Музей Голокосту (Одеса)
Музей Голокосту в Одесі (англ. Holocaust Museum in Odessa) — музей в Одесі, присвячений пам'яті жертв Голокосту, в основі створення якого лежать події геноциду єврейського населення на території Трансністрії (території, що знаходилася з 1941 по 1943 роки під юрисдикцією Румунського королівства, займаючи Одеську, Миколаївську й частину Вінницької областей)[1].
Одеський музей Голокосту/ Holocaust Museum in Odesa | |
---|---|
46°28′17.6″ пн. ш. 30°43′54.3″ сх. д. / 46.471556° пн. ш. 30.731750° сх. д. | |
Тип | музей |
Тема | Голокост |
Країна | Україна |
Розташування | Одеса |
Адреса | вул. Мала Арнаутська, 111 |
Засновано | 2009 |
Відкрито | 22 червня 2009 |
Фонд | більш ніж 4000 експонатів |
Відвідувачі | більш 25000 чоловік |
Сайт | ujew.com.ua/objects/odesskaya-oblast/odessa/muzej-holokosta3 |
Музей Голокосту у Вікісховищі |
Історія
ред.Ідея створити музей Голокосту в Одесі виникла в 1995 році. Ініціатор: Президент асоціації «Україна — Ізраїль», колишній в'язень концтабору в Доманівці Дмитро Гутахов[2] і колишній в'язень нацизму, Нильва Юхим[3].
Перший голова Міжнародної організації колишніх в'язнів гетто й концтаборів, колишній в'язень Доманівського гетто Сушон Леонід Петрович ідею підтримав.[4] Минуло 14 років, і голосуванням Ради Одеської регіональної асоціації євреїв, колишніх в'язнів гетто й нацистських концтаборів, було прийнято рішення про відкриття музею (голова асоціації — Шварцман Роман Маркович)[5].
Офіційне відкриття музею Голокосту в Одесі (Holocaust Museum in Odessa) відбулося 22 червня 2009 року[6]. Дата відкриття символічна: саме цього дня, 22 червня 1941 року почалася Друга світова війна[7].
За рішенням Ради Одеської регіональної асоціації євреїв, колишніх в'язнів гетто й нацистських концтаборів, першим директором музею був призначений Сабуліс Віктор Францевич[8].
Президент асоціації «Україна — Ізраїль» Дмитро Гутахов, у день відкриття музею відмітив: «Цей музей в Одесі — важлива віха на шляху пам'яті»[9].
Експонати та виставки
ред.Спочатку в двох залах музею було виставлено приблизно півтори тисячі експонатів, що принесені свідками того часу, колишніми в'язнями-євреями. Усі експонати оригінальні: фотографії, документи, планшети, витяги з різних публікацій, накази окупаційної влади, документальні фотоматеріали, реліквії. Особливо обтяжливе враження справляє мотузка, на якій нацистами була повішена молода дівчина. Її віддав у музей чоловік, що на той час був хлопчиком, закоханим в ту дівчинку…
Значна частина матеріалів експозиції передана музею з Чикаго (США), нині покійним вихідцем із Одеси, колишнім в'язнем гетто Левом Думером[10].
Павло Юхимович Козленко є автором концепції музею та визначив вектор його розвитку.
Через декілька років після відкриття музей перетворився на двоповерховий комплекс, у складі якого науково-дослідна бібліотека, навчальний центр і меморіальний простір. У бібліотеці представлена література, що пов'язана з історією Голокосту, історичні документи, артефакти, особисті фотографії, відеоісторія.
Постійна виставка охоплює п'ять залів музею:
- зал, де експозиція дає загальне уявлення про Холокост; де представлена історія окупації Європи нацистами, а після й Одеської області. Відео-карта Трансністрії, на якій позначені табори смерті, трудові табори й гетто;
- зал, де йдеться мова про долю євреїв Одеси і Трансністрії;
- зал, що розповідає про типове життя довоєнної єврейської сім'ї в невеликому місті (Штетл);
- зал «Військові єврейської національності в Червоній Армії»;
- зал Праведників Народів Світу. Тут розташовані фотографії, нагороди, особисті речі Праведників Народів Світу Одеської області — людей не єврейської національності, які рятували євреїв.
Окремо — зал Перемоги. Тут розташовані фотографії військових: офіцерів, моряків, героїв СРСР, що брали участь у вигнані нацистських окупантів з Одеського регіону в роки Другої світової війни.
На додаток до постійної експозиції музей пропонує аудіо- і відео-інтерв'ю, меморіальну кімнату.
У музеї також представлені пересувні виставки, де можна побачити румунських[11], ромських, болгарських євреїв, колишніх в'язнів гетто й концтаборів.
