Походження назви міста невідоме. Існує легенда, за якою князь Осмомисл взяв із собою молоду дружину на полювання. Дружина заблукала і натрапила на великого оленя вогненної масті і побігла вслід за ним. Олень зник, а жінка знайшла князя і дружинників. На місці, де жінка зустріла оленя, згодом побудували замок навколо якого з часом й виникло місто. Ще одна версія про княжича Рога, який побудував на цьому місці колись місто (поставив тин), от і вийшло — Рога-тин, тобто місто Рогатин[джерело?].
Рогатин виник на місці поселення слов'янських племен, тут були знайдені предмети доби палеоліту та бронзи. У Х столітті територія Рогатина була у складі Київської Русі. В околицях міста археологи розкопали городища, датовані Х—XIII століттями з залишками валів і житлової забудови, знайдено фундамент церкви. Перша письмова згадка про Рогатин датується 1184 роком, коли поселення входило до Галицько-Волинського князівства під проводом князя Ярослава Осмомисла. У XII—XIII столітті Рогатином володіли українські бояри Рогатинські[6].
У 1415 році галицький боярин Волчко Преслужич переніс Рогатин місце села Філіповичі та надав місту магдебурзьке право, починається його бурхливий розвиток. Включений до числа королівських володінь, Рогатин передавався в управління старостам (де-факто — орендарям).
Ян Длугош стверджував, що Богдан Рогатинський — дідич чи посідач Рогатина — підтримав князя Свидригайла у 1431 році, за що його маєтності король конфіскував та роздав своїм вірним прибічникам. Так польський шляхтич Миколай Парава з Любіна отримав Рогатин[8].
1433 року Миколай Парава (1443 року став галицьким старостою) від короля Польщі Казимира Ягеллончика отримав запис 200 гривень на Рогатині та 9-ти селах Галицького повіту[9]. У 1444 році Рогатином надалі управляв Міколай Параба з Любліна (або Парава з Любіна[10]).
1460 року король Казимир IV Ягеллончик подарував Рогатин роду Парайтів з Ходеча (Ходецьких). У той час Рогатин мав найтісніші торгові контакти з Жидачевом. У 1461 році Казимир IV дарує Рогатину право на проведення щорічних ярмарків. У 1490—1492 роках в Галичині спалахнуло селянське повстання під проводом Мухи[11]. Влітку 1490 року біля міста королівськими військами були розбиті основні сили повстанців, а залишки їх, на чолі з Мухою, відступили на Покуття в райони Коломиї і Снятина, а потім у ліси Північної Буковини. Наприкінці XV століття почались масові напади на Галичину і Поділля з боку Туреччини і Кримського ханства.
1509 року місто було здобуте, спалене військами молдавського господаря Богдана ІІІ Сліпого як помста за невдалі облоги фортець в Кам'янці-Подільському, Галичі, одним з командувачів оборони яких був дідич Рогатина Станіслав Ходецький[12].
1523 року сандомирський воєвода Отто Ходецький отримав в короля дозвіл проводити у Рогатині ярмарок кожної суботи від Пасхи до Хрещення святого Івана (24 червня). Після смерті Отто місто знову почало належати королю. Управляв ним староста Іван Боратинський.
У 1535 році польський король Сиґізмунд І підтвердив привілеї Рогатина, що сприяє становленню міста як важливого ремісничого і торговельного центру Галичини, і місто одержало герб із зображенням в центрі рога оленя і латинської букви R. Близько XVI століття почалася міграція євреїв із Сілезії, Польщі та Угорщини на Галичину, і в Рогатині утворилося єврейська громада.
У 1567 році у Рогатині був збудований дерев'яний замок. 1572 рік місто має 115 власників будинків, 18 піднаймачів і 36 громадян, які мешкають поза мурами.
У 1589 році Брати Юрій та Іван Рогатинці, сини Кузьми, домоглися права організувати в Рогатині при церкві Різдва Пресвятої Богородиці місцеве братство за взірцем Львівського Успенського братства, яке подарувало йому свій статут, допомогли відкрити при ньому школу, прислали зі Львова дяків-учителів. Також вони відкрили школу, де навчали іконописного мистецтва і 1642 року братство церкви власним коштом спорудило іконостас в церкві Різдва Пресвятої Богородиці.
