Калинове (Білоцерківський район): відмінності між версіями

| район = [[ТаращанськийБілоцерківський район|Таращанський]]

| адреса = 09533, с. Калинове, вул. Молодіжна, 3; тел. 31-3-42

'''Калинове''' (до 1718 лютого 2016 року&nbsp;— '''Чапаєвка''')&nbsp;— [[село]] в [[Україна|Україні]], ву складі [[Таращанська міська громада|Таращанської міської громади]] [[Білоцерківський район|Білоцерківського району]] [[Київська область|Київської області]], до 2020 року, - у [[Таращанський район|Таращанському районі]] [[Київська область|Київської області]]. Населення становить 1488 осіб. Історично достовірною назвою села є назва <span style="color: blue"> Жидівська Гребля</span>&nbsp;— на честь спорудженої на річці [[Гнилий Тікич]] греблі. Після [[Жовтневий переворот 1917|Жовтневого перевороту 1917 року]] неполіткоректну назву села змінили на Затонське, а згодом село було перейменоване ще раз&nbsp;— на честь радянського військового діяча [[Чапаєв Василь Іванович|Василя Івановича Чапаєва]].<ref>[http://kultura.tarascha.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=156&Itemid=67 Відділ культури і туризму Таращанської РДА]{{Недоступне посилання|date=квітень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>.

Місцевість була заселена ще до появи християнства на Русі. Територія була вкрита лісами. Люди жили окремими поселеннями по кутках, які існують і тепер. Основним заняттям було землеробство, тваринництво та рибальство. Населення виконувало князівську службу, спостерігаючи за степом де кочували половці. Жителі були язичниками, сповідуючи дохристиянські релігійні вірування, пов'язані з діями природних сил&nbsp;— сонця, вітру, місяця і&nbsp;т. д. На території села в XIX ст. було проведено розкопку могил, виявлено при цьому сліди спалювання людей та тварин. На місті поховань насипались великі кургани, які з часом використовувались, як спостережні. В 1940 роціроку під час глибокої оранки, на північ від села була знайдена кам'яна сокира. На полях навколо села було до 40 курганів та могил. На сьогодні курганів (могил) залишилось значно менше, вони розорані, особливо в наш час, коли землю обробляють потужною технікою.

На початку XIII ст. [[Київська Русь]] зазнала спустошливих набігів монголо-татар. Було знищено і великі в ті часи міста, такі як Самбор (нинішні Лісовичі), [[Біла Церква]], [[Васильків]] і т. д. Територія де розташоване село слугувала форпостом на шляху монголо-татар до Західної Європи, тому часто піддавалось набігам та спустошувалось. Після укладення в 1385 році [[Кревська унія 1385|Кревської унії]] територія почала заселятися вихідцями з Литви та Польщі. В багатьох селах з'явились сім'ї поляків і литовців, які виконували роль наглядачів, старост, лісничих, писарів і т. д. Проте територія довгий час лишалась незаселеною через спустошливі набіги кримських татар. Після укладення в 1569 році [[Люблінська унія|Люблінської унії]] і утворення єдиної держави [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] до її складу також входить і Київщина. Почалось повальне закріпачення селян польськими феодалами. В багатьох селах 90&nbsp;% населення становили поляки. В невеликих містечках (Богуслав, Тараща, Ставище, Виноград і.т.д.) і великих сільських населених пунктах таких як Жидівська Гребля, Насташка, Красилівка з'явились єврейські общини. Вони займались торгівлею, бондарством, пошиттям одягу. З появою єврейської общини пов'язана власне і сама назва селища&nbsp;— Жидівська Гребля. За одним з переказів, та мабуть самим вірогідним, відомо що шлях [[Чумацтво|чумаків]] на південь перетинав заболочений [[Гнилий Тікич]]. Для того, щоб його переїхати доводилось користуватись або переїздом в с. Веселий Кут, або дуже непевним Калиновим мостом, що являв собою гать через болото, на західних окраїнах сучасного Калинового. Залишки того мосту можна знайти і зараз. Знайшовсь єврей, який побудував у найсухішому місті Гнилого Тікича греблю, а біля неї корчму, чумаки мали змогу таким чином скоротити шлях та перепочити. [[Файл:Сучасний_вигляд_греблі_через_річку_Гнилий_ТікичСучасний вигляд греблі через річку Гнилий Тікич.JPG|thumb|Калинове|250px|right|Сучасний вигляд греблі]]

