Франко Петро Іванович
Петро́ Іва́нович Франко́ (28 червня 1890, Нагуєвичі, Дрогобицький повіт[d], Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — не раніше 28 червня 1941 або 1941, невідомо) — український педагог, письменник, науковець-хімік. Учасник національно-визвольних змагань 1917—1920 (зокрема, військовий льотчик УГА). Співзасновник Пласту. Член Наукового Товариства ім. Шевченка. Депутат Верховної Ради УРСР 1-го скликання (з 1940 року). Син Івана Франка.
| Петро Франко | ||
|---|---|---|
 Поручник (обер-лейтенант) Сотник Полковник | ||
 Петро Франко у формі поручника УГА | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження | 28 червня 1890 с. Нагуєвичі, .svg){kind=small} Австро-Угорщина | |
| Смерть | не раніше 28 червня 1941 невідомо | |
| Громадянство |  ЗУНР | |
| Alma Mater | Національний університет «Львівська політехніка» | |
| Військова служба | ||
| Приналежність | ЗУНР | |
| Вид ЗС |  УГА | |
| Війни / битви | Українсько-польська війна | |
| Командування | ||
| організатор Літунського полку УГА | ||
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
 Франко Петро Іванович у Вікісховищі | ||
Життєпис
ред.
Народився 28-го червня 1890 року у с. Нагуєвичі. День народження був напередодні святого Петра, тому йому надали таке ім'я.
28-го липня 1890 року у листі до Михайла Драгоманова Іван Франко писав:
«У мене вродився третій син, прозвали ми його Петром. Жінка здорова, живе на селі з дітьми»[1]
Закінчив Львівську політехніку.
У 1911—1914 роках був учителем фізичного виховання у філії української Академічної гімназії у Львові. Восени 1911 року організовував у своїй гімназії пластові гуртки та проводив з ними спортивно-військові заняття. У 1913 році видав книжечку «Пластові ігри та забави».
З 1914 року в ранзі поручника командував сотнею Легіону УСС.
У часі листопадових боїв за Львів Франко з кулеметною сотнею знаходився на Високому Замку.
6 грудня 1918 державний секретар військових справ ЗУНР Дмитро Вітовський підписав наказ про формування Летунського відділу Галицької армії; командиром відділу став поручник Франко. З 1918 року сотник Петро Франко вів референтуру летунства в Начальній Команді Української Галицької Армії до її інтернування у 1920 році. 4 січня 1919 року, проводячи повітряну розвідку на північ від Львова на 2-місному «Альбатросі», Петро Франко був збитий ворожим літаком. Він та його другий пілот, старший десятник Роман Кавута (Клатва), залишилися живими, але потрапили у полон до поляків, були інтерновані у табір Домб'є; за золотий перстень Франко виміняв у вартового польський військовий однострій і втік із табору[2]. Створений П. Франком авіаполк збив 16 польських літаків; за заслуги в організації авіації Симон Петлюра надав військове звання полковника.
У 1922 році прибув до Відня, де займався видавничою діяльністю.
У 1922—1930 роках — професор української гімназії в Коломиї, одночасно доїжджав до Львова, де викладав в Українському таємному університеті.
У 1931—1936 — працював старшим науковим співробітником у науково-дослідному Інституті прикладної хімії в Харкові. Автор 36 зареєстрованих винаходів, переважно з галузі перероблення молока.
1936—1939 — учителював у гімназіях Львова та Яворова, викладав у торговельно-економічному інституті. У 1937 видав працю «Іван Франко зблизька». Всупереч письмового зобов'язання перед НКВС опублікував у газеті «Діло» статтю про голодомор.
Під час приєднання Західної України до УРСР був обраний у жовтні 1939 депутатом Народних Зборів Західної України.
У 1939—1941 роках працював деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі у Львові. У 1940 році обраний депутатом до Верховної Ради УРСР.
З початком радянсько-німецької війни у червні 1941 вивезений радянською владою зі Львова на схід. За одними даними, загинув 28 червня 1941 року при спробі втечі з потяга на станції Прошова біля Тернополя. За іншими — у Великому Глибочку разом з Кирилом Студинським потрапив під бомбардування нацистів та здійснили спробу втечі, однак були розстріляні конвоїром[3]. Ще одна версія — загинув у катівнях НКВД влітку того ж року. За іншими даними — спалений енкаведистами живцем у клуні разом з іншими діячами культури 18 жовтня 1941 р. в с. Старий Салтів під Харковом за два дні до зайняття німцями Харкова[4]. За даними шифротелеграми НКДБ СРСР № 11569 від 6 липня 1941 року, Петро Франко разом із Кирилом Студинським та Михайлом Донцем був заарештований у Києві співробітниками НКДБ СРСР за вказівкою Микити Хрущова. У цій шифротелеграмі виконавець пропонує розстріляти заарештованих у зв'язку з тим, що евакуація вищевказаних осіб із Києва може мати ускладнення, та просить надання негайних вказівок[5].
