Рух опору

Рух опору (фр. résistance) — організовані зусилля частини цивільного населення країни, спрямовані на опір легітимній чи окупаційній владі і підрив громадського порядку та стабільності.

Це поняття увійшло в політичну літературу під час Другої світової війни і спочатку вживалося на означення підпільної і повстанської боротьби народів Європи проти окупації Німеччиною та її союзниками. Найбільш відомими в Європі вважаються французькі «макі», італійська «Резистенца», польська Армія Крайова, Українська Повстанська Армія.

З початку 1960-х під рухом опору розумілася боротьба за національні, політичні та громадянські права народів, що перебували під контролем комуністичних сил СРСР, країн Східної Європи.

Див. також

• Народно-визвольна армія Югославії
• Рух Опору в Греції
• Рух Опору у Франції
• Рух Опору в Італії
• Український визвольний рух
• Дисидентський рух
• Шістдесятники

Джерела та література

• Коваль М. В. Рух опору // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 404. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.