До 75-ї річниці окупації Одеси в роки Другої світової війни в музеї Голокосту презентували виставку «Документи періоду румунської окупації Одеси 1941—1944 рр. з фондів ГАОО».[12]
У січні 2012 року, в Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту відбулося відкриття виставки фотографій під назвою «Голокост в граніті». Виставка присвячена трагічній долі євреїв Одеси, Бессарабії та Буковини, знищених румунськими окупантами в 1941—1944 на території між Південним Бугом і Дністром. Автор виставки Павло Козленко. Фотографії, що стали підставою для виставки, були взяті з експедицій, які були проведені в період із 2011-2012 рр. Експедиції є частиною великого довгострокового проекту, організованого Одеським музеєм Голокосту. Експедиції проводились за фінансової підтримки БФ Пам'яті жертв нацизму..[13]
У 2017 році в колекції музею з'явилася міні-діорама «Гетто в Трансністрії». Діорама зображує єврейське гетто в Одеській Слобідці, яке було засновано окупантами в 1942 році. У ній майже 90 фігурок, масштаб котрих зменшено у 35 разів від натурального розміру. Ідея створити діаграми належить Павлу Козленко, виконав одеський майстер-моделіст Євгеній Капука.[14]
Цілі й завдання роботи музею
ред.Організатори музею визначили головну мету в роботі музею: зібрати, зберегти та донести до майбутніх поколінь історію про цю безпрецедентну трагедію. Зберегти пам'ять про тих, хто страждав, виховати нове покоління молодих людей, які зможуть і далі протистояти, і не допустити появи нацизму.[15]
Едуард Долінський, генеральний директор Українського єврейського комітету звернувся до всіх із такими словами: «Головна місія музею — просувати знання про Голокост, зберігати пам'ять про жертви та заохочувати відображення моральних і духовних питань, поставлених Голокостом, за часів якого 6 мільйонів євреїв було убито нацистами»[16]
Голова Асоціації колишніх в'язнів концтаборів і гетто Роман Шварцман відмітив: «Цей музей повинен стати школою, університетом для молоді, для того, щоб вони розуміли, що таке Голокост». На теперішній час у музеї представлені більше ніж 4 тисячі експонатів. За декілька років з моменту відкриття, музей відвідало близько 20 тисяч чоловік із різних країн світу: посли, дипломати, керівники міста й області, студенти і школярі, просто люди, які пам'ятають або хочуть дізнатися про ту страшну трагедію, що називається Голокост.
Музей сьогодні
ред.Автор проекту інформаційно-історичного довідника «Географія Катастрофи»[17], кандидат філософських наук, директор Одеського музею Голокосту Павло Юхимович Козленко[18] відмітив: «Нас цікавить соціально-культурний аспект цієї проблеми. Ми хочемо показати, як люди в таких умовах змогли не втратити людське обличчя».
За допомогою Одеської регіональної асоціації євреїв, колишніх в'язнів гетто й нацистських концтаборів, Павло Козленко створив нову концепцію музею та створив нові експозиції, які й складають сьогодні музей, максимально зручну та зрозумілу для відвідувачів музею.[19]
Формування фондів музею
ред.Відповідно до головних завдань концепцією в роботі музею є формування фондів таким чином:
- Зародження нацизму
- Початок Другої світової війни
- Оборона міста Одеси
- Окупація міста Одеси
- Створення Трансністрії
- Табори й Гетто Трансністрії
- Єврейський опір на окупованих територіях Трансністрії
- Місця масових розстрілів євреїв Трансністрії
- Чорні книги пам'яті загиблих у таборах і Гетто Трансністрії
- Визволення Одеси та в'язнів Трансністрії
- Праведники народів світу
- Нюрнберзький процес
- Бухарестський студентський рух (1956)
- Документи, спогади, особисті речі в'язнів Трансністрії
- В'язні Трансністрії на фронтах Другої світової війни
Робота музею за певними напрямами
ред.- Висвітлення діяльності асоціації євреїв, у минулому — в'язнів гетто й нацистських концтаборів Одеського регіону.
- Комплектування бібліотечних фондів музею Голокосту.
- Науково-дослідницька робота в межах завдань роботи музею.
- Екскурсійна та лекційна діяльність.
- Зустрічі в'язнів, які пережили трагедію Голокосту.
- Творчі зустрічі, презентації книг, показ фільмів за темами, пов'язаними з трагедією Голокосту.
- Складання списків загиблих, виявлення місць масового знищення євреїв у період Великої Вітчизняної війни на території Трансністрії.
- Випуск «дайджеста» з теми «Музей Голокосту розповідає».
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Забарко, Борис. Трансністрія: БІЛЬ НАШОЇ ПАМ'ЯТІ. Архів оригіналу за 17 жовтня 2018. Процитовано 1 березня 2018.
- ↑ В Одесі з'явиться Музей пам'яті жертв Голокосту. Глас. Архів оригіналу за 1 березня 2018. Процитовано 1 березня 2018.
