Вікіпедія

Куренівка (Київ)

місцевість в Києві

Курені́вка — історична місцевість, промислова зона, житловий масив міста Києва. Розташована між Подолом, Оболонню, Пріоркою і Сирцем.

Куренівка
Київ
Загальна інформація
50°29′30″ пн. ш. 30°26′14″ сх. д. / 50.49173° пн. ш. 30.43715° сх. д. / 50.49173; 30.43715
Країна  Україна
Адмінодиниця Подільський район
Оболонський район
Головні вулиці Кирилівська (кінцева частина), Копилівська, Білицька
Підприємства Подільське трамвайне депо, Куренівське тролейбусне депо
Парки Куренівський парк
Транспорт
Метрополітен  «Почайна»,
 «Дорогожичі»
 «Тараса Шевченка»,
 «Оболонь»
Залізнична інфраструктура з. п. Вишгородська
Карта
Куренівка. Карта розташування: Київ
Куренівка
Куренівка
Куренівка (Київ)
CMNS: Куренівка у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Куренівка.
А. А. Маневич. Весна на Куренівці

Головні вулиці: Кирилівська (кінцева частина), Копилівська і Білицька.

Історія

ред.

Уперше згадується як київське передмістя Куренівщина в 1723 році (Подвірна ревізія населення Гетьманщини). Деякі дослідники відносять час заснування поселення до 1-ї половини XVII століття (за іншими даними — кінець XV століття[1]).

У XVIII столітті село належало київському магістрату, тут мав свій двір Київський ткацький цех.

1826 року за проектом архітектора Андрія Меленського було споруджено дерев'яний будинок Куренівської сільської управи (в архівах збереглися рисунки його оригінальних фасадів), який розібрано в 2-й половині XIX століття[2]. До меж Києва Куренівка ввійшла у січні 1833 року[3] як «передмістя», належала до Плоскої поліцейської дільниці. Згодом — дачна місцевість, популярна в середовищі київської буржуазії та богеми, і водночас — значний садово-городній район.

У другій половині XIX століття тут розгортається інтенсивне промислове будівництво (цукрові, шкіряний, цегельний заводи, броварні тощо), поступово перетворюючи Куренівку на велике робітниче селище. В період будівельного буму кінця XIX — початку XX століття було центром випалювання цегли в Києві.

У 1910 році коштом Федора Терещенка споруджено Куренівський цивільний аеродром на Оболонських луках (район сучасних проспекту Степана Бандери і станції метро «Почайна»). Офіційно відкрито у вересні 1911 році приземленням літака С-6 конструкції І. Сікорського, чим установлено світовий рекорд швидкості для біпланів з двома пасажирами. У жовтні 1911 року на цьому ж летовищі приземлився дирижабль Федора Андерса, що здійснював перший рейс за маршрутом «Купецький сад  — Куренівка — Вишгород — Київ (Куренівка)». На Куренівському аеродромі в 1911—1914 роках здійснювали польоти відомі на той час авіатори: Свєшников, Васильєв, Ф. Гейне, Сципіо дель Кампо, Габер-Влинський та ін.[4]. У червні 1914 року під час рекордного перельоту з Санкт-Петербурга тут здійснив посадку найбільший у світі літак «Ілля Муромець».

На Куренівці у 1900-ті роки відбувалися зйомки окремих сцен одного з перших у Російській імперії художніх фільмів «Труп № 1346» (виробництво кіностудії «Тіман і Рейнґарт») за участю акторів В. Максимова, І. Мар'яненка та інших.

1891 року на Куренівку з Подолу було прокладено лінію кінного трамваю (електрифікована до середини 1890-х років), продовжену 1900 року до Пущі-Водиці. У першій половині 1890-х років споруджено Троїцьке вагонне депо міської залізниці (пізніше — Троїцький трамвайний парк, трамвайне депо імені Красіна, нині — Подільське трамвайне депо, Кирилівська вулиця, 126). У 1900-х роках прокладено трамвайну лінію від Лук'янівки на Куренівку через урочище Реп'яхів яр (діяла тільки в літній період упродовж 1-ї половини 1910-х років).

На Куренівці існували два базари — на Петропавлівській і на Троїцькій площах (останню згодом забудовано).

 
Один з останніх зразків дерев'яної одноповерхової житлової забудови Куренівки початку ХХ ст. (Подільський пров., 11)

У 1918—1919 роках існував Куренівський район Києва, у 1921—1922 — Куренівський підрайон у складі Подільського району. Тут у квітні 1919 року розгорталися основні події Куренівського повстання проти більшовицької влади.

