Діоген Лаертський
'Діоген Лаертій (неправильно:"Лаертський", оскільки жодного стосунку до Лаерт в Малій Азії Діоген не має)' (грец. Διογένης Λαέρτιος, перша половина ІІІ століття) — давньогрецький історик філософії, автор найбільшого історико-філософського дослідження, що містить біографічні і доксографічні відомості про античні філософські школи та їхніх представників.
| Діоген Лаертський | |
|---|---|
| дав.-гр. Διογένης ὁ Λαέρτιος | |
 | |
| Народився | 180 |
| Помер | 240 |
| Країна | Стародавній Рим |
| Діяльність | історик, біограф, філософ, історик філософії |
| Галузь | філософія |
| Відомий завдяки | давньогрецька філософія[1] |
| Знання мов | давньогрецька[2][2] |
| Роки активності | 2 століття[3] — 3 століття[3] |
| Magnum opus | Lives and Opinions of Eminent Philosophersd |
| |
«Про життя, вчення та висловлювання славетних філософів»
ред.
Найголовніша праця Діогена Лаертського — єдина з античних історій філософії, що збереглася до наших днів. На жаль, первинна назва праці нам зовсім невідома. Так, у паризькому рукописі 1759 вона значиться як: «Діоген Лаертський: життєпис і думки тих, хто прославився у філософії, і у стислому вигляді зведення поглядів кожного вчення». У Стефана Візантійського — «Історія філософа», у Євстафія — «Життєпис софістів». Нині ж її прийнято називати «Про життя, вчення та висловлювання славетних філософів». Вона обіймає майже весь період розвитку античної думки та складається з 10 біографічних книг, що мають таку тематику:
- — еллінські мудреці, що оповідає про, так званих, «Сім мудреців»;
- — іонійські космологи, Анаксагор, Сократ та сократики;
- — Платон;
- — послідовники Платона по Академії (до Клітомаха);
- — Арістотель і перипатетики;
- — кініки;
- — Зенон і стоїки;
- — Піфагор, Емпедокл, Епіхарм і піфагорійці;
- — Геракліт, елеати, Демокріт, Протагор, скептики;
- — Епікур.
В усіх книгах історія античної філософії подана з точки зоку виокремлення двох ліній спадкоємності: іонійської та італійської. Охоплює період від напівлегендарних мудреців до Нової Академії, Хрісіппа й Епікура. За викладом є компіляцією, в якій, здебільшого некритично, використано близько 200 джерел і описано вчення понад 80 мислителів.
Незважаючи на загальне прагнення до ученості, демонстроване постійними посиланнями на авторитетні джерела та думки, автор виявився не в силах привести різноманітний матеріал в струнку систему. В результаті сам текст часто перевантажений цитатами різних авторів, які він приписує комусь одному, а філософські теорії дуже різних, часто антагоністичних шкіл, складаються в одну філософську течію.
Велику трансформуючу роль мала наступна культурно-історична трансляція даного тексту. Наприклад, епіграми, які передували викладу долі і поглядів кожного філософа в цій книзі, первинно складали окремий збірник. І хоча ці моменти роблять істинність відомостей в цілому дещо відносними, текст містить якісний матеріал про Емпедокла, Піфагора та стоїків, автентичні листи Епікура тощо.[4]
Далекий від систематизованості й вельми хаотичний за змістом, твір Діогена Лаертського залишається вагомим і найповнішим першоджерелом з філософії античності. Цінний він ще й тим, що в ньому автор посилається на тих філософів і письменників Давньої Греції, твори яких не збереглися, зокрема, про Діокла з Магнезії.
Примітки
ред.- ↑ Smith W. Dictionary of Greek and Roman Biography and Mythology / W. Smith — 1849. — 1219 p.
- ↑ а б CONOR.Sl
- ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ Диоген Лаэртий/История философии. 2008. [Архівовано 8 квітня 2013 у Wayback Machine.](рос.)
Література
ред.- Лосев А. Ф. Диоген Лаэрций — историк античной философии. (Серия «Из истории мировой культуры»). М.: Наука, 1981. — 192 стр. (рос.)
- Солопова Марина. Диоген Лаэртский [Архівовано 18 грудня 2010 у Wayback Machine.] // Энциклопедия «Кругосвет». 2001—2009 (рос.)
- Звонська, Л., Туренко В. (2024). Діоген Лаерцій, «Життя і думки славнозвісних філософів»: стратегія і засади українського перекладу. Sententiae, 43(1), 117–129. ()укр.
Посилання
ред.
- Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов [Архівовано 17 листопада 2011 у Wayback Machine.]. пер. М. Л. Гаспарова, 2-е изд., М., 1986 (переизд. 1995). (рос.)