«Аквіла» (італ. Aquila) — лідер ескадрених міноносців ВМС Італії першої половини XX століття однойменного типу.

«Аквіла»
Aquila
Служба
Тип/клас Лідер ескадрених міноносців типу «Аквіла»
Держава прапора Королівство Італія
Іспанія Іспанія
Належність Королівські ВМС Італії
ВМС Іспанії
Закладено 11 березня 1914 року
Спущено на воду 26 липня 1916 року
Введено в експлуатацію 8 лютого 1917 року
Виведений зі складу флоту 1950 рік
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж 1 750 тонн (стандартна)
1 820 тонн (повна)
Довжина 94,7 м
Ширина 9,5 м
Осадка 3,6 м
Технічні дані
Рухова установка 2 × парові турбіни «Tosi»
5 × парових котлів «Thornycroft»
Гвинти 2
Потужність 40 000 к.с.
Швидкість 34,2 вузлм
Автономність плавання 1 700 миль на швидкості 15 вузлів
Екіпаж 145
Озброєння
Артилерія 3 × 152/40-мм гармати «QF 6 in/40»
4 x 76/40-мм гармати «76/40 Mod. 1916 R.M.»
Торпедно-мінне озброєння 4 ( 2 x 2) × 450-мм торпедні апарати
24-44 міни

Історія створення

ред.

Корабель був замовлений Румунією у 1913 році[1] і отримав назву «Vigor». Закладений 11 березня 1914 року на верфі «Cantieri Pattison» в Неаполі.

Зі вступом Італії у Першу світову війну недобудований корабель був реквізований ВМС Італії і перейменований на «Аквіла». Спущений на воду 26 липня 1916 року, вступив у стрій 8 лютого 1917 року. У складі ВМС Італії класифікувався як «легкий крейсер-розвідник» (італ. Esploratore leggero).

Історія служби

ред.

У складі ВМС Італії

ред.

В ніч з 14 на 15 травня 1917 року австро-угорські кораблі намагались прорвати блокаду протоки Отранто та перехопити італійський конвой в Албанію. О 5:30 ранку італійські есмінці «Аквіла», «Карло Альберто Раккія», «Інсідіозо», «Імпавідо», «Індоміто», крейсер «Марсала», а також британські крейсери «Ліверпуль» та «Дартмот» вирушили з Бріндізі, і о 7:45 були помічені австро-угорськими есмінцями «Чепель» та «Балатон». О 8:10 «Аквіла» з одним з есмінців відкрили вогонь по ворожих кораблях. Вони пошкодили есмінець «Балатон», але незабаром «Аквіла» також був уражений ворожим снарядом, який вибухнув в котельному відділені. Внаслідок вибуху загинули 7 моряків, корабель втратив хід][2]. Близько 9 години ранку австро-угорські крейсери «Гельголанд», «Сайда» і «Новара», переслідувані британо-італійським флотом, проходили неподалік знерухомленого «Аквіла», але есмінці та крейсери зайняли позицію між ним та ворожими кораблями. Після закінчення бою «Аквіла» був відбуксирований в порт.

У ніч з 4 на 5 жовтня 1917 року «Аквіла» та «Карло Альберто Раккія» підтримували повітряний наліт на Котор[2].

19 жовтня того ж року «Аквіла» разом з однотипним есмінцем «Спарвіеро», британськими крейсерами «Глостер» і «Ньюкасл», італійськими есмінцями «Індоміто», «Антоніо Мосто», «Джузеппе Міссорі», а також французькими «Командан Рів'єр», «Біссон» і «Командан Борі» вирушили з Бріндізі для переслідування групи австро-угорських кораблів (крейсер «Гельголанд», есмінці «Ліка», «Тріглав», «Татра», «Чепель», «Ор'єн», «Балатон»), які вирушили з Котору для атаки італійських конвоїв[2]. «Гельголанд» і «Ліка», не зустрівши конвоїв, вирушили до Бріндізі, щоб виманити італійські кораблі в зону дії своїх підводних човнів. Після тривалого переслідування італійські кораблі повернулись у свій порт[2].

28 листопада есмінці «Спарвіеро», «Аквіла», «Анімозо», «Арденте», «Ардіто», «Джузеппе Чезаре Абба», «Джованні Ачербі», «Вінченцо Джованні Орсіні», «Аудаче», «Джузеппе Сірторі» і «Франческо Стокко» вирушили з Венеції для переслідування австро-угорської ескадри у складі есмінців «Штрайтер», «Гусар», «Дукла» та 4 міноносців, яка обстріляла залізницю поблизу гирла річки Метауро. Італійські кораблі розпочали переслідування, але наздогнали ворожі кораблі занадто близько до Поли[2].

10 березня 1918 року есмінці «Аквіла», «Джузеппе Сірторі», «Франческо Стокко», «Арденте» і «Ардіто» прикривали атаку торпедних катерів на порт Бакар[2].

5 вересня 1918 року есмінці «Спарвіеро», «Ніббіо», та «Аквіла» супроводжували міноносці «8 PN» і «12 PN», які мали атакувати австро-угорські судна поблизу Дураццо[2].

2 жовтня «Спарвіеро», «Ніббіо» і «Аквіла» разом з іншими кораблями патрулювали поблизу Дураццо на випадок контратаки ворожого флоту та обстрілу міста, де перебували італійські та британські війська.

У 1927 році корабель був модернізований, п'ять 152-мм гармат були замінені на чотири 120-мм[1].

У складі ВМС Іспанії

ред.

У жовтні 1937 року, під час громадянської війна в Іспанії, корабель (разом з однотипним «Спарвіеро», який отримав назву «Сеута») був переданий франкістам, але офіційно це було оформлено 6 січня 1939 року. У складі ВМС Іспанії корабель отримав назву «Мелілья».

У 1938 році корабель був перекласифікований в есмінець[3] Він займався в основному ескортом кораблів. У 1938 році «Мелілья» разом з есмінцем «Сеута» і крейсером «Канаріас» взяв участь в бою проти есмінця республіканців «José Luis Diaz».

Після закінчення війни «Мелілья» використовувався як навчальний корабель[4].

У 1950 році корабель був виключений зі складу флоту і зданий на злам.

Посилання

ред.

Література

ред.
  • Conway's All the World's Fighting Ships, 1906—1921. — London: Conway Maritime Press, 1985. — ISBN 0 85177 245 5 (англ.)

Примітки

ред.
  1. а б Pier Paolo Ramoino, Gli esploratori italiani 1919-1938 su Storia Militare n. 204 – settembre 2010.
  2. а б в г д е ж Franco Favre, La Marina nella Grande Guerra. Le operazioni navali, aeree, subacquee e terrestri in Adriatico, pp. 193-197-202-204-222-253-255-271.
  3. Esploratori e Navigatori [Архівовано 3 липня 2020 у Wayback Machine.].
  4. La flota italiana de Franco.