Голованівський район (1923—2020)
Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. |
Районний центр: Голованівськ
| Голованівський район | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| адміністративно-територіальна одиниця | |||||
| |||||
| Розташування району | |||||
| Район на карті | |||||
| Основні дані | |||||
| Країна: |  Україна
| ||||
| Область: | |||||
| Тел. код: | +380-05252 | ||||
| Населені пункти та ради | |||||
| Районний центр: | смт. Голованівськ | ||||
| Селищні ради: | Голованівська, Побужська | ||||
| Смт: | Голованівськ , Побужжя | ||||
| Районна влада | |||||
| Мапа | |||||
| |||||
|
| |||||
|
| |||||
Історія
За адміністративно-територіальним поділом дорадянської доби містечко Голованівськ належало до Балтського повіту Подільської губернії і розташувалося на берегах річки Кайнари, на 90 верст на північний схід від повітового міста Балти, на колишньому чумацькому тракті. Балтський повіт знаходився у південній частині Подільської губернії, був найбільшим за територією серед повітів губернії (6205 кв. верст) і поділявся на 8 станів. Головним заняттям населення було хліборобство. Особливе значення мало вирощування пшениці і ячменю, частина урожаю яких з другої половини19 століття відправлялася в Одесу та за кордон. Було розвинуте також виноградарство, бджільництво, буряківництво, тютюнництво.
В центрі Голованівська, на лівому березі річки, виявлено поселення трипільської культури, що свідчить про населення цієї території ще в 3 тисячолітті до нашої ери (до Різдва Христового).
Наприкінці 18 століття Голованівськ отримав статус містечка і перетворився у волосний центр. В цей час, Голованівський ключ, до складу якого крім Голованівська входили ще кілька сіл, знаходився у власності родини Потоцьких. Від графа Станіслава Потоцького містечко перейшло у спадок до його сина Володимира. 1812 року, після смерті Володимира Потоцького, згідно з записами у шлюбному контракті, всі його маєтності отримала дружина Текля Геронимівна Потоцька (уроджена княгиня Сангушко) та їхні неповнолітні діти Станіслав і Володимир. З 1795 року Потоцькі віддавали Голованівський маєток на відкуп керуючим та в оренду. Восени 1838 року, Т.Г. Потоцька довірила управління Голованівським ключом шляхтичу Войцеху-Юліану Івановичу Лопушанському. З березня 1838 року до березня 1840 року старий Голованівський фільварок знаходився в оренді у шляхтича Галецького і давав прибуток 2500 крб. на рік. З березня 1840 року до березня 1843 року Кайнарівський (новий) фільварок перебував в оренді у поміщика Кудревича і приносив прибуток 2700 крб. на рік. У цей час населення Голованівська становило 1411 чоловік (689 чоловік та 722 жінки). Жителі мали: 112 бджолиних колодок, 11 коней, 213 волів, 259 корів та 458 овець.
У кінці 40-х років маєтком управляє Фома Антонов Свердчинський, а з січня 1850 року до 1853 року маєток орендували В.-Ю. І. Лопушанський та Соломія Пилипівна Дзержинська. 15 грудня 1850 року (всі дати подаються за старим стилем) Потоцькі підготували проект договору для переведення своїх селян-кріпаків з панщини на оброк. Цей договір набув чинності з 5 листопада 1854 року. За проектом договору передбачалось, що оскільки Голованівський ключ включав 8 населених пунктів, то якщо сини Т.Потоцької вирішать розділити між собою ці села, вони повинні зберегти недоторканою кількість землі кожного села, не вдаючись до будь-яких перемежувань. Якщо Потоцьким для будівництва млина, фабрики або заводу необхідно буде використати частину земельної ділянки котрогось із селян, то вони мають право отримати її після того, як виділять рівноцінну ділянку натомість. Якщо селянин зі своєю родиною забажає перейти на інше місце проживання, то земельний наділ він залишає сільський громаді, а особисте майно, може взяти з собою. При цьому, сільська громада повинна забезпечити регулярну сплату оброку за користування наділом переселенця. Якщо ж громада не може цього гарантувати, то поміщик сам вирішує, чи включити ділянку до складу своїх земель і дозволити переселення, чи заборонити. Виходячи з того, що в Голованівському маєтку недостатня кількість лісів, вони залишались власністю Потоцьких. Селянам лісовий матеріал виділявся за окрему плату або за відробітки. При неспроможності сплати селянином грошового оброку, можливими були відробітки, за цінами прийнятими сільською громадою і затвердженими повітовим керівництвом. Відробіткові ціни приймались терміном на 5 років, а розмір оброку визначався на 14 років. Розмір оброку для кожного окремого селянського господарства визначався громадою.Одночасно зі звільненням від панщини, селяни звільнялись і від натуральних повинностей на користь поміщиків, але повинні були утримувати в належному стані церкви, хлібні магазини сільської громади, млини, греблі, мости і дороги. Деревина для цього безкоштовно виділялась з панських лісів. Крім того, чоловіки зобов’язувались нести нічну варту біля сільських господарських будов (1 чоловік від двору раз на місяць). Слуг для робіт у маєтку поміщики могли тримати тальки на основі обопільної згоди за добровільним найманням. Церковні землі селяни мали обробляти згідно установленого звичаю.Раніше (до 1861 р.) мирські запаси продовольства знаходились у панських запасних хлібних магазинах і за збереження необхідної їх кількості відповідали поміщики. Відтепер піклування про це покладалось на сільські громади. Кожна сільська громада повинна була збудувати особистий запасний хлібний магазин. Матеріал для цього безкоштовно виділявся з поміщицьких лісів. Громада обирала правління у складі старшини, двох старост і писаря. Кошти на їх утримання селяни зобов’язувались виділяти із сум мирських зборів. Одночасно селяни отримували право вільно брати шлюб, усиновляти дітей, накопичувати нерухоме й рухоме майно, займатись торгівлею, улаштовувати на своїй землі заклади економічного характеру, в тому числі майстерні, фабрики і заводи.