1614 року міський маґістрат складався з 10 українців: Моль — бургомістр, Степан Пастернак, Яків Янович, Адрій Князівський — райці, Степан Коцан, Семен Котович, Сень Калинович, Федір Перебігайло, Яків Пекарський, Станіслав Презнінський — лавники. Магістрат підписувався під документами українською мовою[13].
4 лютого1630 року ротмістр Януш Венґрин з 200-ма солдатами вдерся до міста, 3 дні «розорював убогих людей», примушував до безплатної роботи «обухами, погрозами, побиттям». 1635 року «все поспільство» міста скаржилося до суду за цей «наїзд»[14]. В 1648—1653 роках місто постраждало від нападу військ Б.Хмельницького.
У 1897 році через Рогатин прокладена залізниця з Ходорова до Тернополя[17]. У 1878 році в Рогатині було збудовано бетонні водозбірники і проведено водопровід. В 1882 році була збудована коштом місцевого бюджету міська нормальна школа.
Енциклопедичний словник Ф. Брокгауза і І. Ефрона писав: (рос.) Рогатин (пол.Rohatyn) }— город в австрийской провинции Галиции, на реке Гнилой Липе, впадающей в Днестр. Старинный замок князей Любомирских. Жителей (1890) 5616, главным образом евреи. Хмелеводство, производство сукон, торговля; близ города добывание гипса. (укр.) Рогатин (пол.Rohatyn) — місто в австрійській провінції Галичини, на річці Гнілий Липі, яка впадає в Дністер. Старовинний замок князів Любомирських. Жителів (1890) 5616, головним чином євреї. Хмелярство, виробництво сукна, торгівля; поблизу міста добування гіпсу.
У 1904 році в околицях Рогатина під час військових маневрів військові лікарі звернули увагу на якість черченських вод, але громадська рада не погодилась на їхню промислову експлуатацію. У 1910 році у місті було 7 664 мешканці, з яких 3 254 євреї.
1909 року відкрито першу в Галичині Рогатинську українську гімназію, яка мала славетних вчителів та учнів — Антона Крушельницького, Івана Крип'якевича, Юліана Опільського, Дениса Лукіяновича, Романа Грицая, Миколу Чайковського, Бориса Кудрика та багатьох інших.
У місті збереглося чимало пам'яток архітектури. Костьол св. Миколи, споруджений 1666 року, також неодноразово зазнавав реконструкції і потерпав від руйнувань та людського невігластва. Поруч із костьолом був споруджений пам'ятник польському поетові Адамові Міцкевичу, який після реконструкції площі був перенесений до храму з північного боку. На колишніх околицях міста Бабинці та Горішні Бабинці стоять дві надзвичайно красиві церкви — св. Миколая 1729 року побудови і св. Юра 1876 року.
Складна і суперечлива історія Рогатина увічнена багатьма меморіальними місцями, куди приїжджають поклонитися пам'яті своїх предків люди різних національностей — поляки, австрійці, німці, євреї. У Рогатині, більшість цвинтарів, братських могил, меморіалів, перетривавши радянські часи, залишилися несплюндрованими. Так, на одному із цвинтарів, майже поруч знаходяться братські могили січових стрільців (меморіал збудований 1929 року), пам'ятник полеглим польським жовнірам в українсько-польській війні 1919—1920 років (збудований 1998 р.), меморіал воякам УПА, братська могила воїнів, що полягли в Другій світовій війні. Варто згадати також цвинтар австрійських воїнів часів Першої світової війни біля Святодухівської церкви, а також єврейський цвинтар та меморіал в пам'ять про З 500 розстріляних євреїв у часи другої світової війни.
Під час Першої світові війни багато євреїв Рогатина евакуювалося до Австрії, Богемії, Моравії, де вони жили в евакуаційних таборах. У серпні 1914 року російські війська підпалили єврейський квартал та арештували і депортували до Росії 570 євреїв. У червні 1915 року місто відбили австрійці.
У 1918—1919 роках проголошена Західноукраїнська Народна Республіка, і євреї почали повертатися до Рогатина і відбудовувати свої будинки. За ЗУНР рогатинські євреї притримувалися нейтралітету. Українська влада співпрацювала з єврейською міліцією і з «єврейським національним комітетом для захисту від воєнних лихоліть».
