Перейти до вмісту

Йосиф Теофіл Теодорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Йосиф Теофіл Теодорович
Йосиф Теофіл Теодорович
Народився25 липня 1864(1864-07-25)
с. Живачів, нині Тлумацький район, Івано-Франківська область, Україна
Помер4 грудня 1938(1938-12-04) (74 роки)
Львів
ПохованняЛичаківський цвинтар[1]
ГромадянствоАвстро-Угорщина Австро-УгорщинаПольща Польща
Національністьвірменин
Місце проживанняЛьвів
Діяльністьрелігійний діяч
Галузьecclesiastical hierarchyd[2], богослів'я[2] і політика[2]
Alma materЧНУ імені Юрія Федьковича і Вища духовна семінарія Львівської архидієцезії
Науковий ступіньдоктор богослов'я
Знання мовпольська[3][2][4]
ЧленствоНаціональна ліга[d]
Посадаархієпископ Львівської архиєпархії Вірменської католицької церкви
Термін19021938
ПопередникІсаак Микола Ісакович
Наступникпосада вакантна
ПартіяChristian National Partyd і Народно-національний союзd
Конфесіякатолик
РідТеодоровичі
НагородиKrzyż Komandorski Z Gwiazdą Orderu Odrodzenia Polski
Герб
Герб

Герб Теодоровиів «Серце» (Serce)

Йосиф Феофіл Теодорович (пол. Józef Teofil Teodorowicz, вірм. Յովսէփ Թէոֆիլ Թէոդորովիչ, 1864, с. Живачів нині Тлумацький район Івано-Франківська область — 1938, Львів) — архієпископ львівський Вірменської католицької церкви.

Біографія

Народився у шляхетській родині вірменського походження у селі Живачові на Покутті (Австрійська імперія, тепер Тлумацький район Івано-Франківська область, Україна).

Закінчив цісарсько-королівську гімназію у Станиславові, навчався на юридичному факультеті Чернівецького університету, але пережив кризу віри та пішов навчатися до духовної семінарії у Львові. Був священиком у Бережанах та Львові.

30 травня 1901 року відбулись вибори Львівського Вірменського архієпископа. Отримав під час голосування 12 голосів «за», інши претендент — Богдан Давидович — 10.[5]

У неділю 19 червня 1904 Митрополит Андрей Шептицький, Перемиський Владика Костянтин Чехович і Архієпископ вірменського обряду Йосиф Теодорович довершили інсталяцію новопризначеного Владики Григорія Хомишина у Станіславській катедрі.[6]

1912 р. отримав звання доктора теології.

Був активним політиком польської орієнтації в часи Австро-Угорщини (посол до Галицького крайового сейму у Львові та Палати панів — верхньої палати австрійського парламенту), а вже у II Речі Посполитій — послом до Сейму та сенатором (відмовився від мандату на вимогу Папи римського). Проте надалі був активним у політичному житті країни, а також міжнародних церковних зв'язках. У 1928 — 1930 рр. проводив капітальний ремонт львівського Вірменського собору, який був прикрашений фресками Яна Генріка Розена і мозаїками Юзефа Мегофера.

З 7 грудня 1938 р., часу смерті Теодоровича, посада архієпископа львівського Вірменської католицької церкви залишається вакантною.

Похорон архиєпископа Йосифа Теодоровича. Діонісій Каєтанович (ліворуч) насипає на труну пригоршню землі

У 2-й Речі Посполитій загальнонаціональний траур оголошували чотири рази, один із яких — на честь архієпископа Теодоровича. На власне бажання архієпископа його було поховано не традиційно — у вірменському кафедральному соборі, а на Цвинтарі захисників Львова. Цим символічним актом підкреслювалась його відданість Польщі та заслуги «в обороні польськості Львова і Східної Галичини». Похоронні відправи служили священики римо-католицької, вірменської католицької та греко-католицької церков.

У 1971 р. львівські поляки таємно пересли труну з тілом Теодоровича до приватної гробниці на Личаківському цвинтарі, саме перед знищенням Цвинтаря захисників Львова.

У 2008 р. польський Сенат прийняв спеціальну ухвалу на честь Теодоровича, назвавши його «героїчним патріотом», «уособленням найкращих традицій Речі Посполитої». 7 червня 2011 р. його було перепоховано на Цвинтарі захисників Львова.

Відзнаки

Див. також

Примітки

  1. Cmentarz Łyczakowski we Lwowie — С. 192.
  2. Перейти до: а б в г Чеська національна авторитетна база даних
  3. Identifiants et RéférentielsABES, 2011.
  4. CONOR.Sl
  5. Lewicki K. Dawidowicz Bohdan (1858—1933) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1937. — T. IV/1, zeszyt 16. — S. 464. (пол.)
  6. Kronika. Konsekracja // Kurjer Stanisławowski. — 1904. — № 977 (12 czerwca). — S. 2. (пол.)
  7. Order Odrodzenia Polski. Trzechlecie pierwszej kapituły 1921—1924. — Warszawa : Drukarnia Państwowa, 1926. — S. 15.

Посилання

Доступні мови
Завантаження...