Місце поховання невідоме. Вписаний про пам'ять на гробівці родини Франків-Галущаків на 69 полі Личаківського цвинтаря у Львові[6].
Науковий, мистецький доробок
ред.Збирав фольклорно-етнографічні матеріали, писав оповідання.
Автор:
- підручників шведської руханки (зарядки), історії і теорії руханки;
- історичних оповідань «Махнівська попівна», «В пралісах Бразилії», «Без праці», «Дядько шкіпер»;
- спогадів «Іван Франко зблизька» (1937);
- кіносценарію за повістю «Борислав сміється» та ін.
Родина
ред.Дружина — письменниця-кулінарка, авторка рецептів Ольга Франко (Білевич).
Діти — Віра та Іванна (або Ася)[7]:
- Віра Франко (31 березня 1923, с. Полонична, нині Кам'янка-Бузького району Львівської області — 31 січня 1996, Львів) — навчалася у Львові, у школі сестер Василіянок, студентка Віденського університету (1939—1941)[7]. У вересні 1941 року за надуманим політичним звинуваченням у співпраці з органами НКВС гестапо арештувало Віру Франко, пізніше її переводять до німецького концтабору Равенсбрюк. У травні 1945 Віра Петрівна повернулася додому, але вже у вересні її знову арештовують, цього разу за звинуваченням НКВС у співпраці з ворожою розвідкою. 31 січня 1946 року була засуджена до п'яти років табору у Воркуті та довічне заслання до Сибіру. Додому змогла повернутися вже після смерті Сталіна, 27 листопада 1953 року. Реабілітована 14 грудня 1959 року[8]. Похована на Личаківському цвинтарі (поле № 4) у Львові[9].
Вшанування пам'яті
ред.- У 2008 році указом Президента України іменем Петра Франка названа 7-ма бомбардувальна авіаційна бригада Повітряних сил Збройних сил України.
- На його честь названо 65 курінь УПЮ імені Петра Франка.
- У місті Старокостянтинів, при вході до 7-ї авіаційної бригади по вулиці Миру — на бетонній плиті намалювали портрет Петра Франка, чиє ім'я носить військова частина[11][12].
- У 1990 році на фасаді Львівської комерційної академії (тепер Львівський торговельно-економічний університет; вул. Туган-Барановського, 10), де упродовж 1939-1941 років Петро Франко працював деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі було встановлено художньо-меморіальну бронзову таблицю роботи скульптора Еммануїла Миська[13].
- 24 серпня 2020 року, на день Незалежності України — у Києві у Солом'янському районі, на фасаді будинку за адресою вулиця Авіаконструктора Антонова, 7 відбулося урочисте відкриття муралу, присвяченого Петрові Франку[14][15][16][17].
- З нагоди 130-ліття від дня народження Петра Франка та до Дня захисника України 14 жовтня 2020 року на площі Літературно-меморіального музею Івана Франка в Нагуєвичах, відкрили перший пам'ятник Петрові Франку. Автор ідеї та організатор відкриття і освячення директор Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» — Богдан Лазорак. Скульптор — Іван Мисакович. Також до 130-ї річниці від дня народження П. Франка та події відкриття було виготовлено пам'ятну поштівку 1000-м тиражем авторства Андрія Сови та Романа Метельського[18].
- У місті Харків провулок Петрашівський перейменували на провулок Петра Франка.
- 11 вересня 2023 року відбулося відкриття мобільної виставки «Петро Франко. Повернення (з) легенди», що була презентованою у головному корпусі Львівського національного університету імені Івана Франка[19].
- 18 липня 2024 року вулиця Татарбунарська у Львові перейменована на вулицю Петра Франка[20].
- У місті Борислав вулицю Травневу перейменували на вулицю Петра Франка.[21]
Кіновтілення
ред.У лютому 2024 року відбулась прем'єра художнього біографічного фільму про Петра Франка «Інший Франко». У головній ролі — В'ячеслав Довженко[22].
Світлини
ред.-
Гробівець родини Франків-Галущаків на полі № 69 Личаківського цвинтаря у Львові -
Меморіальна дошка на фасаді Львівського торговельно-економічного університету (автор - Еммануїл Мисько) -
Київський мурал присвячений Петру Франку
.jpg)
Примітки
ред.- ↑ ПЕТРО ФРАНКО: ПЕРЕРВАНИЙ ПОЛІТ. Франко:Наживо/Franko:Live (укр.). 17 червня 2019. Процитовано 23 лютого 2024.
- ↑ Краків для українців. Архів оригіналу за 21 квітня 2013. Процитовано 15 травня 2013. [Архівовано 2013-04-21 у Wayback Machine.]