Історичне планування місцевості зазнало значних змін у 1910–20-х роках під час прокладення північного півкільця залізниці (так звана Петрівська залізниця).

Упродовж 1920–30-х років Куренівку електрифіковано[5]. В роки індустріалізації значно збільшено потужність місцевих промислових підприємств: Куренівських (Петрівських) цегельних заводів (до запуску в 1930 роках Корчуватських цегелень були найбільшими в Києві, випускаючи до 20 млн штук цегли на рік; згодом — Петрівський завод стінових матеріалів і конструкцій, Сирецька вулиця, 33); шиферного заводу (створено 1929 року на базі колишнього цементного заводу акціонерного товариства «Фор», заснованого 1906 року, Кирилівська вулиця, 102); консервного заводу (створено 1929 року на базі колишнього пивзаводу Михайла Ріхерта, заснованого 1859 року, нині — Київський завод шампанських вин «Столичний», Сирецька вулиця, 25); шкірзаводу (колишній шкірзавод купця Серебреникова, заснований 1845 року, нині — акціонерне товариство «Чинбар», Куренівська вулиця, 21). У листопаді 1929 року введено до ладу 4-ту взуттєву фабрику «Укршкіртресту» — одну з найбільших в СРСР на той час (випускала до 10 тис. пар взуття на день; згодом — ВАТ «Кияни», проспект Степана Бандери, 7)[6].

У 1934 році відкрито стадіон «Спартак» (Кирилівська вулиця, 101).

13 березня 1961 року на території Куренівки сталася техногенна катастрофа — сходження з Бабиного Яру селевого потоку (Куренівська трагедія), що призвело до численних людських жертв і масштабних руйнувань. Біля Подільського трамвайного депо 1995 року відкрито пам'ятний знак працівникам депо — жертвам Куренівської трагедії.

Після ліквідації наслідків катастрофи здійснено комплексну реконструкцію постраждалих кварталів Куренівки і прилеглої місцевості. Зокрема, споруджено багатоповерхові житлові будинки на місці кварталів індивідуальної забудови вздовж вулиць Фрунзе (сучасної Кирилівської), Копилівської, Олексія Терьохіна тощо, споруджено тролейбусну лінію, на місці колишньої залізничної станції Київ-Поділ облаштовано парк культури і відпочинку імені Фрунзе (з 1993 року — Куренівський парк). У середині 1960-х років ринок на Петропавлівській площі (тоді площа Фрунзе) перенесено північніше, на місце знесеного одноповерхового житлового кварталу. Від того часу в складі Куренівського ринку діє єдиний у Києві спеціалізований Зооринок (Пташиний ринок).

У 1984 почало діяти Куренівське тролейбусне депо (спочатку — як Тролейбусне ремонтно-експлуатаційне депо № 4; у 1993—1994 роках мало статус ремонтних майстерень).

Тепер — великий промисловий і житловий район Києва. Подекуди збереглася забудова XIX — початку XX століття (знесена головним чином у 1970-ті роки). На території розташовані також місцевості Біличе Поле, Копилів, Шполянка.

Походження назви

ред.

Назва, ймовірно, від «курінь» — примітивна житлова споруда. У літературі побутують припущення (вперше висловлено Миколою Закревським), що тут у XVII столітті розміщувалися курені міської сторожі або Київської козацької сотні. За версією професора Василя Яременка, топонім має давніше походження — від давньоруського «куръ» — «межа поселення, околиця, міські мури» (від цього ж кореня може походити й топонім Курськ). У джерелах XVIII—XIX століття згадується також як Коренівка, Коренівщина, Коренювщина. Також існує гіпотеза про походження назви Куренівка від гідроніма Курячий (Куриний) Брід (ліва притока р. Сирець).

Палеонтологічні та археологічні знахідки

ред.
 
Базилозавр

На Куренівці 1955 в кар'єрі другого цегельного заводу знайдено добре збережені рештки (кістяк) викопного ссавця епохи пізнього еоцену — базилозавра (нині експонуються в Палеонтологічному музеї НАН України)[7]. У Кирилівських печерах (Смородинський узвіз) у 1870-х роках відкрито стоянку епохи пізнього палеоліту (мадленська епоха). На Кирилівських пагорбах (Кирилівська вул., 103) у XIX столітті виявлено поселення ранньої залізної доби. У районі Куренівського кладовища (Сирецька вулиця) знайдено три ділянки одного поселення трипільської культури (мідна доба), у районі колишнього хутора Браніцького (сучасна Вербова вулиця) — залишки поселення бронзової доби, на горі Черкеня (район Шполянської вулиці) — поселення зарубинецької культури (ранньослов'янська доба). Уздовж першої та другої терас Кирилівських висот (над Кирилівською вулицею) розкопано гігантський могильник дохристиянського часу[8].