Про участь жителів села у визвольній війні 1648—16541648—1657 рр. проти польсько-шляхетських загарбників відомостей не має. Але не має сумніву в тому, що частина жителів села була її участиком, оскільки всього за 20&nbsp;км від Жидівської Греблі проходили війська [[Богдан Хмельницький|Богдана Хмельницького]] по дорозі від Білої Церкви до [[Корсунь-Шевченківський|Корсуня]].

Незадоволення селян польськими порядками привело до розгортання в 30-60 рр. XVIII ст. на правобережній Україні гайдамацького руху, який виливсь у 1768 році у велике повстання&nbsp;— [[Коліївщина|Коліївщину]]. Повстання охопило всю Київщину і не оминуло Жидівську Греблю (один з кутків села і донині називається Гайдамаківкою). Повстанці, керовані М. Залізняком, І. Гонтою, С. Неживим, М. Швачкою з боями захопили Черкаси, Канів, Умань, Лисянку. Повстання було жорстоко придушене. Всі, хто потрапив в полон, були страчені. І. Гонта після тяжких тортур був четвертований в селі КолодняКодня на Житомирщині.

[[Файл:Церква_в_сЦерква в с.Чапаєвка.JPG|thumb|Калинове|200px|left|Церква св. Іоанна Богослова в с. Калинове]]

Село не мало постійного власника аж до 1774 року. 13 грудня 1774 року король Станіслав Август видав «Жалованную грамоту гр. Ф.&nbsp;К.&nbsp;Браницкому на Белоцерковское староство», Жидівська Гребля перейшла у повну власність Великого коронного гетьмана [[Францішек Ксаверій Браницький|Францішека Ксаверія Браницького]] (1731—18911731—1791). Білоцерківське староство дісталось Браницькому саме за придушення хвилі селянсько-козацьких виступів&nbsp;— Коліївщини. Панщина зберігалась на рівні 135—300 днів на рік. Всі інші повинності й податки в селі збереглись і після приєднання Правобережної України до Російської імперії в 1795 році, аж до реформи 1861 р. Спочатку село входило до П'ятигірського повіту, а з листопада 1800 р. повітовий центр був перенесений в [[Тараща|Таращу]], і повіт став називатись Таращанським. Проте становище населення від цього не змінилось. Польські поміщики були замінені російськими. Зросло виробництво пшениці і цукрових буряків. За царювання Миколи І в 1834 році в селі було побудовано першу церковно-приходську школу.

У дослідженні [[Похилевич Леонтій Іванович|Лаврентія Похилевича]] від 1864 року зазначено<ref>{{Сказання}}</ref>: {{Цитата|ЖИДОВСКАЯ ГРЕБЛЯ, село при реке Гнилом Тикиче, в 6-ти верстах ниже Брилевки. В речку Тикич впадают с правой и левой стороны речки Цицилия и Волосянка. На полях села находится до 40 древних могил, а в самом селе две раскопанные, что намекает на давнюю населенность этой местности. Жителей обоего пола 2117, ву чисте коих три латинствующих. Церковь во имя Иоанна Богослова; предшевствовавшая нынешней, была построена в начале прошлого века из дубов, срубленых на самом месте нынешнего селения. По обветшании этой церкви, построена теперешняя деревянная же в 1856. По штатам она причислена к 4-му классу; земли имеет указную пропорцию}}

За переписом [[1897]] року кількість мешканців зросла доскладала 3716 осіб (1785 чоловічої статі та 1931&nbsp;— жіночої), з яких 3513&nbsp;— православної віри<ref>{{НМРИ-500-1905|1-80}}</ref>.