У червні 1919 року Рогатин опинився у складі складі Республіки Польща. У 1921 році у місті залишилося тільки 5 736 мешканців. У 1909—1939 роках в Рогатині діяла українська приватна гімназія«Рідної Школи», а у 1931—1939 роках в Рогатині була мала семінарія. У 1923—1924 роках в Рогатині виходив двомісячник «Рогатинець».
1 липня1934 року частина забудови і земель села Залужжя загальною площею 244,6242 га передана до складу міста[18].
У 1939 році в Рогатині проживало 8100 мешканців (3000 українців, 1 750 поляків, 100 латинників, 3250 євреїв)[19].
У червні 1941 року під час другої світової війни Рогатин зайняли німці. Ними було розстріляно близько 3 000 євреїв Рогатина і ще 6000 з довколишніх сіл і Львівщини. 4 квітня 1942 Рогатин був включений у Бережанський район. Німці також ув'язнили керівників і організаторів українських націоналістів, біля муру церкви Різдва Пресвятої Богородиці 13 грудня 1943 року гітлерівці прилюдно розстріляли 24-х українських націоналістів[20][21]. Адміністративно місто перебувало у складі крайсгауптманшафту Бережани.
З липня 1944 року Рогатин знову у складі СРСР. У місті діяла потужна мережа ОУН (б), яка чинила опір комуністичному режиму і депортації населення до Сибіру.
З 24 серпня1991 року місто у складі незалежної України.
24 жовтня 1999 року на центральній площі міста Рогатин відкрито пам'ятник Роксолані, яка ймовірно народилася в Рогатині. Автор скульптури львівський скульптор Роман Романович, архітектори Юрій Луговський та Орест Скоп [22].
Постановою № 184-VIII Верховної Ради України від 11 лютого 2015 року 600-річчя Рогатина відзначалось на державному рівні [23].
Рогатинський ліцей № 1 Рогатинської міської ради Івано-Франківської області (Раніше ЗОШ № 1, а до Другої Світової війни Польська гімнаізя ім. Петра Скарги)
Рогатинський ліцей імені Братів Рогатинців Рогатинської міської ради Івано-Франківської області (Раніше ЗОШ № 2)
Дерев'яна церква Святого Духа (1644—1645). В церкві зберігся іконостас, створений на кошти Рогатинського братства в 1650 року. Це — перлина українського мистецтва XVII століття.
У XVII—XVIII століттях в одному з рогатинських передмість, при дорозі, яка вела до Підгороддя, функціонував жіночий монастир Преображення Господнього. Першу згадку про нього в джерелах нотуємо під 1616 рік. Цього року ігумен Видубицького монастиряо. Антоній (Грекович) записав черницям дідичний фільварок разом з іншими посілостями. Монахині вживали цю родинну власність ще перед виставленням донаційного документа. У акті дарування о. Грекович підкреслив, що обитель була заснована Марією (Греківною), його рідною сестрою, за дозволом церковної влади. У 1733 році старанням міщан та ігумені Рогатинського монастиря Євпраксії (Злоховської) була збудована нова дерев'яна церква Преображення Господнього. У 1768 році обитель була закрита, а монастирські ґрунти були приєднані до міської церкви. Церковна будівля була перенесена до с. Дрищів (нині — Надрічне) на Бережанщині.
Деякі документи свідчать, що в 1792 році в Рогатині була дерев'яна синагога, однак у переліку будівель, складеному австрійськими чиновниками в 1826 році, записано вже про цегляну синагогу. В одному записі із засідань міської ради присутня інформація, що в 1867 році почалося будівництво нової синагоги. Проте будівництво затягнулося через погане управління. Синагога була побудована в 1904—1910 роки, коли головою єврейської громади в Рогатині став Альтер Вайдманн. Її декоративні настінні розписи були одними з найкрасивіших в Галичині. Синагога розташована в північно-східній частині центру міста (вул. Валова 3). Побудована у формі прямокутника з цегли, тинькована. Крита дерев'яною стелею. Збереглися декоративні фрески. Атріум викладений керамічною плиткою[30].
У міжвоєнні роки сіоністським лідером Рогатина був доктор Пінхас Стерн. В цей період спільнота відбудовувала синагогу, зруйновану під час війни, та отримала землю для нового кладовища. Єврейська політична партія брала участь у муніципальних виборах. У 1927 році партія отримала 16 з 48 місць. Заступник мера міста був обраний доктор Ґльдшлаґ[30].
