Ісидор (митрополит Київський)

Ісидо́р (грец. Ἰσίδωρος, лат. Isidorus; також Ісидор Київський (лат. Isidorus Kioviensis), Ісидор Тесалонікійський (лат. Isidorus Thessalonicensis, 1385, Салоніки, Візантія — 27 квітня 1463) — візантійський, руський й італійський церковний діяч, богослов і гуманіст.

Ісидор
грец. Ἰσίδωρος τοῦ Κιέβου
Народився	1385 Монемваcія
Помер	27 квітня 1463 Рим, Папська держава
Поховання	собор Святого Петра
Країна	Східна Римська імперія
Діяльність	дипломат, католицький священник, богослов, в'язень
Знання мов	новогрецька
Суспільний стан	духовенство
Посада	Декан Колегії кардиналів, камерленг Колегії Кардиналівd, Митрополит Київський і всієї Русі, кардинал-священник, Cardinal Bishop of Sabina (Vescovio)d, апостольський адміністратор, апостольський адміністратор, апостольський адміністратор і Latin Patriarch of Constantinopled
Конфесія	православна церква, Константинопольська православна церква, католицька церква, Російська греко-католицька церква і Грецька католицька церква
Медіафайли у Вікісховищі

Митрополит Київський і всієї Русі у 1433-1458. Латинський патріарх Константинополя в 1458-1462. Місцеблюститель престолу Антіохійського патріарха в 1439.

На тлі османської загрози Європі виступав прибічником християнської єдності, унії православ'я і католицизму. Учасник оборони Константинополя в 1453. Брав участь у роботі Флорентійського собору 1438—1442.

Життєпис

Був греком за походженням і народився у Салоніках.

До 1433 був ігуменом монастиря на ім'я святого Димитрія в Константинополі, брав участь у посольстві імператора на Базельський собор Католицької Церкви (1434), де було ухвалено рішення про скликання спеціального собору для об'єднання Греко-Православної й Католицької Церков.

Після смерті Фотія московський князь послав Іону на висвячення до Констонтинополя. Проте патріарх уже висвятив Ісидора на Київського митрополита. Це породило велику неприязнь Іони та московського духовенства до митрополита.

У Литві в той час управляв православними єпархіями митрополит Гарасим. Висвячення митрополита Ісидора Константинопольським патріархом Іосифом на руську митрополію мало певну мету — схилити русинів (українців і білорусів) і московитів (росіян) до участі в Соборі по об'єднанню Церков. У Москві Ісидор був прийнятий неохоче, тому що на Московську митрополію вже був обраний інший кандидат, з місцевих, якого відправили у Константинополь для возведення в сан.

Прибувши до Москви, Ісидор відразу заговорив про майбутній Собор в Італії й висловив бажання поїхати на нього як представник Київської митрополії. Великий князь Василь II Темний ппогодився. На засіданнях Собору у Феррарі, а потім у Флоренції він був прихильником якнайшвидшого зближення з латинянами і підписав соборне визначення Церков. Від папи Ісидор одержав сан кардинала й звання «легата від ребра апостольського» для всіх північно-східних країн. Дорогою додому в Буді, Кракові та Львові він повідомляв про з'єднання Церков і проводив літургії в латинських храмах.

У 1441, коли він повернувся з Італії в Москву, перед ним несли латинський хрест. На першій літургії, яку проводив сам митрополит Ісидор у Успенському соборі Кремля, на єктеніях замість східних патріархів поминали папу Євгенія IV. Після закінчення служби архідиякон став читати з амвона визначення Флорентійського Собору. Прихожани мовчали, частина монахів перейшла у ряд оглашенних, але Великий князь Василь II Темний виступив із викривальним словом. Він назвав Ісидора вовком-хижаком, лжепастирем, єретиком, згубником християнських душ і наказав ув'язнити його в Чудівський монастир. Потім скликав Собор ієрархів для розгляду Флорентійських соборних постанов. Вони були визнані супротивними Православному вченню, а Ісидор був проклятий як єретик. Було вирішено припинити служіння літругії з греками (яких відтепер і надалі вважали уніатами), закликати Ісидора до каяття й виправлення, але марно: Ісидор твердо стояв на позиціях єдності з католиками. Зрештою, через те, що на боці митрополита стояв і константинопольський патріарх Митрофан, ситуація зайшла в глухий кут і вирішилася лише із втечею Ісидора з Москви. За одніє з версій йому вдалося це зробити, бо він поділився із ченцями Чудівського монастиря рецептом виготовлення напою із перегнаного спирту - відтак Ісидора вважають винахідником російської водки. За іншою версією Василь II і сам сприяв втечі, бо не знав, що робити із таким поважним бранцем. Ісидор подався у Твер, а звідти через Литву дістався в Рим, де посів належне йому місце в раді кардиналів. Після втечі Ісидора Собор ієрархів обрав митрополитом Йону, що стало початком заснування автокефальної Московської митрополії.

Ісидор був учасником оборони Константинополя в 1453. Під час перебування у Константинополі короткий час був Патріархом Константинопольським (як Ісидор ІІ). Після падіння Константинополя втік з полону та повернувся до Риму. Тут він дістав на своє утримання титул кардинала-єпископа Сабіни (Diocese of Sabina-Poggio Mirteto).

1458 року Римський Папа Пій II надав йому титул латинського архієпископа Кіпру. Після смерті в 1459 патріарха константинопольського Григорія ІІІ Мамми (який помер у вигнанні в Римі, оскільки Константинополь в 1453 захоплений османами), на його місце патріархом константинопольським (унійним) обраний Ісидор, який роком раніше відмовився від свого титулу митрополита Київського та всієї Русі, а на його місце митрополитом був призначений його учень Григорій II Болгаринович.

З жовтня 1461 був деканом Священної Колегії кардиналів.

Помер у Римі, за одними джерелами, 27 квітня 1463, за іншими — 1472. Похований у Ватиканській базиліці.

Це був останній митрополит, обраний і поставлений для всієї Русі в Константинополі. Після цього московська митрополія відділилась від київської, і в Москві почали обирати митрополитів без погодження та благословення в патріарха.

У 1458 Константинопольський патріарх реорганізував Київську митрополію та надав українським митрополитам титул Київські, Галицькі та всієї Русі.

Джерела та література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Русина О. В. Ісидор [Архівовано 10 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 537. — ISBN 966-00-0610-1.
• Федорів Ю. Історія Церкви в Україні. — Львів : Свічадо, 2007.
• Oleksii Mustafin. Isidore of Kyiv: Vodka as the Genesis of Moscow Orthodoxy. The Gaze. 2023-12-20

Посилання

• Ісидор [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 554. — 1000 екз.

Попередник Не було

Кардинал 1451-1463

Наступник Михайло Левицький