Після [[Жовтневий переворот|Жовтневого перевороту]] в селі встановлено радянську владу. В 1924 р. село назване на честь [[Затонський Володимир Петрович|Затонського Володимира Петровича]]&nbsp;— партійного і державного діяча УРСРУСРР. Встановлення більшовицької влади сприймалось населенням по-різному, часто селяни виступали проти радянської влади. Причиною тому слугувало примусове втягнення селян в колгоспи, запровадження продрозверстки, що головним чином лягло на плечі заможних селян, які і раніше виказували незадоволення радянською владою. На групи червоноармійців, які займались збиранням хліба та відправкою його до Ольшаниці здійснювались напади. Селяни тривалий час опирались [[Колективізація|колективізації]], тих хто відмовлявсь вступати в колгоспи обкладали подвійним, а то і потрійним податком. Ніяке господарство не могло його виконати, тому таку сім'ю висилали з села, а все майно забирали. В побуті з'являється назва&nbsp;— [[куркуль]] (кулак).

У 1929 році в селі створено колгосп «Більшовик», ву якому в 1930 р. перебувала більшість населення. Вже в 1932 році з'явились ознаки голоду. Велика маса людей виїхала з села і стала робітниками, частина пересилилась на Північний Кавказ. В 1932 р. було зібрано доволі непоганий врожай, але майже подвійний тягар по здачі зернових покладено на колгоспи. Крім того потрібно було заплатити в МТС за трактори (хлібом і грошима). Зимою 1933 року почавсь голод. Найбільше почало мерти людей в травні-червні 1933 року, люди помирали не тільки від нестачі їжі, а й від хвороб, що з'явились від недоїдання. Від голодної смерті та хвороб весною 1933 року село не дорахувалось 1898 чол.

[[Файл:Пам'ятник_воїнам_ВВВятник воїнам ВВВ.JPG|thumb|Чапаєвка|200px|left|Пам'ятник односельчанам загиблим в Другій світовій війні]]

З початком війни 22 червня 1941 року в селі на подвір'ї відбулися мітинги, на яких жителів було закликано до підтримання порядку та дисципліни. За розпорядження військомату на призовний пункт окремими групами з'явились ті хто вже служив у Червоній армії. В другій половині липня 1941 р. в селі з'явились представники окупаційних властей, щоб обрати (призначити) старосту. Господарство села почало працювати на забезпечення військ [[Вермахт]]у. Протягом двох років до Німеччини на різні роботи відправлено близько 300 жінок і чоловіків. Відвойовано Чапаєвку в січні 1944 року. Перші радянські частини з'явились в селі 3-8 січня. Червона армія, знекровлена тривалим наступом, потребувала поповнення напередодні проведення [[Корсунь-Шевченківська операція|Корсунь-Шевченківської операції]]. Поповнення формувалось з чоловіків на щойно звільнених територіях. В кінціНаприкінці січня 1944 року в селі проведено тотальну мобілізацію, були мобілізовані навіть особи зняті з обліку у військоматі. Мобілізованих часто відправляли на передову не вдягнувши в військову форму, не вистачалобракувало зброї (т.з. чорна піхота, чорні свитки). Під час [[Німецько-радянська війна|Німецько-радянської війни]] на різних фронтах загинуло 380 мешканців села, багато померло від ран у післявоєнний час.

Село було внесенозанесено до переліку населених пунктів, які потрібно перейменувати згідно із [[Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарних режимів та заборону використання їх символіки»|законом «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»]]<ref>[{{Cite web |url=http://www.memory.gov.ua/page/perelik-mist-ta-sil-do-pereimenuvannya |title=Український інститут національної пам'яті. Перелік міст та сіл до перейменування] |accessdate=15 листопада 2015 |archive-date=17 листопада 2015 |archive-url=https://web.archive.org/web/20151117040626/http://www.memory.gov.ua/page/perelik-mist-ta-sil-do-pereimenuvannya }}</ref>.