Місто є транспортним вузлом автошляхів міжнародного, державного та регіонального значення — М30E50, Н09 та Т 1417. Рогатин очікує повноцінної об'їзної дороги, яку розпочали будувати ще за часів СРСР. Кілька десятків років мешканці міста потерпають через транзитний транспорт, який курсує центром міста[32], проте існує об'їздна дорога автошляху E50.
У 1920-ті роки було засновано футбольну команду «Polonia-Strzelec Rohatyn».
У 1940-х місцевий футбольний клуб мав назву «Колос». У 1990-х роках футбольний клуб мав назву «Роксоляна», а з 1994 року — «Опілля». У 1999 знову перейменовано в «Техно-Центр» (Рогатин), а 2005 року ліквідований. Згодом відновлений як ФК «Рогатин». У 2009 році клуб досяг успіху до Першої ліги Чемпіонату району. У дебютному сезоні 2010 року виграв Чемпіонат району. У березні 2011 року в ЗМІ з'явилася інформація про участь команди у Другій лізі ланцюгового чемпіонату, але з фінансових причин вона залишилася в поточній лізі.
Еміль Лазорик (1897—1945) — полський архітектор і академічний викладач.
Каменецький Ігор Юліанович (1927—2008) — український історик, політолог, освітній діяч, професор, дійсний член НТШ.
Кудрик Борис Павлович (1897—1952)— український музикознавець, композитор, педагог, диригент, піаніст-імпровізатор, майстерний акомпаніатор, музичний діяч та музичний критик, автор підручника з історії української музики («Огляд історії української церковної музики», 1937 р.).
Крушельницький Іван Антонович (1905—1934) — український поет, художник, драматург, декоратор, мистецтвознавець і літературний критик.
Felix Rohatyn[en] — американський інвестиційний банкір, екс-керуючий партнер банку Lazard. Народився в Рогатині, змалку з батьками перебрався до Відня. Дід був головним рабином громади Рогатина.
Панькевич Юліан — жив і працював в місті Рогатин. Відомий живописець, графік і громадський діяч.
Івахів Василь — перший командир УПА на Волині. Підполковник УПА (посмертно).
Угрин-Безгрішний Микола — український прозаїк, поет, драматург, видавець, фотограф, педагог, а також активний учасник національно-визвольних змагань та громадський діяч, вчитель Рогатинської гімназії.
Грицай Роман — український архітектор, живописець, графік.
Болехівський Олександр — український поет, публіцист, дисидент, співзасновник Рогатинського братства ОУН-УПА ім. Генерала Романа Шухевича—Тараса Чупринки
Залипка Ярослав Романович (16.01.1981–07.02.2023) — старший матрос. З 27 березня 2018 до квітня 2021 року чоловік брав участь в Операції об'єднаних сил. Загинув на Донеччині [51].
Ярослав Петрів — капітан Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
↑Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. V. — С. 429
↑Wiśniewski J. Parawa Mikołaj z Lubina h. Ogończyk // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1980. — T. XXV/2, zeszyt 105. — S. 198 (пол.)
↑Pociecha J. Chodecki Stanisław, h. Powała (†1474) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków: PAU, 1937. — T. III/1, zeszyt 11. — S. 351 (пол.)
↑Sypayłłówna M. Boratyński Piotr, h. Korczak (1509—1558) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Polska Akademia Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1936. — T. II/1, zeszyt 1. — Beyzym Jan — Brownsford Marja. — S. 310. (пол.)
↑Sypayłłówna M. Boratyński Piotr, h. Korczak (1509—1558) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Polska Akademia Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1936. — T. II/1, zeszyt 1. — Beyzym Jan — Brownsford Marja. — S. 311. (пол.)
↑Majewski W. Ostroróg Mikołaj h. Nałęcz (1593—1651) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1979. — Tom XXIV/3, zeszyt 102. — S. 518. (пол.)
Рогатинська земля: історія та сучасність: Матеріали другої наук. конф., Рогатин, 26 — 27 берез. 1999 р. / ред.: Я. Малик; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — Л., 2001. — 311 c.
Україна
Івано-Франківський район
.svg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