- ↑ Мельничук Б., Уніят В. Іван Франко і Тернопільщина… — С. 35.
- ↑ Місцями життя і діяльності Івана Франка на Прикарпатті
- ↑ "…считаем целесообразно их расстрелять".
- ↑ Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 383. — ISBN 966-8955-00-5.
- ↑ а б в Юрій Малашевич (28 серпня 2016). Діти й онуки Івана Франка. zhitomir.info. Процитовано 8 жовтня 2020.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Наталя Тихолоз (14 вересня 2020). «Расстрелян за националистическую деятельность…»: таємниця смерті Петра Франка. istpravda.com.ua. Історична правда. Процитовано 19 вересня 2020.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Загайська Р. Вітер в долоні: Книга проходів Личаківським цвинтарем. — Львів : Апріорі, 2017. — С. 225—226. — ISBN 978-617-629-367-5.
- ↑ 10 поколінь родоводу Івана Франка. Збруч (укр.). 27 серпня 2021. Процитовано 2 вересня 2023.
- ↑ У місті намалювали мурал із зображенням Петра Франка. Старкон.City (укр.). Процитовано 25 серпня 2020.
- ↑ Мурал Петра Франка прикрасив вхід до військового містечка авіаторів – АрміяInform. armyinform.com.ua (укр.). Процитовано 25 серпня 2020.
- ↑ Роксоляна Мисько-Пасічник (18 квітня 2015). 12 візитівок Еммануїла Миська на вулицях Львова. photo-lviv.in.ua. Фотографії старого Львова. Архів оригіналу за 13 липня 2023. Процитовано 13 липня 2023.
- ↑ У столиці відкрили мурал, присвячений Петру Франку. stopcor.org. Информационный портал «СтопКор». 24 серпня 2020. Архів оригіналу за 9 березня 2023. Процитовано 26 березня 2021. [Архівовано 9 березня 2023 у Wayback Machine.]
- ↑ Мурал Петро Франко. kyivpastfuture.com.ua. Київ від минулого до майбутнього. 24 серпня 2020. Архів оригіналу за 16 лютого 2023. Процитовано 25 серпня 2020.
- ↑ Олена Мельнікова (24 серпня 2020). На Солом'янці урочисто відкрили мурал, присвячений льотчику Петру Франку. khreschatyk.news. Архів оригіналу за 16 лютого 2023. Процитовано 25 серпня 2020.
- ↑ На Солом'янці з'явився мурал, присвячений льотчику Петру Франку. kyiv.media. 21 серпня 2020. Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 25 серпня 2020.
- ↑ В Нагуєвичах відкрили перший в Україні пам'ятник Петру Франкові. loda.gov.ua. Львівська обласна державна адміністрація. 14 жовтня 2020. Архів оригіналу за 9 березня 2023. Процитовано 26 березня 2021.
- ↑ Пресцентр (11 вересня 2023). В Університеті відкрили виставку «Петро Франко. Повернення (з) легенди». lnu.edu.ua. Львівський національний університет імені Івана Франка. Архів оригіналу за 19 жовтня 2023. Процитовано 23 лютого 2024.
- ↑ У Львові та області декомунізували ще 134 вулиці: перелік. 032.ua. 18 липня 2024. Архів оригіналу за 18 липня 2024. Процитовано 30 липня 2024.
- ↑ Перелік об’єктів топонімії, що перейменовано. Google Docs (укр.). Процитовано 3 серпня 2024.
- ↑ Zaxid.net (10 лютого 2024). «Франко одним з перших зрозумів, що війну не виграти без домінування в небі». ZAXID.NET (укр.). Процитовано 20 лютого 2024.
Джерела
ред.- Наталя Тихолоз. Петро Франко: Формула долі. (Життєпис на тлі доби) : монографія / Наталя Тихолоз. — Львів : [Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка], 2021. — 288 с., іл. — (Серія «Бібліотека Дому Франка». Вип. 8).
- Наталя Тихолоз. Петро Франко: перерваний політ
- Мельничук Б., Уніят В. Іван Франко і Тернопільщина. — Тернопіль: Тернограф, 2012. — 280 с. — ISBN 978-966-457-087-6.
- Науменко К. Франко Петро Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 325. — ISBN 978-966-00-1359-9.
Посилання
ред.- Петро Франко: син легендарного батька, пластун, летун / Програма «Ген українців» • 25 студія // ВІДЕО
- Він жив і творив для України // Літературний форум, 6.06.2010
- Гуцал Петро Тричі був Тернопіль столицею
- Лепісевич П. М. Окупація польським військом м. Львова як початок українсько-польської війни/ — 2010.
- Документальний фільм «Петро Франко», 2008 р. Відео на YouTube
 |
Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела. |