, якщо побачать, що я роблю — мене питатимуть або вб’ють», — згадує Владислав.

Владислав Буряк з батьком після звільнення з полону. 2022 рік
Владислав Буряк з батьком після звільнення з полону. 2022 рік © Олег Буряк / facebook

Після звільнення з полону він хоче стати дипломатом і працювати зі всесвітніми організаціями. Владислав вірить, що разом вдасться створити механізм, який захистив би права людей та допоміг би врятувати українців, зокрема дітей, з неволі.

Загальну кількість людей, які зазнали насилля з боку РФ, наразі важко підрахувати. Проте дедалі нові історії жертв та свідків допомагають зібрати повну картину методів Росії в Україні.

Міжнародний вплив

«Я живий свідок того, що РФ робить у нашій країні», — каже Сергій Гайдаржи. Другого березня 2024 року у багатоповерхівку, де він жив з родиною, вдарив російський дрон.

Це був перший випадок, коли «шахед» спричинив настільки смертоносні наслідки.

«Я заснув з нашою донькою у її спальні, вона іноді просить, щоб ми засинали разом. Дружина заснула з меншим у нашій спальні. Щойно ми заснули, я прокинувся від звуку «шахеду», що наближався. Ми з донькою залишились живими, а дружина з сином опинились під завалами. Тієї ночі загинуло 12 осіб, зокрема, п’ятеро дітей. Зруйновано 18 квартир. Це були звичайні люди. Дрон був запрограмований, аби долетіти саме до точки зіткнення. Це відкритий терор. Моя історія – це лише маленька частина того, що відбувається по всій нашій країні», — розповідає Сергій.

Сергій Гайдаржи із силуетом загиблої дружини та сина.
Сергій Гайдаржи із силуетом загиблої дружини та сина. © Ірина Геращенко / facebook

Після трагедії йому вдалося зустрітися із Майком Джонсоном, спікером Палати представників США. У той час у Білому домі якраз тривали дебати щодо нової допомоги Україні.

Сергій, Владислав та Максим — одні з небагатьох жертв РФ, яким вдалося вижити і розповісти про свій досвід на широкий загал.

За даними українського уряду, у російському полоні досі перебуває близько 40 тисяч цивільних, і ця цифра постійно збільшується. Ще понад 12 тисяч осіб були вбиті.

Загалом з 24 лютого 2022 року Генпрокуратура зафіксувала майже 130 000 випадків воєнних злочинів РФ. Це десь 150 воєнних злочинів на добу або понад шість на годину.

«Коли ми кажемо про відновлення справедливості, це потрібно не лише для України, але для всесвітньої системи правопорядку. Світ був шокований тими злочинами, які РФ скоїла на Київщині. Буча, Ірпінь, Гостомель – стали синонімами терору та масових вбивств. З того часу ми побачили ті ж самі методи і в інших звільнених містах, які були окуповані Росією. Це не залишає сумнівів — російські злочини не були випадковістю. Це частина їхньої політики зі знищення української ідентичності», — вважає генеральний прокурор України Андрій Костін.

Уряд України та жертви російського терору вже неодноразово звертали увагу світу на воєнні злочини РФ. Проте, маючи право вето та певну підтримку в ООН та інших організаціях, Росії вдається пом’якшувати міжнародний тиск.

Один з яскравих прикладів, на думку Дмитра Лубінця — це те, що Росія має трьох офіційних представників в Організації з безпеки та співробітництва в Європі (OSCE).

«Можете уявити, три особи, які мають офіційний статус представників OSCE, мають дипломатичний паспорт РФ і спонсоруються Росією. А ми декілька років не можемо повернути людей з полону. А найбільш цинічне, що росіяни — досі члени цієї організації. І голова цієї організації говорив мені: "Дмитро, чи можете ви щось зробити, щоб витягнути цивільних з російського полону?"» — розповідає Лубінець.

Доки ж гуманітарні організації думають, як повернути полонених цивільних або викрадених українських дітей з Росії, тортури у затінках катівень тривають, зауважують експерти.

Спеціальна доповідачка ООН Еліс Джил Едвардс назвала території України «гарячою точкою на мапі катувань». Вона підтвердила, що переважна більшість полонених зазнають тортур. Проте Росія ігнорує усі запити ООН щодо таких випадків.

Поділитися :
Сторінку не знайдено

Вміст, до якого ви намагаєтеся отримати доступ, не існує або більше не доступний.