Пам'ятки історії та культури

ред.

На території Куренівки розташований один з найдавніших храмів Києва — Кирилівська церква (середина XII століття), до XVIII століття — головний храм Кирилівського монастиря.

Головний парафіяльний храм села Куренівки — Петропавлівську церкву (дерев'яна, 1759; мурована, 1903–1905, архітектор Микола Казанський) — у 1930-ті роки було закрито для богослужінь і, після зруйнування бані та дзвіниці, перетворено на заводський корпус. Остаточно пам'ятку знищено 1987 року. Нині у сквері на Петропавлівській площі збудовано першу чергу нового храму Святих першоверховних апостолів Петра і Павла (дерев'яна, УПЦ).

Дерев'яна Пантелеймонівська церква при Міщанському шпиталі (на теперішній вулиці Семена Скляренка), 1897 рік. Зруйнована 1963 року.

Пам'ятка цивільної архітектури українського народного стилю (український модерн) — будинок Початкового училища (школи) імені Сергія Грушевського (1911–1915, архітектори Едуард Брадтман, Василь Кричевський) на Кирилівської вулиці, 164.

Зразок промислової споруди початку XX століття — будівля Пивоварного заводу К. Марр (архітектор Владислав Городецький) на Копилівській вулиці, 38, тепер — один з корпусів Київського вітамінного заводу[9].

Двоповерхові корпуси Кирилівської лікарні для божевільних (Кирилівська вул., 103) споруджено у 1877–1879 роках за проектом Федіра Гешвенда, одного з піонерів світової аеронавтики і космонавтики[10].

У 1926–1932 роках зведено комплекс 4-5-поверхових житлових будинків (Кирилівська вул., 109) у стилі пізнього конструктивізму (архітектор Семен Барзилович) для робітників 4-ї взуттєвої фабрики, у ті ж роки розбито сквер на місці нинішнього Куренівського парку.

Пам'ятники, пам'ятні знаки, меморіальні дошки

ред.

Відомі діячі, життя і діяльність яких були пов'язані з Куренівкою

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ История Киева: В 3 т., 4 кн. — Том 1. Древний и средневековый Киев. — К. : Наукова думка, 1982. — С. 234, 257. (рос.)
  2. ↑ Шероцкий К. В. Киев: Путеводитель — К., 1917. — С. 229. (рос.)
  3. ↑ Ведомость хуторам древним, устроенным в лесной городской даче Пуще-Водице и в предместиях города Киева: Преорке, Куреневке и Лукьяновке на городской земле… — К., 1873. (рос.)
  4. ↑ Рибаков М. О. Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва. — К., 1997.  — С. 340—345.
  5. ↑ История Киева: В 3 т., 4 кн. — Том 3. Книга 1. Киев социалистический. — К. : Наукова думка, 1985. — С. 158, 203. (рос.)
  6. ↑ История Киева: В 3 т., 4 кн. — Том 3. Книга 1. Киев социалистический. — К. : Наукова думка, 1985. — С. 184. (рос.)
  7. ↑ Микола ЦИВІРКО. Київський левіафан. Архів оригіналу за 11 січня 2019. Процитовано 11 січня 2019.
  8. ↑ История Киева: В 3 т., 4 кн.  — Том 1. Древний и средневековый Киев. — К.: Наукова думка, 1982. — С. 63. (рос.)
  9. ↑ [Кальницкий Михаил. Киевский индастриал. (рос.). Архів оригіналу за 28 жовтня 2018. Процитовано 28 жовтня 2018. Кальницкий Михаил. Киевский индастриал. (рос.)]
  10. ↑ Макаров Анатолий. Малая энциклопедия киевской старины. — К., 2002.  — С. 198–199. (рос.)

Джерела

ред.

Література

ред.
  • Куренівка зблизька / Ігор Однопозов, Дар'я Кононюк. – Київ, 2019. – 312 с. : фотоіл.
  • Куренёвка. Непарадный Сталианс. Малоэтажная городская архитектура СССР.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Куренівка_(Київ)&oldid=42852058