Вікіпедія

Ґадзінський Володимир Антонович

український поет, прозаїк, критик, публіцист, літературознавець, журналіст, перекладач

Володимир Антонович Ґадзінський
ПсевдонімЙосиф Гріх[1][2], Оскар Редінг[1][2], Триліський[2] і Стефан Трипільський[1]
Народився21 серпня 1888(1888-08-21) або 1888[3]
Краків, Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина
Помер11 серпня 1932(1932-08-11) або 1932[3]
Одеса, Одеська область, Українська СРР, СРСР
Країна Австро-Угорщина
 СРСР
Національністьєвреї[4]
Діяльністьпоет, публіцист, прозаїк, критик, перекладач
Сфера роботитворче та професійне письмоd[3], літературознавство[3], публіцистика[3] і видавнича справа[3]
Мова творівукраїнська
Роки активності1908–1932
Жанрвірш, поема, повість, літературна критика
Magnum opus«Айнштайн», «Заклик Червоного Ренесансу», «Не-абстракти», «Фраґменти стихії»
CMNS: Ґадзінський Володимир Антонович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Володи́мир Анто́нович Ґадзі́нський (псевдоніми — Йосиф Гріх, Оскар Редінг, Триліський[5], Стефан Трипільський[6]; 21 серпня 1888(1888-08-21) або 1888, Краків, Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина — 11 серпня 1932(1932-08-11) або 1932, Одеса, Одеська область, Українська СРР, СРСР) — український поет, прозаїк, критик, публіцист, літературознавець, журналіст, перекладач.
Один із зачинателів «наукової» поезії в Україні. Член «Гарту», ВУСППу.

Життєпис

ред.

Народився 21 серпня 1888(18880821) року в Кракові (на той час — Австро-Угорщина) в єврейській родині[7]. Коли майбутньому письменнику виповнилося п'ять років, сім'я переїхала до м. Станіславова (нині — Івано-Франківськ) у Східній Галичині. Там Ґадзінський закінчив реальну польську школу (1906) і вступив до Львівської вищої політехнічної школи (1907–1909).

Упродовж 1909–1910 років перебував на військовій службі, далі навчався на фізико-математичному факультеті Віденського університету (1910–1913). До початку Першої світової війни працював учителем у гімназії[8].

Від серпня 1914 року — доброволець УСС, в їх Легіоні воював на Тернопільщині в 1915–1916 роках, потрапив у російський полон. У липні-вересні 1920 року в Тарнополі, працював у «Всегалвидав». У 1920 році перебрався на Наддніпрянську Україну. Належав до літературних організацій Спілки пролетарських письменників «Гарт», «Село і місто», ВУСПП.

1918 року вступив до КП(б)У, брав активну участь у партійному й громадському житті. Редагував журнал «Пролетарська освіта» (1920). Від 1921 року — у Москві, один із засновників літгрупи «Село і місто», автор збірки поем «З дороги» (1922)[9].

1923 року виступав проти формального методу в літературознавстві. Від 1925 року— викладач одеських вищих навчальних закладів, редактор журналу «Блиски» (1928—1929).

Автор поем «УСРР», «Айнштайн», «Земля» (всі — 1925), «Заклик Червоного Ренесансу» (1926), «Розум» (1929), поетичних збірок «З дороги» (1922), «Не-абстракти» (1927), фантастичної повісті «Кінець» (1927), збірки статей і рецензій «Фраґменти стихії» (1927). У рукописі залишився роман-трилогія «Звільнення України», а підготовлені до друку «Нотатки з історії української літератури» безслідно зникли[10].

Один із лідерів «Гарту», голова одеської філії Держвидавництва України.

Як публіцист виявив себе під час літературної дискусії 1925—1928 (низка статей в журналах, кн. «На безкровнім фронті»). Автор поем «Айнштайн», «Земля» (обидві — 1925), «Заклик Червоного Ренесансу» (1926), «Розум» (1929), фантастичної повісті «Кінець» (1927) та інших праць, позначених експресіонізмом. Експериментував із вживанням у високій поезії нових, промислових слів та значень: «бунтоносний чавун», «пегас на тракторі».

Пішов із життя 11 серпня 1932 року в Одесі від хвороби серця[5] (за іншими відомостями — від сухот[7]). Існують припущення, що покінчив життя самогубством, оскільки розчарувався в комуністичних ідеалах.

Доробок

ред.

Збірки

ред.

Повісті

ред.
  • 1927 — Кінець

Оповідання

ред.
  • 1921 — Він і вона

Поеми

ред.
  • 1924 — Донбас
  • 1925 — УССР
  • 192 — Айнштайн
  • 1925 — Земля
  • 1926 — Заклик Червоного Ренесансу
  • 1929 — Розум
  • 1930 — Світло-Перекоп
  • 19… — Кривавий Млин

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в колектив авторів Енциклопедія сучасної України — Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001. — ISBN 966-02-2075-8
  2. ↑ а б в повідомлення про смерть
  3. ↑ а б в г д е Чеська національна авторитетна база даних
  4. ↑ повідомлення про смерть
  5. ↑ а б Металеві дні, 1932, с. 84.
  6. ↑ Герасимова, 2007.
  7. ↑ а б Степняк, 1932, с. 136.
  8. ↑ Автобіографії, 2015, с. 133.
  9. ↑ Віталій ГРИГОРЕНКО. «Московська трійця». Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 21 квітня 2015.
  10. ↑ День смерті українського поета, прозаїка, критика Володимира Ґадзінського[недоступне посилання з серпня 2019]

Посилання

ред.

Джерела

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ґадзінський_Володимир_Антонович&oldid=43553917