Князь: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
→Походження: переформулювання, бо можуть бути авт права |
Немає опису редагування |
||
(Не показані 6 проміжних версій 4 користувачів) | |||
Рядок 2:
'''Князь''' — голова роду, племені або союзу племен, що звичайно стояв на чолі військової [[Дружина (військо)|дружини]], а з розвитком [[феодалізм]]у — [[вождь]] війська та правитель князівства.<ref name="князь"/> У деяких країнах (у Росії з XVIII століття) — спадковий або дарований царем титул.<ref name="князь">{{СУМ-11|Князь}}</ref> Це [[титул]] голови [[феодальна монархія|феодальної монархії]], або будь-якої іншої політичної системи ([[Удільне князівство|удільного князівства]]), великого посадовця чи вельможі у 8—20 століттях. Споконвіку був спадковим титулом у середовищі [[аристократія|аристократії]], але з кінця 18 століття став даруватися [[монарх]]ом за вислугу як [[Дворянство|дворянський]] [[титул]].
У [[Слов'янські мови|слов'янських мовах]] — назва [[герцог]]а, [[принц]]а, [[цар]]я ([[королевич]] — «маленький цар»). У [[Хорватія|Хорватії]] і західнослов'янських мовах (наприклад, [[Польська мова|польська]], [[Сербська мова|сербська]]) слово має значення «[[лорд]]», а у [[Чеська мова|чеській]], [[Польська мова|польській]] та [[Словацька мова|словацькій]] також стало означати
== Походження ==
Рядок 11:
Словом князь передають низку неслов'янських титулів ({{lang-la|dux}}, {{lang-fr|prince}}, {{lang-de|Fürst, Herzog}}, {{lang-en|Duke}} тощо). Цікаво, що німецьке слово ''Herzog'' походить від старонімецького ''Heer-zog'', дослівно — «провідник війська», «воєвода».
Слово «князь» увійшло в ужиток і утвердилося в побуті досить пізно — воно має готське походження і в [[Церковнослов'янська мова|цій літературній формі]] прийшло на Русь із [[Болгарія|Болгарії]].<ref name="попович"/> Перед цим київського князя називали [[Каган (титул)|каганом]].<ref name="попович"/> Каган, [[хаган]], [[хан]] — тюркський термін, що потрапив він із [[Хозарський каганат|хазарського середовища]].<ref name="попович"/> Сам по собі інститут військового державця існував у слов'ян ще до термінологічних впливів Сходу і Заходу, але достеменно невідомо, які саме функції він виконував у праслов'ян.<ref name="попович"/> У літописах князь-каган називається «самодержцем», що є [[Калька (мовознавство)|калькованим]] з грецького слова «автократор», що означає [[правитель|правителя]], від іншої влади не залежного.<ref name="попович">Попович М. В. Нарис історії культури України. — К., 1998. — С. 71-87. Доступ: http://litopys.org.ua/popovych/narys06.htm</ref>
Певний вплив на структуру княжої дружини мали скандинавські, іранські та греко-болгарські моделі.<ref name="попович"/>
Рядок 30:
З переходом від первісно-родових до [[феодалізм|феодальних]] суспільних відносин князівська влада почала переходити у спадок і зосереджуватися у певній родині — [[династія|династії]].
До XII століття
[[Великі князі Київські|Київські князі]] як старші в родині-династії [[Рюриковичі|«рюриковичів»]] мали титул [[великий князь]]. Мали свої резиденції ([[князівський стіл|столи]]) в окремих землях ([[князівство|князівствах]]), [[уділ]]ах, [[волость|волостях]]. Існували [[служебні князі]], які не мали власних володінь і йшли на службу до інших князів. Упродовж XIV—XVI ст. [[русин|руські]] князі перетворилися на вищий прошарок [[шляхта|шляхти]].
Рядок 54:
Згідно з [[Люблінська унія 1569|Люблінською унією 1569]], до [[Корона Польська|Корони Польської]] було прилучено [[Підляшшя]], [[Волинь]], [[Поділля]], [[Брацлавщина|Брацлавщину]] й [[Київщина|Київщину]], за [[Велике князівство Литовське|Великим князівством Литовським]] залишилися, крім його власних земель, [[Білорусь]], [[Берестейщина]] та [[Пінщина]]. Невдовзі більшість українських князів полонізувалася й окатоличилася. Серед тих, хто найдовше тримався своєї віри й свого народу, були князі [[Острозькі]]. Однак зі смертю кн. В.-К.Острозького його син — кн. Я.Острозький перейшов до католицтва, а зі смертю останнього рід Острозьких закінчився.
1610 М.Смотрицький у «Треносі або Плачі Східної церкви» змушений був констатувати, що «славні доми руських князів» («княжата<ref name="ЕІУ">''Гончаренко В. Д.'' [http://history.org.ua/?termin=Knyazhata Княжата] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160415025943/http://www.history.org.ua/?termin=Knyazhata |date=15 Квітня 2016 }} // {{ЕІУ|4| }}</ref> Сангушки, Заславські, Збаразькі, Вишневецькі, Самгуські, Чорторизькі, Пронські, Ружинські, Соломирецькі, Головчинські, [[Крошинські]], Масальські, Горські, Соколинські, Лукомські, Пузини й інші незчисленні, які довго було б вичисляти окремо») відвернулись від правосл. церкви.
== На службі у князів московських ==
Рядок 91:
[[Категорія:Титули]]
[[Категорія:Аристократія]]
[[Категорія:Український шляхетний титул]]
[[Категорія:Історія слов'ян]]
[[Категорія:Феодалізм]]
|