- ↑ Вайнблат, Семен (01.04.2008). 10 квітня - 64-а річниця визволення Одеси від фашистських загарбників (PDF). Добра Справа. Архів оригіналу (PDF) за 1 березня 2018. Процитовано 1 березня 2018.
- ↑ Таубкін, Давид. Перший (установчий) з'їзд колишніх в'язнів гетто й нацистських концтаборів. Всеізраїльська асоціація "Вцілілі в конлагерях і Гетто". Архів оригіналу за 10 серпня 2018. Процитовано 1 березня 2018.
- ↑ {{cite news|last=Доломанжи|first=Антонина|title=Колишній в'язень гетто з Одеси: «Весь наш світ був обмежений колючим дротом»|url=http://www.odessamedia.net/news/bivshii-uznik-getto-iz-odessi-ves-nash-mir-bil-ogranichen-kolyuchei-provolokoi/%7Caccessdate=1 березня 2018|newspaper=Одесса Медиа|date=27.01.2017}}
- ↑ Holocaust Museum. Information Portal to European Sites of Remembrance. Архів оригіналу за 1 березня 2018. Процитовано 1 березня 2018.
- ↑ В Одесі відкрили перший в Україні музей Голокосту. ТСН Україна. 22.06.2009. Архів оригіналу за 1 березня 2018. Процитовано 1 березня 2018.
- ↑ Глезин, Едуард. ХТО МАЄ ДОПОМАГАТИ Одеському музею ГОЛОКОСТА??. livejournal. Архів оригіналу за 31 січня 2018. Процитовано 1 березня 2018.
- ↑ У Музеї Голокосту пройшов мітинг, присвячений початку Великої Вітчизняної війни. Odessa-Daily. 23.06.2010. Архів оригіналу за 28 вересня 2018. Процитовано 1 березня 2018.
- ↑ Рашковецький, Михаил. Заповіт Льва Думера. Мигдаль. Архів оригіналу за 1 березня 2018. Процитовано 1 березня 2018.
- ↑ У Одесі відкрилася виставка про румунську окупацію міста. JewishNews. 14.10.2016. Архів оригіналу за 2 березня 2018. Процитовано 1 березня 2018.
- ↑ Лядо, Сергей. Документи періоду окупації Одеси будуть оприлюднені в музеї Голокосту. Одеське Життя. Архів оригіналу за 2 березня 2018. Процитовано 1 березня 2018.
- ↑ Gorshkov, Nikolay. Odessa Holocaust Museum. Архів оригіналу за 2 березня 2018. Процитовано 1 березня 2018.
- ↑ У музеї Голокосту в Одесі з'явилася міні-діорама «Гетто в Трансністрії». Всеукраїнська єврейська рада. Архів оригіналу за 2 березня 2018. Процитовано 1 березня 2018.
- ↑ Одеський музей пам'яті жертв Голокосту. Академик. Архів оригіналу за 2 березня 2018. Процитовано 1 березня 2018.
- ↑ Matveyev, Vladimir (23.06.2009). Odessa Holocaust museum dedicated. Jewish Telegraphic Agency. Архів оригіналу за 2 березня 2018. Процитовано 1 березня 2018.
- ↑ ОДЕСА. Одеський музей Голокосту випустив довідник «Географія Катастрофи». ВЕК, Всеукраинский Еврейский Конгресс. Архів оригіналу за 2 березня 2018. Процитовано 1 березня 2018.
- ↑ Kozloff, Nikolas (22.03.17). Reflections on a Voyage to Odessa, Isaac Babel, the Holocaust and Anti-Semitism. HuffPost News. Архів оригіналу за 23 березня 2017. Процитовано 1 березня 2018.
- ↑ Выгодский, Андрій (25.04.16). Музей Голокосту в Одесі. Общественный Прибой. Архів оригіналу за 2 березня 2018. Процитовано 1 березня 2018.
Література
ред.- Нацистський «новий порядок» в містах України: Збірка фотографій та документів з фондів Музею «Пам'ять єврейського народу та Голокост в Україні». — Дніпропетровськ: Інститут «Ткума», 2015. — 336 с. [1] [Архівовано 22 січня 2018 у Wayback Machine.]
- Шелестова Е., Соколов О. Из музейных собраний Одессы. — Одесса : Маяк, 1977. (рос.)
- Карел Беркгоф. Жнива розпачу. Життя і смерть в Україні під нацистською владою. Авторизований переклад з англійської. Критика. Київ. 2011. — 456 с. — С. 69 — 96.
Посилання
ред.- Музей Голокосту [Архівовано 12 грудня 2019 у Wayback Machine.] // Туристичний інформаційний центр міста Одеси
- Голокост в Одесі: пам'ять, архіви, увіковічення [Архівовано 11 лютого 2018 у Wayback Machine.]
- Географія Голокосту в Україні [Архівовано 22 січня 2018 у Wayback Machine.]
- «Мы не исчезли в мире, не растаяли…» [Архівовано 12 грудня 2019 у Wayback Machine.]