4 лютого 2016 року село Чапєвка було перейменоване на Калинове<ref>[{{Cite web |url=http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/984-19 |title=Постанова Верховної Ради України від 04.02.2016 №&nbsp; 984-VIII Про перейменування окремих населених пунктів та районів] |accessdate=22 лютого 2016 |archive-date=18 лютого 2016 |archive-url=https://archive.today/20160218112252/http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/984-19 }}</ref>.

У 1908 році в селі відкривається двокласна міністерська школа з п'ятирічним навчанням, відома  серед жителів села як « земська  школа». Основними предметами викладання стали Закон Божий, граматика і література, математика, географія, історія, біологія. Особлива увага зверталась на оформлення ділових паперів, прикладним заняттям  з  математики та  географії. Навчання  проводилось тільки  на російською російській мовімовою. Випускники такого типу школи в мирний час звільнялися від служби в армії. До революції в школі навчалося не більше 120 учнів. З випускників школи цього  часу, син  заможного  селянина Кіндрата Стеценка&nbsp;— Степан закінчив  Київський  університет Святого Володимира, а потім  продовжив навчання  в  Сорбонському університеті. Під час Першої світової війни та революції, через відсутність учительських кадрів, навчання занепадає і школа на тривалий час так і залишалася чотирирічною.

Під час [[Друга світова війна|Другої світової війни]] та окупації села, приміщення школи були перетворені в поліцейську дільницю, склади та конюшню, навчання на тривалий час було припинено. 4 січня 1944 року Чапаєвка була звільнена від окупантів. Село  починає  відбудовуватися. Поступово відновилося навчання в початкових і середніх класах, а учні  старших  класів змушені  були ходити в  середню  школу с. Федюківка Лисянського  району  Черкаської області. У 1946 роціроку відбувся перший післявоєнний випуск. В зв'язку з великими  економічними  труднощами, зумовлених  війною та відбудовою економіки, до початку 60&nbsp;— х років, навчання для учнів 8&nbsp;— 10 класів було платним. Чапаєвська  середня школа  стала місцем здобуття  освіти  для багатьох  учнів  навколишніх сіл: Веселого Кута, Косяківки, Антонівки, Великої Березянки, Дубівки, Малої Березянки, Станишівки, Великої Вовнянки.

В 1956 році з введенням в школі політехнічної освіти навчальний заклад став називатися '''Чапаєвською середньою політехнічною школою'''. За  школою  було закріплено  певну  кількість колгоспної  землі, виділено  трактори, комбайни та автомобіль. Створена  учнівська  виробнича бригада  займалась  вирощуванням цукрових  буряків, кукурудзи, зернових  культур. З 1960 року, відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 16 серпня 1960 року «Про середню загальноосвітню трудову політехнічну школу з виробничим навчанням» школа була реорганізована і отримала назву '''Чапаєвської середньої загальноосвітньої, трудової, політехнічної школи  з виробничим навчанням'''. Одночасно школа  стала і одинадцятирічною. Разом з атестатом зрілості випускники стали отримувати посвідчення тракториста комбайнера, а  пізніше  і шофера. Це зробило школу  справжньою  кузнею кадрів для  місцевого  господарства. В школі було створено виробничу бригаду першим керівником якої стає Литвин О.&nbsp;Х.&nbsp;За досягнуті успіхи учнівська виробнича бригада неодноразово відзначалася грамотами і цінними подарунками обласного відділу освіти, Міністерств освіти України, була представлена на ВДНГ України. 11 червня 1963 року на базі бригади почав діяти відомий в області табір праці і відпочинку «Маяк». За  учнівською бригадою  було  закріплено 28 гектарів орної землі. Учні  вирощували озиму та  яру  пшеницю, кукурудзу, цукровий  буряк, проводили  навчально-дослідну  роботу. В 1968 роціроку  Кучер Лідія&nbsp;— бригадир  учнівської бригади  та  ланкова Федченко Людмила  в  складі делегації  від  [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|УРСР]] були  присутні в Москві на ВДНГ СРСР під час зборів членів  учнівських  виробничих бригад. 

1978—1981 роках&nbsp;— Науменко  Зінаїда Арсентіївна&nbsp;— вчительвчителька  фізики

== ПерсоналіїВідомі люди ==